Медіа-форум – тріумф «селфіків» і «обнімашок»

Минулого тижня український медіа-простір, зокрема його сегмент соціальних мереж, відбився під знаком II Медіа-форуму у Львові, який, за словами організаторів, на «Арені Львів» зібрав понад 500 журналістів з усієї країни. Безумовно, претензійна цифра учасників. Враховуючи заявлену ключову тему заходу «Війна. Політика. Корупція. Медіа: гравець чи інструмент» та масштаб (а крім українських журналістів, на захід було запрошено медійників із семи країн світу, зокрема Данії, США та Німеччини) можна було очікувати відвертої та давно назріваючої розмови про роботу наших медіа в умовах війни. В умовах, з якими наша країна зіштовхнулася вперше, і, треба сказати, далеко не вся медіа-спільнота адекватно відреагувала на виклики, зокрема пропагандистську війну Росії проти нас, інформаційний вакуум сходу та Криму, «зачистку» медіа-простору, сповідування міфічних стандартів, коли прикриваючись необхідністю дати «баланс думок» у ефіри каналів запрошують сепаратистів або навіть терористів. Словом, проблем багато, і саме форум, передовсім як майданчик для спілкування та обміну досвідом, міг би «зрушити» ситуацію з місця.

Організатори та партнери заходу — Міжнародний фонд «Відродження», Представництво ЄС в Україні, Посольство США в Україні, та MYMEDIA — зробили акцент не стільки на професіональних медіа-експертах та авторитетних журналістах, скільки (можливо, заради більшого резонансу?) на розпіарених представниках медійної тусовки. Ще на передодні форуму і тиждень після нього соціальні мережі буквально «вибухнули» сотнями світлин-селфі типу «Львів, зустрічай!», «Я їду на форум», «Я й Мустафа Найєм», «Говоримо про щось серйозне», «Говорили-балакали...» та ін. Отже, захід, певною мірою, відбувся під девізом селфі-події місяця. А хотілося іншого.

«Такі заходи мають творити і закріплювати актуальні для нас журналістські тенденції, а не бути збіговиськом публічних осіб з якими молоді колеги хочуть сфотографуватися та послухати, як вони переливають з пустого в порожнє», — зауважив молодий журналіст, учасник форуму Ярослав Назар.

І справді, що в «сухому залишку»?

«Громадська організація Львівський медіа-форум — це фактично команда львівського мера Андрія Садового, якому, звичайно, допомагали партнери та донори, — розповів один з організаторів, медіа-експерт Отар ДОВЖЕНКО. — Ми дискутували на відкритих панелях, де люди говорять про те, що хочуть... І в таких дискусіях перемагають теми, які більше на слуху. Відповідно, там були теми стандартів у професії із прив’язкою до конкретних історій, типу — громадського ТБ, були західні експерти, що ділились досвідом. Питання ситуації з медіа на сході підіймалися, але не «в лоб». Там були тематичні спрямування на перспективу. Що нам робити з нашою бідою в майбутньому? Мені здається, дуже коректною виявилася дискусія про економічну самостійність медіа. Тобто, про те, що всі ми сьогодні повинні думати як житимемо завтра, а не йти шляхом подальшої олігархізації ЗМІ. Це шлях у нікуди. Була певна спроба бенефісу журналістів, які пішли в політику. І ця спроба показала, що ці люди себе із журналістської тусовки виключили, і в мене дивне враження від спілкування з ними. Здається, що замість живих людей зі мною говорили автовідповідачі. Вони вже говорять як політики. І це показник: шлях журналіста в політику — квиток в один бік».

