Лариса IВШИНА: «Якщо межі свободи звужуються, потрібно самому підніматись максимально вгору»

Активна й небайдужа молодь завжди потребувала відвертого і серйозного спілкування з моральними авторитетами, лідерами громадської думки, досвідченими і принциповими співвітчизниками. Немає сумнівів, що сповна відповідають цим критеріям й студенти Сумщини, адже саме вони дев’ять років тому стали одним з каталізаторів демократичних змін у нашій країні. Не дивно, що анонсована зустріч із головним редактором «Дня» Ларисою ІВШИНОЮ, яка перебувала у їхньому місті в рамках Днів «Дня» у Сумах, викликала у молоді жвавий інтерес. Нагадаємо, що традицію такого спілкування «День» започаткував ще 1999 року, коли Ларису Олексіївну запросили виступити перед студентами  Ніжинського університету. З того часу головний редактор «Дня» побувала в університетах Дніпропетровська, Львова, Луцька, Острога, Донецька та багатьох інших міст.

Вільних місць у сучасному корпусі бібліотеки ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» під час зустрічі майже не залишилося.

ПРОРЕКТОРОВІ АКАДЕМІЇ АЛЛІ ЯРОВІЙ ЛАРИСА ІВШИНА ВРУЧИЛА КЛУБНУ ХУСТКУ «Дня» У ПОДЯКУ ЗА ПРЕКРАСНЕ МОДЕРУВАННЯ ЗАХОДУ

Упродовж спілкування Лариса Івшина представила видання «Бібліотеки «Дня», останнє з яких — «Підривна література» — вже є у книгозбірні університету, а також свіжий випуск «Маршруту №1», присвячений Сумам. Однією з головних тем спілкування стали останні події політичного життя — євромайдани, які виникли в різних регіонах країни, в тому числі в Сумах. Не обмежуючись обміном власними емоціями щодо цього, співрозмовники спробували осмислити глибинні соціальні та історичні передумови ситуації, що склалася. Окрема увага — ролі ЗМІ у якісному та глибокому донесенні до людей не лише інформації, а й нових смислів.

«День» — ГАЗЕТА ПРОГРЕСИВНОЇ МЕНШОСТІ»

— В українському характері раціональний тип мислення перебуває у меншості відносно емоційного, — наголосила головний редактор «Дня» у своєму вступному слові. — Я завжди говорила, що «День» — це газета прогресивної меншості. Історично, на відміну від наших сусідів, українці не успадкували жодного типу державності, тому задля того, щоб створити якісно нову державу, нам потрібно дуже багато працювати. Реалізація глобальних мрій потребує невеликих, але регулярних кроків, а також хорошої ідейної бази. Системна криза, яка має місце сьогодні в усіх сферах (інфраструктурі, ідеях, людях), є дуже обнадійливим явищем. Але лише у тому випадку, якщо ми негайно проведемо велику інтелектуальну роботу, очистимо свідомість і зробимо необхідні висновки. «Бібліотека «Дня», яку ми сьогодні тут представляємо, колись виникла як «швидка допомога». Вона мала висвітлити невідомі сторінки української історії й посприяти формуванню історичної пам’яті нашого суспільства, яке, нагадаю, перебуває у постгеноцидному стані. Вважаю, що свого часу нам вдалося привнести історичну тему у медіа. Якось колеги здивовано запитали мене, як «День» зміг залучити до співпраці такого видатного вченого, як Джеймс Мейс... А він же був безробітним на той час в Україні! Водночас сьогодні у Києві немає ні пам’ятника, ні вулиці, названої ім’ям цієї людини. На жаль, це теж правда про нас, висновки з якої потрібно робити. Вважаю, що у сучасній історії України найважливішою подією є не помаранчева революція, як багато хто думає, а політична поразка 1999 року, що стала визначальною для подальшого розвитку подій. Саме тоді, щоб розумному суспільству було на що опертися, «День» і почав роботу над своїми тепер численними проектами, зокрема і над «Бібліотекою».

МАЙЖЕ ДВІ ГОДИНИ СУМСЬКА МОЛОДЬ З ІНТЕРЕСОМ СЛУХАЛА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА «Дня»

У щирій та неформальній атмосфері студенти та викладачі обговорили з головним редактором «Дня» системні хвороби української журналістики; були озвучені, зокрема, й різні погляди на місію і проблеми існування щоденної газети в Україні.

