Люди варті кращого...

Уночі з 26 на 27 січня о 01.15 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та фільм режисера Моріса Піали «Під сонцем Сатани».

Фільм французького режисера Моріса Піали «Під сонцем Сатани», який 1987 року було відзначено «Золотою пальмою» на Каннському фестивалі, веде історію молодого католицького абата, який переживає кризу віри — збившись із нічної дороги, він, здається, зустрічає Сатану, наступного ж ранку на абата чекає ще важче випробування...

Моріс Піала проявив себе як митець правдиво релігійний. Власне, як послідовник ліворадикального католицизму цей режисер екранізував роман французького письменника Жоржа Бернаноса, який першої половини ХХ століття став літературним флагманом згаданої релігійної течії. Таким чином світ отримав кінострічку «Під сонцем Сатани».

Піала, у певному розумінні, тим самим продовжив кінотрадицію, започатковану іншим видатним французьким кінорежисером Робером Брессоном, який сповідував ті ж самі релігійно-філософські погляди й послідовно екранізував два романи Бернаноса, на матеріалі яких постали вже нині класичні фільми «Щоденник сільського священика», а також «Мушетт».

Щоправда, поділяючи з Брессоном одну й ту саму філософську й світоглядну етику, Піала сповідував дещо іншу кіномистецьку естетику, що є, зрештою, предметом окремої розмови.

В будь-якому разі проблематику стрічки «Під сонцем Сатани» схематично й коротко можна позначити як мистецько-філософське осмислення кризи релігійної віри у свідомості сучасної, зокрема, європейської людини, що продовжує жити у дедалі секуляризованому суспільстві.

Також варто наголосити, що ця картина Моріса Піали вимагає від глядача надзвичайної напруги та уваги — чи не кожна сцена, кожен кадр пронизані концентрованою філософією буття, а також певними образами й тезами, що не тільки збуджують емоційне переживання, а й вимагають інтелектуального осмислення.

Зрештою, маємо фільм про сумніви й боротьбу зі спокусами творіння Божого та його драматичний, трагічний шлях до осягнення добра, правди й істини, до осягнення себе перед ликом Творця.

Принагідно спеціальний сюжет у програмі буде присвячено варіативності образу католицького священика у світовому кінематографі.

Насамкінець, повертаючись до постаті Творця, варто зауважити, що Моріс Піала є одним із найоригінальніших та неповторних режисерів за всю історію світового кінематографа. Він фільмував — як дихав, до акту творчості ставився безкомпромісно.

І на екрані відбувалося диво — безнадійне й жорстоке життя раптом осявалося неможливою вірою в хороше, понад те — упевненістю, що люди варті кращого. І не зле погодитися з думкою, що Моріса Піалу можна вважати чи не останнім великим режисером, який був упевнений: життя — зовсім не кіно, але кіно — це і є життя.