Крим як сигнал світу

Автор був неймовірно здивований, прочитавши у «Дні» заяву відомого політичного аналітика професора Григорія Перепелиці. Спочатку навіть очам своїм не повірив. Втім, судіть самі: «Цілком можливим може бути такий розмін: ми визнаємо Крим за Росією, але вступаємо в НАТО. Якщо така формула буде досягнута на вищому рівні, то в принципі шанс дуже великий набуття Україною членства в Альянсі. Але для того, щоб він реалізувався, потрібна політична воля Президента. А поки її немає, жодних шансів щодо таких різних варіантів вступу в НАТО не існує. Бо політична воля Президента, це — перша передумова. І тому референдум планується для того, щоб змусити Президента прийняти це рішення щодо вступу до Альянсу».

 Хочу звернути увагу на вихідну порочність самого стилю мислення: розв’язувати поточні геополітичні проблеми за рахунок здачі ворогові своїх територій, за рахунок торгівлі, скажімо так, «основним капіталом», національними землями. Сьогодні для кон’юнктурного позірного виграшу треба пожертвувати Кримом, завтра із такою ж мотивацією — Донбасом. А післязавтра? Що й кого віддаватимемо? Подібна політика ніколи добра й успіху Україні не приносила. Симон Петлюра хотів відкупитися від поляків Галичиною в ім’я порятунку України. І що, врятував?

 Чехи хотіли відкупитися від Гітлера Судетською областю. І що, врятувалися? Турчинов і Яценюк хотіли відкупитися від Путіна Кримом, а він пішов на Донбас, охоче з’ївши згодований йому півострів без єдиного пострілу. І добре, що у київських начальників вистачило розуму не здати весь Донбас за кримською методикою, а то б московський завойовник пішов на Київ і Одесу. А чого не йти, якщо запрошують? Украй небезпечно йти шляхом розмінів. Якщо можна розміняти Крим, то чому Заходу й Росії не розміняти всю Україну? Наприклад, Росії — Україна, а Заходу — свобода рук на Близькому Сході і в Середній Азії...

БУДИНОК НА ГНИЛОМУ ФУНДАМЕНТІ

 Можна відректися від Криму з усіма його кримськими татарами, українцями, всіма тамтешніми прибічниками України, яких одного разу, 2014 року, вже зрадили, але хто потім захоче мати справу з такою (!!!) Україною? Хто їй повірить?

 Це буде будинок на гнилому фундаменті. І варто тільки почати ці «розміни», потім уже ніхто процес не зупинить. Важко виключити, що за аналогією запропонують розмін Буковини, Закарпаття тощо, враховуючи, що Україна продемонструє здатність до такої (!!!) поведінки.

А жителі Харкова, Одеси, Миколаєва, Херсона, Запоріжжя, побачивши долю Криму і переконавшись, що політика України — це «злив» усього й усіх, чи захочуть вони захищати таку країну, схильну до зради, до передачі своїх громадян як кріпосних рабів із рук одного пана в руки іншому? І чи не подумають вони, що завтра доля Криму чекатиме їх самих? Зміниться геополітична ситуація, Україні стане дуже важко, і знову з’явиться спокуса вкотре відкупитися землею і людьми.

 А НАТО — це не панацея від усіх бід. Далеко не факт, що члени цієї структури захочуть воювати за ту ж Естонію, не кажучи вже про Україну. Мені доводилося знайомитися з результатами опитувань по Німеччині, де більшість опитаних заявили, що їхній країні не варто вплутуватися у збройний конфлікт із Росією (а чи треба нагадувати, якою силою на Заході володіє громадська думка?) через Прибалтику. А якщо замість боротьби за повернення Криму є бажання підняти білий прапор, то при такій ментальності жодне НАТО не врятує. Чому НАТО повинно воювати за тих, хто сам за себе воювати не хоче, хто постійно демонструє готовність до капітуляції й «розміну»?

РЕНЕСАНС «КОЛИШНІХ»

На телеканалі «112 Україна» обговорювали блокаду Криму за ініціативою Меджлісу кримськотатарського народу. Інна Богословська висловила свою думку: блокада — суспільна дія, що підтверджує слабкість позицій Порошенка і парламенту, в яких немає політичної волі і відсутня стратегія перемоги. А завдяки кримським татарам питання Криму повертається за стіл світових переговорів.

