Листи на фронт

На жаль, я не знаю твого імені, не знаю, звідки ти. Але й війна не запитує цього, їй все одно. Я знаю, що на тебе чекають рідні, плачуть і моляться кожної хвилини за тебе. Я теж, і як і вся Україна, просимо Бога уберегти вас від ворожих куль. Сказати, що ти герой — цього замало. Адже саме ти оберігаєш мій спокій та сон. Ви справді — «воїни світла», як співає Ляпіс Трубецкой. Солдате, прошу тебе про одне — повертайся додому живим. Бережи себе та своїх побратимів. Вся Україна чекає на вас. У жодному разі не думайте, що ми байдужі, що нам все одно. Нам не все одно! Чуєш?

- Здрастуй солдате!

Я певна, що ти мене не знаєш, але я про тебе знаю майже все: твої нічні варти, недоїдання, важкі умови, караули, ранні підйоми, коли немає можливості умитися чи змінити портянки. Але ти маєш бути сильним, адже стоїш на варті захисту своєї Батьківщини! Вона зробила тебе таким, яким ти є: в чомусь кострубатим, у чомусь невпевненим, але насправді мужнім, адже в такий час ти не втік із зони бойових дій, не став диверсантом і не продався за кращий патрон. Країна, в якій ти живеш, — не досконала, але ти можеш зробити її такою, якою уявляєш: без злиднів, які увірвались у хату, тобто без бойовиків, терористів чи якихось інших синонімічних назв цих ворогів. Ти, солдате, маєш пам’ятати, що стоїш на захисті своєї матері, жінки, сестри чи дитини. Ти — обличчя сьогодення, саме ти формуєш приклад національно гідного героя. Тобі не треба бути корисливим, сподіватись на винагороду від держави — ти маєш знати, що щастя і радість твоїх близьких, їхнє здоров’я та мирне життя — це вже твій подвиг. Народ України молитиметься за тебе, солдате. Михайлівський Золотоверхий битиме дзвони на твою честь...

Юлія БАЛКА, Донецький національний університет

- Солдате, дякую, що бережеш Україну від ворожих куль. По правді, на твоєму місці повинен бути кожен, хто має Батьківщину в серці, кожен, хто вірить у неї та бачить її вільною. Але саме ти проявляєш любов у дії, ти — наш герой і гордість, те вірне плече, на яке нині можуть покладатися всі, хто в тилу. Бережи себе! Люби Україну, бо любов — найщиріше почуття на світі, котре єдине, що гріє у скруті чи біді. Люби Батьківщину — не ту, про яку кричать з трибун чи барикад і якою її показують на екрані, а ту, в яку віриш, рідну з дитинства. Пам’ятаєш її? Це вона тримає тебе навпроти ворога, вона виховала в тобі мужність і відвагу, які є тим єдиним мірилом патріотизму, який згасає лише після того, як тіло покидає душа. Бережи себе! Я вірю, що колись твої чи мої діти подякують тобі — героєві Батьківщини за те, що ти бережеш нині її в серці і стоїш за неї до останнього. По правді, моє «дякую» варте небагато, бо воно не зрівняється навіть із миттю на полі бою. Але знай, що хоч би де ти був, хоч би яка небезпека була тобі від ворожих куль, я та мільйони тих, хто стоїть за твоєю спиною і кого ти бережеш, вірять у тебе... Від тебе залежить, чи буде наша з тобою Батьківщина в душах ще ненароджених дітей. Від тебе залежить, чи виживуть усі, менш сміливі, не герої, але і не зрадники, котрі не захищають зі зброєю в руках честь України поряд з тобою. Від тебе залежить, чи буде мир. Україна нас єднає. Люби її, як любили її Шевченко і Стус. Люби так, щоб колись нащадки дякували тобі за мужність, яка, насправді, є лише в благородних серцем і вірних душею... Сподівайся і вір у те, що коли ти сьогодні вистоїш — завтра буде краще, адже надія сильніша за будь-який страх. Слава Україні! Героям слава!

Анна КАЛАУР, Національний університет «Острозька академія»

• Пам’ятай, що ти не один! Що там, за тобою стоїть ціла армія щирих українців, які вірять у тебе, які чекають на тебе, і вони ні за що у світі не здадуться. Щодня десятки, тисячі, мільйони думають саме про тебе. Вони вкладають у тебе власні сили й почуття, надії та сподівання. Ми знаємо, що ти непереможний, що ти наш герой! Саме ти є частинкою великої нації, потужного українського народу, і він переживає кожен твій день. Українці не забудуть про тебе. Вони не покинуть тебе, бо мають у душі віру і довіру саме до тебе. І знай — настануть часи єдності й миру, коли ми відсвяткуємо нашу перемогу з тобою.

Влада СОЛОВЙОВА, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

• Один у другого питаєм:

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? чи то для зла?