З роллю модератора чудово впоралася проректор ДВНЗ «УАБС НБУ»  Алла Ярова. Перед початком спілкування вона урочисто вручила Ларисі Івшиній відзнаку, якою вуз вшановує людей, що зробили вагомий внесок у культурний розвиток українського студентства. Натомість головний редактор «Дня» на згадку про зустріч подарувала Аллі Григорівні клубну хустку газети, створену на підтримку «Підривної літератури». Традиційно під час університетських дискусій отримали свої подарунки з серії видань «Бібліотека «Дня» і автори найцікавіших запитань.

А почесний громадянин Сум Анатолій Єпіфанов передав 100 примірників книжки Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене...» книгозбірням міста та області, яка чи не найбільше постраждала під час Голодомору.

Іван МОЗГОВИЙ, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін ДВНЗ «УАБС НБУ»:

— Як «Дню» вдається долати фінансові труднощі і перепони, які створюють вітчизняні можновладці?

Л. І.: — Я б не хотіла сьогодні зайвий раз жалітися — ми, українці, й так надто любимо це робити. Але наведу лише один приклад. 1999 року «День» був єдиною газетою, що виступала проти обрання Кучми на другий термін. Тоді у нас в редакції була окрема кімната для податкового інспектора, яка жила з нами півроку. Цікаво, що за цей час у неї сформувався Стокгольмський синдром — вона перейнялася нашим прагненням справедливості й визнала, що ми маємо рацію. Переконана: якщо межі свободи звужуються, потрібно самому підніматися максимально вгору. Наша влада не вважає загрозою для себе тих, що літають на висоті стратегічних бомбардувальників. Вважаю, що книжки з «Бібліотеки «Дня» руйнують режим, витягаючи цеглини знизу. Без інтелектуальної спадщини попередників ми завжди будемо рекрутами для чорних рад, стихійних бунтів і поразок, з яких, на жаль, значною мірою складається наша історія. Інтелігенція повинна постійно здійснювати роботу зі своїм народом. Я завжди намагалась лише пробудити інтерес суспільства до певних тем та ідей — власний же вибір кожен має робити сам. Визнаю, що знаходити партнерів під цю стратегію — не просто, але нам вдається. Потрібно створювати якість, в яку повірять і захочуть вкласти гроші. «Маршрут №1» — приклад саме такого проекту, в якому серйозні й глибокі смисли співпали з вдалою бізнес-моделлю. Переконана, що сильні, ефективні й багаті українці мають ставати розумними, і навпаки — інтелектуали повинні бути багатими. Саме у цьому полягає політика майбутнього.

НЕПАРКЕТНА ЖУРНАЛІСТИКА

Володимир ЛЮБИВИЙ, помічник ректора Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка:

— Пані Ларисо, з огляду на останні події моє запитання буде пов’язане зі словом «асоціація». Якщо провести своєрідний асоціативний ланцюжок, чим для людини є «день», а чим — «ніч» (з погляду філософії і сприйняття життя в цілому)?

Л.І.: — Думаю, шукаючи відповіді на такі питання, ми могли б просидіти тут до ночі (сміється. — Авт.) Якщо говорити про глобальні питання, ви, мабуть, звернули увагу, що українці часто дуже довго йдуть до того, щоб усім разом зробити щось очевидно необхідне. У мене є певні припущення з цього приводу. Багато людей сьогодні психологічно неготові виявити своє українство сповна лише тому, що колись за це вбивали. Це і є постгеноцидність. Ймовірно, молоді це стосується меншою мірою, але у середнього і старшого покоління таке відчуття є. Недаремно наші батьки намагалися будь-що випхати своїх дітей у міста — адже їм здавалося, що таким чином вони дають нам шанс вціліти. А це ж уже були не ті часи, коли у селян не було паспортів. Уявіть, з якої темряви ми з вами вирвались! Згадувати і повертатися в ці дні страшно — настільки травматичною є наша історія. Щоб подолати наслідки цих травм у психологічній, соціальній, політичній площинах потрібно докласти чимало зусиль. Ми ж, на жаль, часто реагуємо лише на те, що перед носом. Адже навіть «Помаранчева революція» залишилась неосмисленою. Всі лише нарікають, що тоді нам нічого не вдалося, але ніхто не хоче подумати над тим, чому так сталось. Я вже не кажу про більш давні події. «День» намагається робити це, зокрема, як мені здається,  тут і сьогодні.

