Медіареволюція: всерйоз і надовго?
«ЧИ МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО РЕАЛЬНИЙ ПРОРИВ В УКРАЇНСЬКІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ? НАСКІЛЬКИ ВІН НЕЗВОРОТНИЙ?»
Іванна КОБЕРНИК, ведуча програми «Факти» (ICTV):
— Про прорив можна буде говорити з часом. Мені здається, сьогодні журналісти досить емоційно заряджені тим, що відбувається в нашій країні. Але вони мають розділяти свою громадянську позицію та критичний погляд журналіста. Незалежно від того, за кого вони голосували. Тому сьогодні я бачу емоції, які класно виглядають на телеекрані. Звичайно, дуже важко залишатися байдужим, якщо хоча б один раз побуваєш на майдані Незалежності, але цим емоціям не варто піддаватися. Треба робити журналістський аналіз. Тому зараз, незалежно від того, хто прийде до влади, говорити про прорив чи якісні зміни ще важко й рано. В екстремальних ситуаціях, звичайно, проявляються певні якості. Але наскільки вони стійкі, може показати тільки стабільна ситуація.
Андрій ШЕВЧЕНКО, тележурналіст («5 канал»):
— Це, безумовно, прорив. Але про його незворотність говорити рано. Загально- корпоративна перемога повинна бути конвертована в індивідуальність перемоги для кожної редакції. Тому що ситуації дуже різні. Думаю, щоб цей процес був незворотній, в багатьох редакціях повинна відбутися зміна менеджменту. Не думаю, що ми можемо говорити про люстрацію менеджерських кадрів у медіа. Але для того, щоб журналісти й надалі могли працювати стабільно, добре й чесно, в багатьох редакціях потрібно міняти керівників редакції, що дискредитували себе. Думаю, що у нас є великий шанс при президенті Вікторi Ющенку побачити ситуацію дуже схожу на ту, яку ми мали до недавнього часу. Ті медіа, які були лояльними до влади, лояльними й залишаться. І навпаки. Медіа, які були більш критичними, будуть критично писати й про президента Ющенка.
Тетяна ЦИМБАЛ, народна артистка України, телеведуча («Новий канал»):
— Сьогодні важко відповісти на це запитання. Думаю, що в цей час нам дуже важливо не розгубити те, що надбали: почуття гідності, подолання страху. А це — дуже важко. Бо від цього буде залежати й те, як буде поводитися влада, наскільки ми дозволимо собі бути незалежним від влади. І владі врешті решт не можна буде бути гіршою за нас. Сьогодні актуальними є слова Сенеки: жодна влада не сильніша і не краща, ніж влада людини над собою. І зараз, коли в нас прокинулося найкраще, дуже важливо його закріпити. А наскільки цей процес незворотній, покаже час. І кожен має для себе вирішити. Пригадую, ще у 1974 році був опублікований лист Олександра Солженіцина «Жить не по лжи!» Зараз його варто почитати. І, думаю, кожен може дозволити собі жити по правді.