Солдати, чи не ці слова пророка Шевченка лунають на підсвідомості щоразу, як берете зброю до рук? Що ви відчуваєте, коли натискаєте на курок? Навіть уявити не можу... Війна заради миру — парадокс, який ніколи не зможе прижитися в суспільстві. Хочу сказати вам багато слів підтримки. Ви мусите стріляти... Так, із пересічних хлопців, чоловіків ви стали справжніми героями, без перебільшення. Тоді як ми плануємо свої зустрічі, читаємо книжки та спілкуємось із близькими, ви навіть не знаєте, що буде через декілька хвилин: наказ, перестрілка, нове вторгнення ворога... Спасибі вам за те, що витримуєте весь цей фізичний та психологічний тиск. Спасибі, що даруєте нам спокій і захист. Я не знаю вас в обличчя, але непокоюся за кожного солдата, за все наше військо. ...Нашій країні з вами пощастило, ми пишаємось вами! Ми — це молодь, яка в майбутньому зробить все, щоби країна не забула своїх героїв, хай би як пафосно це звучало. Знайте, я переживаю за вас, підтримую та вірю, що скоро цей жах в Україні закінчиться. Від усієї душі бажаю вам терпіння та витримки. Усміхнені обличчя дітей — ось найкращий доказ того, що ви справді воюєте недарма!

Леся СУХОМЛИН, Бердянський педагогічний університет

• Багато зараз чую про вартість людського життя і чим більше чую, тим більше розумію, що саме по собі воно нічого не варте, а ціну має лише те, як людина розпоряджається своїм життям. Шановні військовослужбовці, ваш вибір життєвого шляху — не досить назвати просто достойним. Насправді не так уже й багато є цінностей у житті, які варто захищати за будь-яких умов, але ви обрали чи не найбільшу. Взяти в руки зброю і стати на захист власної країни та її народу — це подвиг, який неможливо забути, як неможливо пробачити ворогу біду, що він заподіяв. Але дуже прошу — пам’ятайте щохвилини: найдостойніші не повинні вмирати, вони мають жити і перемагати, а найперше — виховувати прийдешнє покоління гідним своїх славетних предків. За вами стоїть вся країна, та сама, яка пережила безліч випробувань, однак не зникла з лиця землі. Нехай завдяки вам це стане останнім, залишиться в історії перемогою навіки.

Тетяна ДЯЧЕНКО, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

• Шановний Герою! Ти живеш у надважкий час, у час змін. Ти твориш історію, але поки ніхто не знає, яку саме. Наразі незрозуміло, чи станеш ти ключовою постаттю в цій історії, але твій внесок у цю велику боротьбу за волю України не втратиться. Будь мужнім, а всі, хто пильнує за твоїм подвигом, намагатимуться стати більш турботливими, бо твоя, саме твоя сила духу згуртовує душі українців. Війна — це боротьба за життя за допомогою смерті. Ти — людина, котра опинилась далеко від дому, але своїм життям ти захищаєш свій дім, своїх рідних. Проте не забувай: твоїм рідним, друзям та співвітчизникам ти потрібен живий і здоровий. Виконуй свій обов’язок перед державою, але будь обережний, не продовжуй списку на гранітній плиті своїм ім’ям...

Настя ПАНЧЕНКО, Кіровоградський інститут розвитку людини «Україна»

• Саме такими — дорогими — ви насправді є для нас. Не важливо, чи польовий кухар, чи генерал — усі ви є нашою армією. Нам важко уявити, що відчуваєте ви, прокидаючись кожного ранку, про що думаєте, дивлячись на зоряне небо перед сном або під час нічної варти. Однак ми, безперечно, розуміємо, що ваше серце б’ється частіше, коли тримаєте в руках листи від рідних чи близьких вам людей. Так само з тривогою чекає на звістку від вас і вся Україна. Читаючи газети, переглядаючи стрічку новин, слухаючи радіо чи дивлячись телебачення, країна завмирає в очікуванні вістей про ситуацію країни на сході. Я не вмію молитися і до релігії ставлюся дуже скептично. Однак щоразу, коли згадую про нашу армію, я подумки дякую кожному з вас і прошу, щоб якомога швидше країна змогла зустріти своїх героїв зі щитами в руках, а не на них. Я також хочу подякувати вам за те, що ви з гордістю сприймали будь-які вислови й дії з боку певних громадян нашої та чужих країн. Гідний приклад, що ви надаєте, заслуговує не лише відзнак на грудях, а й головного — поваги українського народу. Адже саме заради нього ви щодня ризикуєте своїм життям. Хочу вклонитися й вашим родинам, які щосили стримують свої почуття та бажання бути поруч із вами. Батьки, жінки, діти, брати й сестри, я впевнена, пишаються вами. Так само, без перебільшень, вами пишаюсь і я. Пишаюся, що наша армія, зважаючи на всі її недоліки, має таких сміливих та відданих військових; пишаюся, що є люди, які без вагань стають на захист нашої держави; пишаюся, що країна має таких синів, ім’я яких вона може промовляти з гордістю. Бажаю вам сил, терпіння та мужності.

