Кому війна, а кому...

Здається, наше олігархічне телебачення остаточно перемішало військові дії і окупацію українських територій. У суспільстві відсутнє чітке розуміння війни, справжнього масштабу загрози, багато хто сприймає те, що відбувається на сході країни як «бійку після дискотеки», а дехто не усвідомлює глибину трагедії, пов’язану з втратою частини національного тіла, — Криму і Донбасу. Все це на телеканалах настирливо замінюють цинічними калькуляціями відносно того, які політичні дивіденди можна на цій трагедії отримати. Ці пошуки чогось «хорошого» в національній поразці (замість пошуків шляхів до перемоги) викликають особливу огиду. В результаті в суспільстві створюється специфічна атмосфера готовності до капітуляції, до згоди на будь-які примусові умови, на все що завгодно, «аби не було війни». Все це веде до цілком конкретних наслідків. Ось, наприклад, нещодавно стало відомо про реакцію міністерства освіти і науки на дії ректора Сумського педагогічного університету, який відправив своїх студентів на практику до окупованого Криму. Ректорові оголосили догану після проведення перевірки у виші. Досить м’яке покарання. Але МОН заявляє, що догана за іншими справами, а щодо кримської акції своє слово мають ще сказати Національна поліція та СБУ. Цікаво, що ректор педуніверситету заявляв, що погоджував поїздку студентів до Криму з СБУ, але Сумське обласне управління це заперечує. Невже керівник вишу ще й збрехав? Мабуть, для нього жодної війни і жодної окупації не існує. Як можна так ризикувати долями молодих людей? А якби їх там схопили, оголосили терористами або агентами українських спецслужб і посадили до в’язниці десь у Пермі або Іркутську (як люблять у РФ чинити з українцями), хто б їх звідти звільняв? У наших начальників є така особливість, будучи схопленими за руку, вони, виправдовуючись, починають удавати дурників. Пам’ятаєте, як львівський суддя Ігор Зварич, виправдовуючи знайдені в його кабінеті  величезні суми в доларах, розповідав, що є в українців такий звичай — «засівати» новий кабінет: хто гривнею «засіває», а хто доларом. Ось і сумський ректор розповідав, що його студенти спеціалізувалися на туризмі і їм треба було відпрацювати гірський маршрут, а зробити це найкраще в Криму. Невже вчитель майбутніх педагогів не знає географію України? У нас, окрім Криму, є гори і на заході України. Карпати називаються. І як кримчанин можу засвідчити, що карпатські гори набагато серйозніші, ніж кримські.

1979 року автор цієї статті після закінчення Київського університету зустрівся з декількома однокурсниками в Сімферополі. Ми доїхали до Феодосії і рушили по горах на захід у напрямку Севастополя. В районі Кара-Дага нас зупинила група людей в штатському і ретельно перевірила наші документи. Це були співробітники Кримського обласного управління КДБ УРСР. Так вони контролювали прикордонний режим. Крім того, нам було заявлено, що ночувати на березі моря не можна, а слід віддалитися углиб гірського масиву. Час був мирний і спокійний, чекісти навіть пожартували, чому, мовляв, кияни сала не привезли. І ось сьогодні в період реальної російсько-української війни я маю повірити, що в окупованому Криму хтось дозволить українським студентам вільно і безконтрольно блукати по горах, населених російськими військовими частинами. Отже, щось тут було. Картинка вимальовувалася досить неприваблива. Компетентним органам є чим зацікавитися. Втім, думаю, нічого серйозного сумському діячеві не загрожує.

Наша влада активно діє лише тоді, коли присутній її особистий інтерес. Потрібно було особисто П. Порошенку позбавитися від Саакашвілі — і позбавилися. Яку могутню кампанію розгорнули! Потрібно було в.о. міністра охорони здоров’я зняти з посади ректора Київського медичного університету Катерину Амосову — і зняли, не дивлячись на всі виграні нею суди. А Сумська історія — це сфера національних інтересів України. Отже, тут влада особливої активності виявляти не буде.