Володимир ЛАВСЬКИЙ, студент кафедри журналістики і філології Сумського державного університету:

— Чи поділяєте ви думку про те, що університети мають займатися винятково науковим компонентом журналістики, а практичну підготовку журналістів слід залишити самим редакціям та інформаційним агентствам?

Л.І.: — У «Дні» ми саме так і робимо — у Літній школі, немов на своєрідній дослідній ділянці, готуємо журналістів. Працювати з цим молодим середовищем мені набагато легше. Вважаю, що не досить просто уповати на молоде покоління, як багато хто робить, — потрібно займатися ним. Адже в журналістській освіті в Україні все ще дуже сильним залишається вплив радянських традицій, які зовсім не відповідають реальним запитам. Саме тому серед випускників факультетів журналістики лише невеликий відсоток йде працювати за фахом. Натомість більшість мріє стати прес-секретарями або іншими «папконосцями». Нам потрібно нарешті визначитись, яку країну ми хочемо створити і для якої країни, відповідно, готуємо журналістів. Журналістика, не збагачена розумінням історичного та соціального контексту, — це механіка. Ми маємо осмислити функцію ЗМІ у перехідних демократіях. Поки цього не буде зроблено, значна частина колег уважатиме, що журналісту не потрібна громадянська позиція! Але ж, якщо її немає, журналістика перетворюється на сервіс для політиків! Крім того, слід визнати, що запиту на якісну журналістику в українському суспільстві немає, — загальнонаціональний інформаційний простір відсутній у нас як такий. Натомість медіа-спільнота не визнає жодних визначених правил гри і залишається не менш закритою від зовнішнього світу, ніж політична тусовка. До речі, в Японії факультети журналістики відсутні взагалі. Зате газети там мають мільйонні тиражі, бо є звичка читати, є середовище, яке формує запит. Нам потрібно брати приклад з Японії і поєднувати модерні принципи зі здоровим консерватизмом. Слід зберегти наукові бази журналістики там, де вони є, але потрібно також змінювати загальний контекст і саму країну. Без запиту на якість у суспільстві в журналістів не буде роботи. Все це — комплексна задача і для вищої школи, і для самої молоді.

«Я відчула тут сьогодні надзвичайно теплу атмосферу», — з приємністю визнала Лариса Івшина на завершення розмови і закликала сумських студентів не залишатися байдужими й долучатися до проектів «Дня».

ВРАЖЕННЯ!

«ЗУСТРІЧ ЗБАГАТИЛА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО»

Наталія ЗЛЕНКО, кандидат філософських наук, доцент, заступник декана з навчально-виховної роботи історичного факультету Сумського державного педагогічного університету ім. А. Макаренка:

— Завдяки цій зустрічі отримала безцінний досвід. Сподобалось, що вона відбувалася у формі цікавого за своєю суттю живого діалогу, сповненого доброзичливої й дружньої атмосфери. Спілкування з Ларисою Івшиною, з якою ми були досі знайомі лише «заочно», через шпальти газети, збагатило інтелектуально. У відвертій розмові учасники спілкування отримали можливість розповісти про власні погляди на гострі й протягом багатьох років заборонені для обговорення історичні події, посперечатися стосовно актуальних питань сьогодення. Вразило, що газета «День» на основі журналістських матеріалів заснувало власну потужну бібліотеку.

Мені, як історику, особливо цікаво було більше дізнатись про публіцистичну збірку «Підривна література» й такі видання як «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир», «Джеймс Мейс: ваші мертві вибрали мене».

Хотілося б подякувати всій команді «Дня» за щоденну копітку працю розуму і серця, за активну позицію, суспільні ініціативи та оптимізм.

«ВИДАННЯ, ЯКЕ ВЧИТЬ МАТИ ГІДНІСТЬ»

Алла ЯРОВА, кандидат філологічних наук, проректор ДВНЗ «УАБС НБУ»:

