Країна мовчазних політиків і байдужих журналістів

Кирило ВИШИНСЬКИЙ, шеф-редактор інформаційної служби мовлення каналу ICTV:

— З одного боку, це загальна тенденція нашого телебачення, яке, вслід за російським, вирішило зробити ставку не на інформацію, а на розваги. Важко не помітити, що все більше в українському ефірі з’являється як власних розважальних, так і куплених програм. І все частіше звучать розмови про необхідність скорочення інформаційного мовлення, яке не дає рейтингу.

Ще одна причина зникнення дискусій — і, на мій погляд, вона більш ніж істотна, — в тому, що часто нашим політикам, крім двох-трьох заїжджених фраз, і сказати нічого. Якщо послухати, то всі вони говорять про потреби виборців, але крім популістських лозунгів нічого конструктивного не пропонують. Пригадайте, як під час візиту Президента України в Китай один із членів уряду Китаю заявив, що у них є глобальне завдання, згідно з яким вони планують до 2020 року в чотири рази збільшити ВВП. І на фоні цієї тези всі міркування про свободу слова, про проблеми демократії якось тьмяніють. Наші ж політики все більше говорять про якісь ефемерні речі, але нічого не пропонують. Часто їм просто нічого сказати, а народ на це дуже чуйно реагує. Тому-то, згідно з результатами останніх соціологічних опитувань, рівень недовіри народу до влади зашкалює за 70%. Народ звик покладатися на себе, а не слухати політиків, які пережовують якусь жуйку. Тому про яку дискусію може йтися, коли розмовляти ні про що?..

Анатолій БОРСЮК (1+1)

— Різноманітність думок з’явиться тільки тоді, коли в цьому будуть зацікавлені ті, хто має вплив на ЗМІ. Знову-таки, у професіоналів у сфері політичної аналітики дуже свіжі спогади про події застійних років. Україна порівняно з Росією була завжди політкоректною і дуже обережною, далекою від відвертої політичної розмови. Самоцензура є точно, й інстинкт самозбереження в цій сфері дуже сильний.

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, «Подвійний доказ» («1+1»):

— Дискусія, яка може мати реальний інтерес для аналітичної програми, — це люди, які стоять при владі. А вони, як правило, не балакучі. Розвиток жанру телевізійної журналістики прямо залежить від кількості політичних угруповань в демократичній країні. Чим більше їх буде, тим цікавіше і об’єктивніше будуть освітлюватися події, що відбуваються.

Роксолана ПРОЦКІВ, редактор інформаційно- аналітичної служби, СТБ:

— Як ви, мабуть, ще пам’ятаєте, напередодні останньої парламентської кампанії наш канал пропонував глядачам продукцію формату дискусії у прямому ефірі. Пропоновані дебати, на наш погляд, були досить збалансованими, рівнодоступними для всіх політсуб’єктів. Критерій об’єктивності також був витриманий майже по-аптекарськи. Наскільки продукт поплатився видовищністю задля об’єктивности і чи виправданою є така плата в телебізнесі — питання інше. Про «поточний момент». Політичний сезон «міжвибор’я», в якому ми зараз проживаємо, не є сприятливішим часом для заповнення телеефіру дискусійними форматами. І з точки зору попиту на таку продукцію, і з міркувань її змістовного наповнення. Тобто звичайної непустої ненудності. Зрештою, можливо, від дискусій у студії саме час трохи відпочити. Як і від аналітичних програм. Справа не лише у певній кризі жанру, відсутності креативного потенціалу. На вітчизняному ТБ ряд підсумкових політичних телепрограм все ж існує. Зазвичай це програми, які потерпають від підозр чи звинувачень у: а) відпрацьовуванні певного політичного замовлення; б) зловживанні маніпуляційними технологіями та зомбуванні мізків; в) підміні аналітики схоластикою; г) інерційній конвеєрності, що давно вийшла у тираж, і таке інше. Тому на низку відповідей на поставлене запитання про стан та перспективи телеаналітики виникає низка запитань. І одно з них — а чи потрібна кожному телеканалу власна аналітична програма і для чого? Як рейтингова продукція? Як бізнес-проект? Як джерело проблем? Як самоціль? Можливо, більшим успіхом у глядачів користуватиметься програма іншого жанру, більш популярного, ніж серйозного, який не настільки межує з історично порочним політпропом? Наприклад, спробувати здійснити певний прорив у жанрі телевізійної політфантастики?