А на каналі «Прямий» опинився новий ведучий — відомий художник і «світський лев» Сергій Поярков. Виступає він у своїй традиційній манері, ексцентрично і надто емоційно. Його дуже дивують крики окремих журналістів про «відсутність свободи слова» в Україні. Як висловився Сергій, на NEWS ONE по три години безперешкодно «плюють» в ефірі на Президента, на владу і при цьому волають, що у них «немає свободи слова». Особисто мені свободи слова в наших ЗМІ завжди вистачало: і за Кравчука, і за Кучми, і за Ющенка, і навіть за Януковича, початок правління якого ваш покірний слуга зустрів такими газетними рядками: «...до влади прийшли ліквідатори української державності». До речі, особливих скарг на утиски свободи я не чув від справді глибоких і яскравих журналістів, натомість сірі і бездарні на скигленні щодо «свободи слова» процвітають, перетворивши це на професію. Є свобода слова в Україні — і це очевидний факт, однак ані відповідального слова, ані гідної суспільної уваги у багатьох працівників мас-медіа не було і немає. Є ще і специфічна група журналістів, які працюють на Кремль за його щедрі «пряники» (сумнозвісний Кирило Вишинський отримував по 53 тисячі євро не на рік, а на місяць!), хочуть легалізувати і зробити абсолютно безпечною свою антидержавну діяльність, яку вони і називають «свободою слова». Подібна публіка спостерігається і у сфері політологів та експертів. Ведучий «Еспресо-tv» і громадський діяч Богдан Буткевич опублікував у «Фейсбуці» список цих фігурантів, зрештою його на місяць «забанили». Ну, чому б не вимагати «свободи слова» у «Фейсбуці»?

А на тому ж NEWS ONE  «позбавлений свободи слова» ведучий Гольдарб, просто згораючи від завзяття, закликав Україну погодитися на всі вимоги Кремля, закликаючи таким чином до капітуляції України, вимагав негайних переговорів з московськими бантустанами «ДНР/ЛНР», до негайного надання їм особливого статусу тощо. Все, чого вимагав Гольдарб, повністю збігалося з планом Путіна. Фігурант дуже радів тому, що нашу країну, на його думку, змусять виконати всі смертельно небезпечні для неї положення Мінських угод. За Гольдарбом, Трамп і Путін вже про все домовилися, і Україні подітися нікуди. Ведучий майже не приховував радості і злорадства з цього приводу. Ось така «свобода слова» їм потрібна. І вони її, на жаль, мають...

Роман Чайка на «5-му» неабияк розважив публіку в своїй вечірній програмі «За чаєм». Він показав відео прилюдного виступу офіційної представниці МЗС Росії Марії Захарової, яка тепер буде відома не лише яскравим виконанням російського народного танцю «калинка-малинка», але й феноменальними уявленнями про географію. Спростувавши «нісенітницю русофобів» про те, що Керченський міст ускладнить судноплавство в Азовському морі, Захарова заявила, що він насправді ускладнить лише вихід американського 6-го флоту до... берегів Білорусії. Якби топ-чиновник МЗС РФ Марія Захарова взяла до рук географічний атлас, то переконалася б, що 6-й флот США аж ніяк не може вийти до берегів Білорусії, навіть без Керченського моста, оскільки в Білорусії немає жодних берегів. Це абсолютно сухопутна країна без виходу до моря. Як Австрія, як Чехія, як Угорщина, як Словаччина, як Швейцарія. Все це не лише смішно, але й страшно. Неуцтво простої людини — річ неприємна, але не дуже небезпечна. Неуцтво тих, хто стоїть у «підніжжя трону», може мати свої доволі складні наслідки. На «112» Дмитро Гордон, як завжди, розпочавши «за здравие», закінчив «за упокой». На його думку, в нашій Верховній Раді є не більше 30—50 порядних депутатів, решта — слуги олігархів і промоутери власного бізнесу. А з 1991 року ми спостерігаємо деградацію парламентаризму в Україні. Далі Дмитра понесло, він «посипав голову «попелом», каявся в тому, що вийшов на Майдан 2013 року, внаслідок чого був втрачений Крим і частина Донбасу. А поводилася б Україна тихо, бездоганно з точки зору Москви — було б нам тоді щастя. Потрібно дуже погано знати російську історію, аби бути носієм таких помилок.

Литва, Латвія, Естонія у 1940 році, Фінляндія в 1939-му стали жертвами агресії Кремля зовсім не тому, що погано себе поводили. Вони йшли на безліч поступок Москві, але їх це не врятувало. Ніщо не може зупинити вовка, коли він вирішив пообідати...