Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Кредит недовір’я

Ніхто не може диктувати українцям, як їм оцінювати власну історію
14 липня, 10:54

Телеканали України широко висвітлювали чергові подвиги генпрокурора Луценка на ниві боротьби з корупцією в парламенті. Звичайно, всіляких йому успіхів, але виникають питання про природу прокурорського вибору. Чому вирішили почати саме із цих депутатів, у яких знайшли не найбільші кошти? А де ж «зірки першої величини» з Опозиційного блоку з їхніми горезвісними «вишками», що близькі до Януковича і т. ін.? Чи вони в «договорняку» з працедавцями шефа ГПУ? Судячи з усього, депутати своїх не здадуть, спираючись на недоторканність. У цьому сенсі наша Верховна Рада нагадує згуртовану мафіозну структуру. Але ж і ГПУ своїх не здає. До речі, як там справи «діамантових прокурорів»? У нас біля кожного  мегаполісу, обласного та районного центру розкинулися пишні маєтки з палацами, немало з яких належать прокурорським працівникам. Та й автомобілі, на яких багато хто з них їздить, аж надто хороші. І напевно, у них, як і у депутатів, є деякий дисбаланс між прибутками і витратами. Може, Юрієві Віталійовичу простіше було б розпочати зі своїх, тоді б справи і з чужими веселіше пішли. Адже надто вже небажані аналогії виникають. Наприклад, з нашими корумпованими «борцями, що окупували телеканали, проти корупції». Спритні хлопчики та дівчатка, з багатомільйонними капіталами, з шикарними столичними квартирами, походження яких не можуть виразно пояснити, вчать усю країну, як їй жити. Найзавзятіший, що ухиляється від служби в армії, у відповідь на питання журналіста, чому він так поводиться, накинувся на нього з кулаками прямо в приміщенні військкомату, куди йому все-таки довелося прийти.  Блукання цих діячів  ефірами повністю дискредитує всі антикорупційні зусилля України. А якщо ще пригадати ніжну дружбу цих активістів з олігархами, то стає зовсім сумно. Залишається лише нагадати їм давній вислів: «Лікарю! Зцілися сам!» Цікаво, що на Заході є щедрі спонсори, що підживлюють подібну публіку і не бояться власної компрометації. Утім, у разі глибоких і серйозних розслідувань, ми можемо дізнатися речі вкрай несподівані. Як зауважив енергетичний експерт Михайло Гончар, «коли-небудь Брюссель приголомшуватимуть колосальні корупційні скандали. Ми жахнемося, скільки європейських політиків, які вчать нас демократії та прозорості, сидять на російських грошах».

СУДОВІ ПРЕТЕНЗІЇ

На ТРК «Чорноморська» громадський діяч Андрій Сенченко вкрай критично оцінив діяльність президента, сказавши, що його головною метою є утримання особистої влади  будь-якою ціною. На думку Сенченка, саме про це П.О. Порошенко готовий вести перемовини з ким завгодно. Сенченко вважає, що «вгорі» ніхто не думає про звільнення Криму, Донбасу бо, як він висловився, «захопилися пограбуванням власної країни». А сьогодні потрібно якнайскоріше виплутуватися з АТО, поки Україна не захлинулася в судових претензіях на відшкодування збитків від власних громадян згідно із законом про боротьбу з тероризмом.

Потім на ТРК «Чорноморська» сталася відверта провокація. Декотра пані, що зателефонувала до студії, обурювалася, чому вона в Україні повинна знати українську мову... Я такі розмови чую вже дуже багато років, для нас вони закінчилися 2014 роком. Мовна нелояльність в Україні завжди була формою політичної нелояльності. Шкода, що на ТРК «Чорноморська», вигнаний із Криму у тому числі й зусиллями таких «страждальників» від української мови, цього не розуміють. А донецький журналіст Мацука, що був у студії, ще й намагався знайти в словах тієї пані якусь «правду».

ДЕ НАЦІОНАЛЬНА ГІДНІСТЬ?

На «112 Україна» обговорювали заборону на в’їзд до України російським співакам, які відвідували окупований Крим з порушенням законодавства  нашої країни. Спікером із цього питання виступив Матвій Ганапольський. Я рідко буваю з ним згоден, але в даному разі повністю солідаризуюся. Матвій запитав: чому українці ходять на концерти артистів, які представляють країну, яка щодня вбиває українців? Де їхня совість, любов до своєї країни, елементарна національна гідність? Їм наплювати на своїх співвітчизників, вони зав’язнули в зоологічному егоїзмі? Залишається лише відчайдушно заволати в стилі Володимира Яворівського: «Що ж ми за народ такий?»

