Мандрівниця Феклуша в російському телевізорі

Уявіть собі, що ви — Соловйов. Розумію, що осоружно до нестерпності, але це треба для справи. Просто погляд очима цього суб’єкта якнайкраще дозволить зрозуміти, що відбувається сьогодні в Росії. Отже, ви — Соловйов. І ви дивитесь новини і розумієте, що якась частина ваших глядачів теж їх дивиться. І ось що ви і вони бачать.

На Олімпіаді-2018 Росія міцно закріпилася на 20-му місці, не отримавши поки що жодної золотої медалі.

У нашої бронзової призерки з керлінгу знову знайшли в організмі якусь гидоту, і кричати «ее-там-нет!» марно, тому що вона там є, і всі це визнали.

На тлі численних свідчень про загибель десятків (а може, й сотень — хто їх рахує?) російських найманців у Сирії сумовита брехня Марії Захарової про те, що їх «лише п’ять, і ще невідомо, чи росіяни вони», виглядає дедалі осоружнішою, а повна байдужість до загибелі своїх співвітчизників президента Росії — дедалі огиднішою.

У свіжому індексі сприйняття корупції від Transparency International Росія опустилася на 135-те місце зі 180 країн, поділивши його з такими державами, як Гондурас, Лаос, Папуа-Нова Гвінея і Киргизія. Ви, будучи Соловйовим, можете, звичайно, зробити предметом національної гордості той факт, що Росія в плані корупції набагато краща за Сомалі, але тут Навальний знову зі своєю Рибкою щось додав до вже сказаного про віце-прем’єра Приходька і його розваги на яхті Дерипаски...

І ось ви, спостерігаючи весь цей катаклізм очима Соловйова, намагаєтеся збагнути, як з ось цієї вихідної новинної сировини виготовити препарат для зростання гордості за країну і, відповідно, для зміцнення ненависті до її ворогів, тобто практично до решти світу. При цьому ви розумієте, що за всієї фейковості і зумовленості заходу, призначеного на 18 березня, замовнику, окрім цифр, за які відповідають Памфілова з Кирієнком, потрібен патріотичний підйом. А за нього відповідаєте ви. Ну, тобто Соловйов, у тілі якого ви тимчасово оселилися.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

У вас є, звичайно, Олександр Жаров зі своїм Роскомнаглядом, який блокує в інтернеті все, що ворушиться. Ось щойно заблокував сайт видання «МБХ Медіа», а нині бігає за Навальним по мережі і прибирає все, що той публікує про Рибку і Приходька.

Але весь новинний потік не заблокуєш. Потрібен зустрічний потік патріотизму і ненависті. І ось Соловйов починає творити патріотизм і ненависть із підручного матеріалу. Матеріал, скажемо прямо, так собі. У студії програми «Вечер» від 21.02.18 з’являється маленький чоловічок з обличчям уже літнього П’єро, на якому вираз вічної образи миттєво змінюється злісною радістю й абсолютно істеричним захопленням за появи мікрофона.

Чоловічка звати Кургінян. Минулого разу у Соловйова чоловічка образили. Український експерт Охріменко довго не давав йому говорити. Цього разу Соловйов дав чоловічкові 40 хвилин монологу. У студії не було злих українців, і ніхто не заважав чоловічкові говорити...

І він сказав. Пояснив, нарешті, чому нас так не люблять, і що нам із цим робити. Коротше кажучи, відповів на запитання «хто винен?» і «що робити?» «З якою-небудь мовою світу так поводяться, як із російською?!» — обурено зажадав у планети відповіді Кургінян. Із російською мовою, справді, творять непотрібне. Я навіть не про те, що витворяє з нею рідне начальство, яке то, як президент, переходить на феню, то вводить у мовну норму дивні неологізми на кшталт «сосулі», як це зробила голова Ради Федерації. Тут претензій немає: наша мова — що хочемо, те й робимо. Але те, що творить із великою і могутньою світова спільнота, тут Кургінян правий, терпіти це далі неможливо. ООН, ніби насмішкувато, оголошує російську однією зі своїх офіційних мов, разом з англійською, китайською, арабською, іспанською і французькою. При цьому мало того, що нею говорить значно менша кількість людей, ніж кожною з решти п’яти офіційних мов ООН, так світова спільнота ще й байдуже спостерігає за тим, як це число неухильно скорочується. І ніхто не пояснює цьому бездарному людству, що без таких, наприклад, скарбів мудрості, як ті, що виробляються в програмах Соловйова, рід людський приречений на занурення в трясовину деградації і неминуче вимирання...

От як, скажіть мені, планета впорається зі своїми проблемами без ось такої, скажімо, мудрості від Кургіняна: «На Заході відбувається кінець Історії... Єдиним історичним народом є росіяни... Захід навчився розвивати техніку, а людину розвивати не вміє... Захід стоїть на точці, коли у них немає відповідей... Відповіді може дати лише Росія».

Тепер зрозуміло, чого позбавляє себе людство, в якому зменшується й без того невелике число тих, хто говорить російською: от як вони все почують і зрозуміють відповіді, які дає Росія?

«Від росіян чекають нових шляхів для людства і нових смислів!» — промова Кургіняна у міру говоріння стає дедалі уривчастішою і пафоснішою, відчувається, що він готовий злетіти вгору, використовуючи свій голос як ракетне паливо. Для підтвердження своїх слів Кургінян розповідає історію про те, як на конференції в Індії його, звичайно, всі впізнали, оточили і почали розпитувати про «нові шляхи і смисли» з Росії. А один в’єтнамець повідомив йому, що бачить «страшний сон: ось ми стоїмо поряд — я власник великої нафтової компанії, ви — політолог, а Радянського Союзу — немає!» Взагалі, Кургіняну за кордоном доводиться важко. Його, раптом що, оточують провідні політики світового масштабу, а також усяка шушваль зі списку Forbes і починають чіплятися із питаннями: «Сергію Ервандовичу, а як ось це розуміти, а як — те, і взагалі, навчіть нас правильного життя». А що він може їм сказати? Втім, хіба що ось те, що він сказав у студії Соловйова: «Захід повинен визнати росіян і піти зі сцени!»

Те, що вилітає з рота Кургіняна, це аж ніяк не екзотика, а справжнісінький мейнстрим російського публічного дискурсу. Російські начальники говорять те ж саме, тільки не так піднесено і художньо. «Американці — дикуни з атомною бомбою», — повідомив росіянам сенатор Андрій Клімов у тій самій програмі у Соловйова одразу після того, як студію залишив Кургінян і співробітники «России 1» провели мокре прибирання приміщення. «У них золота мрія — заробити мільйон і стати президентом, — продовжував ділитися з росіянами своїми глибокими знаннями народу США сенатор Клімов. — А більше до їхнього внутрішнього світу нічого не належить». Кінець цитати.

У п’єсі «Гроза» мандрівниця Феклуша пояснює, як люди живуть в інших країнах: «У нас закон праведний, а у них, мила, неправедний; що за нашим законом так виходить, а за їхнім усе навпаки... А то є ще земля, де всі люди із псячими головами». Островський написав це 159 років тому. Відтоді у світі багато що змінилося. Зміни сталися і в Росії. Духовні спадкоємці мандрівниці Феклуші стали тепер — хто сенатором, хто політологом і тепер виступають на головному російському державному каналі. Причому говорять те ж саме, що мандрівниця Феклуша стверджувала понад півтора століття тому...