Кіносимфонія життя

Фільм знаменитого американського режисера Теренса Маліка «Дерево життя» є філософською стрічкою, в якій головні ролі виконали першорядні голлівудські актори Шон Пен і Бред Піт. Вона здобула «Золоту пальму» на Каннському фестивалі 2011 року.

Сюжет цієї надзвичайної епічної кінокартини будується навколо історії життя хлопчака, який в одинадцять років спостерігає довколишній світ із чистотою та безпосередністю дитини. Його батьки — досить різні люди, й кожен із них прагне донести до сина своє розуміння місця під сонцем. У міру того, як хлопець дорослішав, йому доводилося стикатися з болем, стражданням та смертю. Власне, як і кожній людині...

Теренс Малік задумав цей фільм давно — ще наприкінці 1970-х основні ідеї «Древа життя» фігурували в його кінопроекті під загадковою назвою «Q». Пояснення такої затятості в реалізації задуму, вочевидь, полягає в тому, що «Дерево життя» — нехай, можливо, і не найдовершеніша картина цього унікального режисера, але, напевне, — найособистіша. Навіть у чомусь — біографічна. І — надзвичайна!

У цьому фільмі можна знайти масу літературних, релігійних, філософських та міфологічних підкладок. Його невипадково називають кінороманом виховання, порівнюючи зі знаменитою повістю американського письменника Джерома Дейвида Селинджера «Ловець у житі». А в кіноконтексті «Дерево життя» близьке до так само особистісного й біографічного «Дзеркала» Андрія Тарковського.

Хоча Малік ставить собі завдання амбітніше навіть за Тарковського — він веде мову про свого героя в контексті всього Божого творення й на тлі самої генези світу. Він сміливо розмірковує на теми Буття, шукаючи для того — як може — адекватну кінематографічну форму, відповідну кіномову.

Власне «Дерево життя» можна сприймати як тріумф кінематографа. Хоча цей фільм, разом із тим, важко назвати фільмом у звичному розумінні цього слова. Маємо своєрідну кіносимфонію, а чи й кінооперу. В кожному разі — високу кінематографічну поезію, яка живе та квітне за своїми особливими й достатньо примхливими законами.

«Дерево життя» є всуціль пантеїстичним, де ми можемо згадати як правдивого Малікового попередника й нашого Довженка з його «Землею». Разом із тим картину американського режисера за її сутністю можна вважати твором релігійним, де йдеться про створення світу та його прийдешню загибель.

Безумовно, як і кожен видатний твір, «Дерево життя» сприймається й звичайними глядачами, і професійними критиками неоднозначно — від найзахопленіших оцінок до закидів у тому, що режисер надто претензійний та пишномовний, що він розгортає не складну картину дитинства, а примітивно ідеалізує дитину, яка застрягла в тривіальній ситуації едипового комплексу.

В кожному разі у глядача програми є можливість скласти власне враження, зробити свої висновки про фільм, котрий, з одного боку, є складним за формою, а з іншого — дуже простим. Це як великий світ, що навколо нас — такий загадковий, але, насправді, влаштований просто, красиво і з радістю та невимовною тугою.

Кіно, що може стати інструментом пізнання світу. Для глядача відкритого і щирого...