Володимир РІЗУН, директор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:
— Думаю, не треба абсолютизувати та вважати, що здійснився якийсь прорив. Річ у тім, що говорити про те, якою буде журналістика, можна буде тоді, коли ми зможемо осмислити, що відбулося з українською журналістикою у зв’язку з «помаранчевою революцією». Звичайно, не бачити те, що у журналістиці відбуваються складні процеси, не можна. Зокрема, очевидним стало те, що журналістика все- таки поляризована й розподілена чи то між олігархами, чи то між кланами. І це стало очевидним через наші комерційні телевізійні канали. І, звичайно, сам Бог велів Першому Національному каналові бути таким, яким він є. Тут уже нічого не вдієш, оскільки він ходить під владою. Те, що частина журналістів взялася за прапори і вийшла на майдан Незалежності, — позитивний момент. Але я не хотів би бачити в цьому остаточну перемогу світлого над темним. Відверто кажучи, я в неї не вірю. Як не вірю і багатьом телевізійним каналам, що вони стануть такими, як вони заявляють. Для того, щоб у редакційних колективах відбулися серйозні зміни, треба зробити кардинальні кадрові зміни. Скажімо, такі кадрові зміни, які відбулися на каналі «1+1». А що відбулося на «Інтері»? Тільки те, що частина журналістів заявила... Але ж керівники каналу залишилися тими ж самими людьми. І певне «пожовтіння» деяких редакційних колективів теж ще нічого не означає. Змінити можна формат, методи подачі інформації, але сутність і смисли — ні. Журналістика — це вибір. І журналістика є такою, яку позицію чи політичний профіль обирають журналісти. На мою думку, єдиним правильним політичним профілем є той, який визначається інтересами народу. І коли знаєш, що треба бути чесним, толерантним, то ти не можеш брехати. Навіть коли ти займаєш певну позицію, але подаєш інформацію різнопланову, то ти вже менше брешеш, ніж коли подаєш один погляд. Але будьмо оптимістами й вірмо в те, що ця революція сколихнула українську журналістику та зробила очевидним те, що наша держава зараз переживає дуже складні процеси. Але такі процеси цілком закономірні й мають бути притаманними суспільствам, які будують демократію. Будемо вірити, що українська журналістика, яка відстоюватиме інтереси свого народу, не зможе схибити в майбутньому.
Григорій ШВЕРК, віце-президент ЗАТ «Український медіа-холдинг»:
— За моїми оцінками, рівень кваліфікації українських журналістів завжди був досить високий. Інше питання, що далеко не завжди вони мали можливість реалізувати свою кваліфікацію. Події останнього часу надали таку можливість, хоча тягар заангажованості, як і раніше, продовжує тиснути. Таке відчуття, що і хочеться, й уміння є, а звичка орієнтуватися на чиюсь позицію заважає. Причому це стосується журналістів і «оранжевих», і «біло-голубих», і «незабарвлених» ЗМІ. Але загалом, звичайно ж, величезний крок, навіть стрибок уперед, безсумнівно, стався.
Тема безповоротності того, що відбулося, вельми залежить від політики майбутнього керівництва країни стосовно ЗМІ. Якщо знову не з’явиться бажання поуправляти ЗМІ, натиснути на власників, розділити за «мовним» принципом тощо, то підстав для відкату назад немає. При цьому треба розуміти, що свобода ЗМІ насамперед базується на їхній економічній незалежності, тобто залежності лише від читачів (слухачів, глядачів) і рекламодавців.
На жаль, багато ЗМІ сьогодні існують не лише і не стільки за рахунок власних доходів, скільки за рахунок дотацій власників, які, як правило, відображають інтереси певних політичних або фінансово-політичних груп. А, як відомо, хто платить, той і музику замовляє. Власник (видавець) ЗМІ не тільки має право, а й зобов’язаний формувати інформаційну політику видання. І якщо ця політика орієнтуватиметься на інтереси читача (слухача, глядача) та рекламодавця, то це забезпечить реальну свободу й незалежність журналісту, а власнику — прибуток.
Завдання влади — не декларувати боротьбу за свободу ЗМІ і при цьому намагатися диктувати через власника-видавця інформаційну політику, а забезпечити нормальні умови для бізнесу в області медіа: зробити рівні ринкові умови, незалежно, наприклад, від мови або «партійної» приналежності ЗМІ, зберегти наявні пільги і взагалі розвивати економіку країни. Тоді люди матимуть більше грошей для покупки газет і журналів, у рекламодавців з’являться великі бюджети для ЗМІ.
У власника-видавця завжди буде вибір: орієнтуватися на інтереси читачів, тож — чекати прибутку, або на інтереси політичних груп, а отже (найчастіше) — готуватися до дотацій.
І журналіст завжди матиме вибір — у якого власника-видавця працювати.