— Аншлаг на зустрічі з Ларисою Олексіївною Івшиною уже сам по собі промовистий факт. Інтерес до газети «День» у Сумах надзвичайно великий. З огляду на наявну в Україні масмедійну ситуацію, можна сказати, що це видання — радше виняток, аніж правило. «День» можна охарактеризувати як розумну, елегантну і респектабельну газету. Це видання, яке вчить свого читача мати гідність: людську, громадянську, національну. Видавати щоденну газету — це вже величезна праця, тим більше — таку газету. Але ж колектив «Дня» не зупинився на цьому! Газета започаткувала і реалізує унікальні проекти: бібліотеку історичної літератури, Літню школу журналістики, онлайн-екскурсії українськими музеями... Спілкування з Ларисою Івшиною я назвала би прикладом естетики розмови, естетики інтелекту. І безцінним досвідом. Розумію, що, особисто відвідуючи регіони та спілкуючись із читацькою аудиторією, Лариса Олексіївна витрачає колосальну енергію, але все одно хочу запросити її приїхати до нас знову. Газета «День» — завжди бажаний гість у Сумах!

«Я ЩЕ ДОВГО РОЗДУМУВАЛА НАД ТИМ, ЩО ПОЧУЛА»

Катерина ОБОД, студентка VI курсу історичного факультету СумДПУ ім. А. Макаренка:

— Атмосфера заходу вразила мене. Підкупало те, що Лариса Олексіївна, попри напружену політичну ситуацію в країні, не закликала приєднатися до якоїсь політичної сили, як це зазвичай роблять інші. У її словах відчувалися знання, досвід і любов до України. Учасники зустрічі мали змогу звернутися до Лариси Івшиної з будь-яким запитанням і почути змістовну, глибоку відповідь, тому спілкування було жвавим та невимушеним.

Після зустрічі я ще довго роздумувала над тим, що почула. Зацікавилась виданнями, які були представлені на події. Найбільше запам’яталися міркування про «світло і темряву», коли головний редактор «Дня» сказала: «...попри всі соціальні та культурні проблеми цього континенту, історія європейської цивілізації — теж своєрідна перемога «світлого» над «темним», результатом якої стала можливість самовдосконалення, захисту, впевненості і спокою для кожної людини, а також утворення певних базових правил, що їх повинне дотримуватись суспільство».

Лариса Івшина — неймовірно енергетична особистість. Коли слухаєш її, виникає бажання стати справді активним громадянином своєї країни. І зробити активний початок цього. Наприклад, прочитати ті книжки, з якими ми познайомилися завдяки «Дню»...

«ПРОЕКТИ «Дня» — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ТИТАНІЧНА ПРАЦЯ, А Й ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ»

Вікторія СЕМА, студентка VI курсу історичного факультету СумДПУ ім. А. Макаренка:

— Кожен день нашого життя особливий та неповторний! Щодня з нами відбуваються нові події, ми переживаємо нові емоції, щось дізнаємося, спілкуємося, з кимось знайомимось. Але часто все це сприймається як сіра буденність. Можливо, через наш повсякденний поспіх, невміння зупинитися, роззирнутися навкруги і зрозуміти, що все в наших руках, думках та рішучості діяти. Все залежить від нашого вибору: мчати стрімголов і бачити тільки сірий асфальт під ногами чи підняти голову — і зробити щось для того, щоб наша дійсність стала іншою.

Кроком у цьому напрямку видалась мені зустріч із головним редактором газети «День». Ми дізналися про заснування газети, про її історію. Проекти, які реалізує «День», — це не лише титанічна праця, а й громадянська позиція. Вважаю, що подібні зустрічі сприяють розширенню світогляду молодих людей, а головне — дарують упевненість у тому, що ми у своїй країні можемо щось змінити на краще.

«День» — ЦЕ СКАРБ»

Ніна ІЛЬЧЕНКО, шкільний бібліотекар:

— Знаєте, мене переповнюють суперечливі почуття. З одного боку, це радість від усвідомлення того неоціненного внеску, який робить газета «День» у розвиток різних сфер нашого суспільства, виконуючи просвітницьку, культурну, виховну та інші функції. І який це скарб — видання на зразок «Підривної літератури», «Україна Incognita». З іншого боку — болісне розуміння того, що учні нашої школи ще не знайомі з ними. А це ж такий важливий чинник у формуванні та розвитку особистості у шкільні роки! Додає оптимізму хіба той факт, що з проектами «Дня» можна знайомитися он-лайн. Будемо приділяти цьому більше уваги, адже матеріали газети, без сумніву, допоможуть і вчителям у їхній професійній діяльності: насамперед, викладачам історії, мови й літератури. Зі свого боку маю намір робити все, щоб популяризувати газету «День» та її проекти. І не тільки в нашій школі.

Алла АКІМЕНКО