 Потім Інну понесло, і вона пригадала свою невдалу, м’яко кажучи, ідею десь приблизно семирічної давнини про так званий кондомінімум — тобто про спільне російсько-українське управління нашим містом Севастополем. Вона до цього часу вважає, що це врятувало б нас від путінської агресії. Кого і коли рятували угоди з Росією? Путін порушив масу міжнародних норм, невже його зупинив би юридичний винахід пані Богословської? Це схоже на спробу закритися від пострілу танкової гармати ситцевою фіранкою...

 Богословська абсолютно не вірить у боротьбу міністра внутрішніх справ і генпрокурора з корупцією. Міський голова Харкова Кернес, на її думку, перебуває у «договірняку» з владою. І де-факто ця влада підтримує Кернеса на виборах.

 За словами Інни Богословської, нинішня влада вступила у змову з гіршими елементами Партії регіонів, з тими, хто повинен сидіти у в’язниці. Влада не розуміє, що своїми провальними маніпуляціями готує ренесанс «колишніх».

Блокаду Криму обговорювали і на «Свободі слова» на ICTV. Кримчанин, нардеп Сергій Куніцин мотивував цю акцію необхідністю захистити кримчан від терору окупантів. На його думку, на рівні РНБО має бути затверджено програму повернення окупованих територій України.

 До розмови в режимі телемосту підключили і куратора блокади нардепа Рефата Чубарова, який сказав, що тільки за п’ять місяців поточного року з материкової України до Криму було заведено товарів на 455 мільйонів доларів США. І це тільки офіційно. А є ще й «чорна» каса. Акція кримських татар багато в чому пов’язана з тим, що вони втратили віру в те, що українська влада хоч щось зробить для звільнення Криму, і зрозуміли, що розраховувати можуть тільки на власні зусилля.

 Тут дійсно один практичний крок важливіший за дюжину програм. Але той же Чубаров зазначив, що президент обіцяв скасувати закон про «Вільну економічну зону «Крим». Реалізація цього закону стала потужним економічним фундаментом російської окупації півострова, знявши з окупантів турботу про забезпечення території всім необхідним. Минулий період показав всю шкідливість цього закону для України. А що стосується блокади, то неймовірне виття і рев, який проти неї підняла кремлівська п’ята колона в Україні, говорить про її доцільність. Зрештою це сигнал всім, хто чекає в Криму повернення України, що країна про них не забула, бореться і робить усе можливе в нинішніх умовах (хоча, звичайно, ми розуміємо, що могла б і повинна робити набагато більше).

 Аргументи противників блокади не переконують. На «Еспресо TV» феноменально балакучий (для розвідника) колишній шеф Служби зовнішньої розвідки генерал Маломуж розповідав, що через блокаду нас у Криму менше любитимуть. Ну, ті, хто ненавидять Україну, ненавидіти нас більше не стануть, бо більше вже нікуди. А прибічники ставляться з повним розумінням і радіють, що Українська держава (поки тільки в особі громадських організацій!) нарешті почала подавати ознаки життя. Блокада потрібна, аби показати, що таке Крим без України, аби всі на півострові бачили не тільки московську пропаганду, але й реальність. Аби ілюзії відійшли на другий план. Крим без України нежиттєздатний.

 Він для України півострів, а для Росії — острів. А російська окупація там величезною мірою тримається на українській колабрації, що підтримує і зміцнює окупацію.

 А найактивнішим чином проти блокади виступали канали NEWS ONE (він зараз переформатується, як ведучий у них з’явиться Матвій Ганапольський) та «Інтер». На NEWS ONE «шкідливість» блокади доводив особисто шеф каналу Євгеній Мураєв, який вимагав притягнення Мустафи Джемільова і Рефата Чубарова до відповідальності. Нардеп Ігор Луценко сказав: добре, що блокаду організували кримські татари, бо якби це зробили українці, то чинна влада почала б їх ув’язнювати.

 На каналі «112 Україна» у студії Павла Кужеєва прозвучала сенсація від нардепа і журналіста Сергія Лещенка. За його заявою, нібито команда міністра внутрішніх справ Арсена Авакова вивела за кордон (до Панами) мільярд гривень. Міністр поки що ніяк не прокоментував заяву Лещенка.

 Якщо у нас цивілізована держава, то сісти за ґрати повинен Лещенко, якщо він збрехав, або Аваков, якщо Лещенко сказав правду. Але з нашим правосуддям ні з Лещенком, ні з Аваковим нічого не станеться. Обидва спокійно їстимуть свій компот...