Ярослав НАЗАР, випускник Літньої школи журналістики «Дня», учасник Львівського медіа-форуму:

— Дискусійні панелі на форумі мали дещо абстрактне формулювання, зокрема панель про «що буде, якщо...» медіа не стануть незалежними і професійними. «Ми маємо розмаїття залежностей медіа, а свободи не маємо», — керівник pro.mova Євген Глібовицький дуже чітко, як на мене, окреслив український медіа-простір цими словами. Він додав, що «Громадське ТБ» не стало платформою для легкої трансформації української журналістики, тому доведеться йти важчим шляхом і перетворювати державні медіа — на суспільні. Це все так, але медіа-форум — це спеціалізована аудиторія, невже учасники не розуміють цих речей. Звісно, це можливо, але тоді це зайва дрібниця, яка пояснює ціле явище в нашій журналістиці. Мене не залишало відчуття того, що спікери форуму говорять до нас з власноствореної висоти і думають, що розповідають ще нікому невідомі речі. Можливо, вони справді не мали нічого нового, щоб сказати?

Не вистачило у цій дискусії акценту на тому, що потрібно робити з комерційними (читай залежними) каналами, які далі працюють на інтереси окремих олігархів. Ми погодились, що суспільний мовник потрібен, але, знову ж таки, це не нові смисли у професії. Про це вже понад 20 років говорять, а про те, як зарадити ситуації із залежними ЗМІ, — ми мовчимо.

Я не міг зрозуміти, чому на медіа-форумі не було окремої дискусійної панелі про Крим. Усе більше закрадається думка, що за півострів забули і викреслили з порядку денного. Звісно, можна виправдати організаторів і сказати, що з медійним середовищем Криму і так усе зрозуміло (такі думки лунали), бо його активно «зачищає» Росія.

Та виникає зустрічне питання — якщо ми говоримо про те, як виживає незалежна преса в Білорусі, то чому не звертаємо уваги на це ж у Криму?

Мені було б цікаво почути не так про те, що на медійне середовище півострова здійснюють тиск і закручують гайки, а про те, чи там узагалі колись було українське медійне середовище, чи чому тиск на медіа розпочався так швидко і масштабно. Погодьтесь, це цікаві теми для дискусії.

Якщо ми думаємо, що там усе і так очевидно, то поставлю ще одне запитання — якщо панель про Крим була б надто очевидною, то чому панель про журналістів у політиці не є такою ж очевидною? До речі, дещо про неї. Мене вже не дивує впевненість Мустафи Найєма про те, що повернутись у журналістику після політики можливо, бо «якщо я як політик працюватиму чесно, то чому не зможу повернутись у журналістику». Мене дивує інше — коли людина впевнена у тому, що робить, то вона не шукатиме собі запасних варіантів, відступів назад. Так виглядає, що Найєм десь свідомо чи підсвідомо знає, що в політиці йому нічого не вдасться, тому потрібно шукати тепле місце для роботи потім. Як на мене, з таким настроєм у політику йти не треба.

На форумі виступав журналіст «Громадського ТБ» Богдан Кутєпов, який зірвав оплески аудиторії, коли сказав, що «Плюси» належать Коломойському, а «Інтер» — Льовочкіну — Фірташу, і вони «мочать» один одного. Це справді була нікому невідома інформація для, повторюсь, спеціалізованої аудиторії медіа-форуму? Якщо так, то це дрібниця, яка пояснює явище.

Ще одна думка, яка мене переслідувала впродовж цієї панелі, — якісний рівень аналітики та обізнаності спікерів у темі інформаційного простору країни. Так, Богдан Кутєпов, Соня Кошкіна, Катерина Горчинська та інші публічні люди — відомі журналісти. Але на медіа-форумі передовсім треба переслідувати публічність чи отримання якісного аналізу? Мені видається, що в Україні є експерти, які могли б якісніше проаналізувати сучасний інформаційний простір.

