Кватирка в свiт
Чимало гуль, які набила Україна останнім часом, пов’язані із зарубіжними проблемами. Але схоже на те, що в країні цією темою мало хто стурбований. Дається взнаки й тенденція звуження фронту публіцистично-інформаційних програм. Віддаючи вершини рейтингу розважальним програмам, Україна нагадує таку собі вертуху з байки, яка «все пела». На ток- шоу обговорюються квартирні плітки та звички богеми, а не життєво важливі для нас питання. Телевізійних матеріалів, що аналізують міжнародний дебет- кредит країни, — одиниці. Придивімося до міжнародних оглядів і новин: пiд яким кутом зору Україна дивиться на світ?
Першою ластівкою такого повороту настроїв у суспільстві стали промови infant tеrrible українського ТБ Дмитра Корчинського в азартній передачці «Проте» після ТСН («1+1»). Він-бо налаштує націю на бойовий лад. Нагадає про злиденний бюджет нашої армії, особливості сучасних воєн, затаврує непатріотичне шкільне виховання. Порекомендує на Давоському саміті, нам, «обозним пацюкам», поводитися нахабніше зі світовою спільнотою. Особливо коли немає грошей та аргументів. Однак, шкода, що такий формат обговорення вигадано не в нас. Дійсно, дуже багато що на телебаченні, і, передусім, наші новини геополітики, починаються й закінчуються на Сході.
Характерний приклад — гала-концерт, присвячений відкриттю року Російської Федерації в Україні, транслювали в прямому ефірі УТ-1, незважаючи на його посередній рівень. А концерт українських акторів на закритті «українського року» в Кремлівському палаці російське телебачення проігнорувало.
Новий ракурс російсько-української проблематики знайшла Леся Сакада (цикл репортажів ТСН, «1+1»). Не часто новини звертають увагу на проблему змішування українського етносу з російським. Декілька сторіч тому східні народи прийшли на українську землю та асимілювалися, відмітившись темним кольором очей і волосся. Тепер (не до року Росії в Україні хай це буде сказано) покірливо та непомітно розчиняються на російських просторах люди української національності. Репортажі з Курська, Воронежа, Бєлгорода, Краснодарського краю це, на жаль, підтверджують. Українські земляцтва середньоруських міст нараховують людей так по 30, і до них ставляться так, як до спілок бджолярів чи рибалок. Вони не поспішають боротися за місце під сонцем, як інші діаспори. Батьки-українці не те що не домагаються організації українських класів — на факультативні заняття з рідної мови дітей не віддають. Книги наших класиків у місцевих книгозбірнях є, але російською мовою. На цю ж тему був репортаж у «Подробицях» «Інтеру» — про єдину в Москві українську книгозбірню, яка тулиться в одній кімнаті. У зв’язку з початком року дружби відповідальні урядовці обіцяють виправити становище з розвитком української культури. І, незважаючи на очевидну хворобливу тенденцію, хочеться в це вірити.
Занадто обережна і зважена позиція міжнародного огляду на УТ-1 — «Світогляду». Бракує докладної аналітики, політичних акцентів передача також не дає. Чи точиться розмова про іракську кризу, чи про франко-німецьку коаліцію — «Світогляд» не розширює кругозір і частенько перетасовує інформацію, що вже звучала в новинах.
Досить скромні технічні можливості в іншого міжнародного огляду — «Вікон у світ» (СТБ). Але з тих же приводів глядач часто отримує несподівану інформацію до роздумів. Незважаючи на ухiд Євгена Федченка ці традиції продовжуються його наступником Олександром Власенком. Так, російську тему пожвавили факти співпраці олігарха М. Ходорковського та КПРФ. А джерело агресії США щодо Іраку автори побачили в протестантській вірі Дж. Буша. Зігнути світ на свій копил намагався ще протестант Бісмарк.
На жаль, відсутня міжнародна панорама на «Інтерi». І це при наявності корпункту в Вашингтоні та мережі зарубіжних кореспондентів! Звичайно ж, репортажі зі світових столиць і «гарячих точок» здорово пожвавлюють «Подробиці», особливо щотижневий підсумковий випуск. Відчувається, що в зарубіжних повідомлень інший масштаб. Ефект присутності, за який ми й любимо телебачення. Олександр Колодій на тлі Капітолію і виглядає, і викладає гідно. Інформацію з перших рук доносять і репортажі з Іраку «кримінальної» зірки «Інтеру» Костянтина Стогнія (все ж досить поверхові — відчувається інша журналістська спеціалізація). Він симпатизує мешканцям бідної східної країни, емоційно вигукуючи: «Чого ці діти повинні бути знищені — лише через те, що вони народилися в Іраку?»
Ось якби до корпунктів «Інтеру» та аналітику «Епіцентру», плюс оригінальний підхід СТБ. Творчі можливості в українських міжнародників є, а повнокровної міжнародної програми немає. Може, вона з’явиться, коли зміниться сама країна. Вектор міжнародної політики ясний, і час сформулювати наші домагання на гідне місце в світі. А може, навпаки — створення такої передачі прискорило б змужніння України.