Із безмежною повагою

Тетяна СТОЛЯРОВА, Харківська державна академія культури

•  Я дуже вдячна кожному, хто зараз захищає нашу країну. Тим, хто мужньо стоїть до останнього, хто має велику силу волі, щоб воювати. Як би хотілося підтримати якось вас та чимось допомогти, але хочу сказати, що тут, на безпечній відстані від місць, де відбуваються воєнні дії, люди теж беруть участь у цій війні. Хочу сказати, що ми підтримуємо вас — ми разом з вами. Мій близький друг також пішов воювати під Донецьк, тому я знаю, що це таке — бути тим, хто переживає та підтримує у цю скрутну годину. Дякую за те, що ви не побоялися захищати нашу Батьківщину, дякую за ваш патріотизм, за вашу віддану любов до своєї країни, свого народу. Годі навіть уявити собі, скільки вам доводиться пережити і побачити. Велике спасибі вам за все! Кожен із вас, хто зараз там, на лінії фронту, важливий для нас та є героєм України. Дякую нашій армії за ті довгі місяці без належних умов існування і харчування, що ви не скаржитесь на це, але навіть, навпаки, підбадьорюєте й нас! Дякую вам за звільнений Cлов’янськ, Артемівськ, Константинівку та інші місця! Ви — найкращі!

Вікторія ТКАЧЕНКО, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

•  Бійці українських військ! Я вірю у вашу перемогу, як дитина вірить у молитву. Я знаю: ніщо не зможе зламати вашу силу й ніщо не в змозі вибити ґрунт з-під ваших ніг. Адже ви боретесь за Україну — її суверенітет, територіальну цілісність, незалежність... Ви воюєте за мир! Дякую вам за те, що не кинули нашої країни на поталу ворогу, що не зрадили присяги нашому народові, що свої сили, здоров’я та життя готові віддати за майбутнє нашої держави. Усі ми тут, у мирній завдяки вашим зусиллям частині країни, віримо, що скоро, дуже скоро ви переможете і здобудете для нас цілковиту волю. Що більше жоден агресор, жодна погань не зможе вступити на українську землю з ворожими намірами. Повірте, для нас — простих українських дівчат — саме ви є сукупним образом Героя України. Як показує наша новітня історія, сонце свободи не лише сходить, а й... заходить. Чи, точніше, його хочуть декому загасити. Проте у ваших душах та серцях — воно горить вічно! І саме через ваші серця незламним промінням тихо заходить у наші. Як дівчина, майбутня матір, я розумію, як же нестерпно важко зараз вашим рідним батькам, як вони вболівають за ваше життя і здоров’я. Їхня любов — з вами на передовій, вона огортає вас ангельськими крилами опіки, дає вам наснагу та віру. Вони вірять, і всі ми віримо, що наша емоційна підтримка допоможе вам бодай психологічно, і ви дасте гідну відсіч агресорові, ненажерливому звірові, який тільки й мріє висмоктати всю кров із нашої Батьківщини. Все зміниться. Неодмінно зміниться! Ми повернемося до норми. Я в це вірю, і разом зі мною в це вірять ще 46 мільйонів українців, яким ви даруєте мирне, спокійне та безтурботне життя. Так би хотілося всіх вас обійняти і повернути вас у мить спокою, який сьогодні ви виборюєте для нас.

Марта ФРАНЧУК, Національний університет «Києво-Могилянська академія»

•  На жаль, я не знаю твого імені, не знаю, звідки ти. Але й війна не запитує цього, їй все одно. Я знаю, що на тебе чекають рідні, плачуть і моляться кожної хвилини за тебе. Я теж, і як і вся Україна, просимо Бога уберегти вас від ворожих куль. Сказати, що ти герой — цього замало. Адже саме ти оберігаєш мій спокій та сон. Ви справді — «воїни світла», як співає Ляпіс Трубецкой. Солдате, прошу тебе про одне — повертайся додому живим. Бережи себе та своїх побратимів. Вся Україна чекає на вас. У жодному разі не думайте, що ми байдужі, що нам все одно. Нам не все одно! Чуєш? Хлопці, не забувайте, хто ви є. Ви — не рушійна вбивча сила, передусім — ви люди. Ви не статистика — ви наші герої. Про вас писатимуть в усіх газетах і розкажуть по телеканалах, щоб країна знала й пишалася своїми героями. Ми й зараз пишаємось вами. Ви — наш шанс на краще майбутнє. Від вас залежить, як будемо жити ми і наші діти. Мені прикро, що я не можу віддячити вам сповна за те, що ви зараз витримуєте, за вашу стійкість і вашу віру. Адже моя вдячність ніяк не зрівняється з вашою справою, але вдячність всіх українців — неоціненна. Дякую за вашу мужність. Дуже бажаю, щоб цей жах закінчився якнайскоріше, і ви всі повернулися живими й здоровими додому. Я подумки обіймаю кожного з вас, і нехай ваш янгол-охоронець береже вас ще пильніше. Слава Україні!

Наталя МАРЧЕНКО, Київський міжнародний університет