Медіа-форум — безперечно невід’ємна частина розвитку української журналістики. Проте варто усвідомити, що в мільйонний раз дискутувати про одні і ті ж самі теми, не даючи нових смислів — безрезультатно. На щастя, цей медіа-форум затвердив, що українській журналістиці необхідно дотримуватись стандартів, бо це один з можливих інструментів у боротьбі проти російської пропаганди. Він дав розуміння, що медіа можуть бути незалежними від держави та олігархів, але за умови, що вони почнуть заробляти на своєму якісному продукті. Поки якісного контенту немає, доти в нас будуть війни олігархів у медіа. Якщо Україна хоче не пасти заднього в інформаційній війні, то вона нарешті має сформулювати свій посил до світу, а не чекати цього від інших. Я з нетерпінням чекатиму третього медіа-форуму, який має відбутись у травні, щоб побачити чи зроблені висновки, чи ми й далі тупцюємо на місці.

Світлана ЄРЕМЕНКО, медіа-експерт, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМI, виконавчий директор Iнституту демократії ім. Пилипа Орлика:

— Минулого року я брала участь у Львівському медіа-форумі і, незважаючи на деякі недоліки, про які говорила організаторам, всіляко вітала його відкриття. Адже зрозуміло, що такий грандіозний захід (взяли участь 400 журналістів із усіх куточків України) є чудовим майданчиком для обговорення гострих проблем журналістів і ЗМІ, яких сьогодні безліч, обміну досвідом, корисного спілкування, вироблення рекомендацій для поліпшення ситуації в медіа-сфері. Такий форум однозначно підвищує авторитет професії, яку останніми роками цілеспрямовано дискредитувала влада. Кілька тижнів тому, побачивши оголошення про підготовку другого Львівського медіа-форуму, дуже зраділа: матимемо змогу обговорити найболючіші проблеми українського медіа-простору в умовах анексії Криму, неоголошеної війни Росії проти України та безпрецедентної російської пропаганди.

На мій погляд, якщо сьогодні піднімати проблеми інформаційного простору України, то найперше потрібно говорити про 4-5 мільйонів українців, які опинилися в непросто інформаційній ізоляції, а під безперервним потужним вогнем російської пропаганди. На окупованих територіях не виходять місцеві видання. Після відвертих погроз редакторам з боку терористів, зокрема Олександру Брижу («газета «Донбасс») та Леонідові Лапі (газета «Вечерний Донецк») під загрозою життя, ці газети припинили друк. Не виходять також «Вечерняя Макеевка», «Жизнь», «Панорама». Змушений був покинути Донецьк головний редактор газети  «Донеччина» Ігор Зоц та Донецький прес-клуб.

Натомість, на окупованих територіях справно продаються «Московский комсомолец», «Комсомольская правда», «Известия», газета «Новороссия», працює 10 (!) російських новинних каналів, сайти «Новороссия» та «Новости Донецкой республики», які продукують брутальну, цинічну російську пропагандистську «джинсу», що роз’їдає мозок, засліплює очі, вбиває душу. Чому ми у XXI столітті не можемо вирішити цю проблему? Як перекрити потік безсоромної брехні? Можливо, щось би могли підказати міжнародні експерти, запрошені на медіа-форум? Прикро, але місця цій проблемі в програмі медіа-форуму на тему «Війна. Політика. Корупція. Медіа: гравець чи інструмент?» не знайшлося.

Чи не прийшла пора відверто і гостро поговорити про відповідальність журналіста перед суспільством, усвідомлення якої зовсім нівельовано за останні роки? Цієї теми, на жаль, я також не знайшла у програмі.

Крім цього, медіа-форум — прекрасна нагода відверто поговорити про якість інформації, яку ми пропонуємо нашим читачам, та про власну (не) фаховість у своєму медійному колі, чи не так? Ми могли б багато чого б розповісти за темою «Що відбувається в інформпросторі України?» Але жодного експерта з нашої групи, (а це науковці, викладачі факультету журналістики, соціологи, філософи, редактори та журналісти з великим досвідом) на форум не запросили. Справді, для чого псувати піднесений настрій та гостинну атмосферу такими дрібницями?

Що зміниться в медіа-просторі України після такої мега-події?