Відповідно до своїх обов’язків телевізійного оглядача, мені доводиться користуватися спеціалізованим журналом «TV-парк». І не зважаючи на те, що редакція його розташована на проспекті Степана Бандери, декомунізація журналістів не торкнулася. У цьому виданні історичний календар веде деякий Гурген Григорян. І ось що він запропонував читачам, текст абсолютно не замутнений жодними змінами останніх 25 років. Утім, робіть висновки самі. Читаємо: «На початку ХХ сторіччя під керівництвом більшовиків трудящі Карабаху піднялися на революційну боротьбу за своє звільнення від ярма самодержавства, але в 1918—1920 роках  владу захопили буржуазні націоналісти-дашнаки і мусаватисти, які були агентурою англо-американських і турецько-німецьких інтервентів. Лише у квітні 1920-го за допомогою російського народу панування дашнаків і мусаватистів було повалене і встановлена радянська влада». Взагалі-то дашнаки героїчно билися за незалежність Вірменії, насамперед проти Туреччини, не маючи ілюзій, що означає для їхнього народу турецька окупація. Мені доводилося зустрічати цікаву інформацію, що в армії дашнаків кавалерійським ескадроном командував молодий тоді Іван Баграмян, у майбутньому радянський маршал. Не знаю, як комуно-радянські тези Гургена Григоряна сприймуть де-небудь у Єревані, боюся, що у архіваріуса «TV-парка» не буде взаєморозуміння з одноплемінниками, які знають свою національну історію не в радянській редакції.

Добре вже те, що пан Григорян не назвав дашнаків «турецькими агентами». Але скільки ще подібної радянщини гуляє  сторінками наших видань на 26-му році незалежності України?

Неприємно вразило повідомлення із західного кордону. Шеф зовнішньополітичного відомства країни, яку довгий час називали другом України, в абсолютно недипломатичній формі зажадав, щоб Україна відмовилася від ушанування тих діячів своєї історії, які не симпатичні Варшаві. А інакше Польща не пустить Україну в Європейський союз. Мабуть, ці пани цілком серйозно вважають себе кимось на зразок апостола Петра з ключами від раю. І суть і форма цих погроз справили враження якоїсь дикої суміші дурості, шовіністичної пихатості та нахабства. Не знаю, як там у Польщі, але в цивілізованому світі так не поводяться. Ніхто не може диктувати українцям, як їм оцінювати власну історію.

Власне, вже після безглуздих «геноцидних» законів польського Сейму стало зрозуміло, що сусіди на цьому не зупиняться, і їхня агресивність зростатиме пропорційно нашій поступливості. Єдине, що дає надію, це та обставина, що по-європейськи мислячих людей у Польщі більше, ніж архаїчних польсько-імперських діячів у стилі Романа Дмовського. А ми таке переживемо. Росія вже намагалася вказувати нам, яким має бути наше минуле і наше майбутнє. Тепер дехто намагається так поводитися і на Заході. Але українці не хочуть бути не лише «гряззю Москви», але і «варшавським сміттям», як писав Тарас Шевченко. На той час, коли Україна реально вступатиме в Європейський союз, багато що зміниться і у Польщі, і у світі, і в Україні. Думаю, що у Варшаві мине мода на політиків, що бажають бути цензорами української історії. Нехай своєю займуться. Воно корисно буде.

Свого часу я вже писав, що байдужість нашої влади до рейдерського беззаконня може призвести до поганих наслідків. Уже зараз багато фермерів страждають від відкритого бандитського вилучення у них землі. І ось днями прочитав в одній київській газеті досить симптоматичну інформацію. Микола Стрижак, віце-президент Асоціації фермерів, повідомив: «У Бобринецькому районі на Кіровоградщині 150 фермерів одночасно законно придбали по автомату Калашникова. Жодного разу їх не застосували. Але тепер прокурор району — як шовковий. Голова райадміністрації, побачивши фермера, низько кланяється. Голова райради почав бачити у фермерах шанованих людей». Усе це можна було передбачити. Але передбачення — не найсильніший бік нашої влади.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати