Мова «плакатiв i букетiв» — замість мови Вчинкiв

Наприкінці минулого тижня російський президент Дмитро Медведєв не тільки грав у бадмінтон. Він також відвідав факультет журналістики Московського державного університету. Нібито щоб поспілкуватися з молоддю про проблеми міжнаціональних стосунків у країні. Зважаючи на події на Манежній площі восени минулого року, агресивну ідеологію російських молодіжних організацій, тема — важлива. А журфак МДУ донедавна вважався осередком інтелектуальної та прогресивної молоді. Втім, як і слід було очікувати, відкритого та змістовного діалогу між президентом і молоддю не відбулося. Все пройшло за звичним ще з радянських часів сценарієм: спеціально дібрані люди, заздалегідь узгоджені теми, багато штучності й багато пафосу.

«Все з самого початку було дуже неоднозначно... співбесіди в організації «Наші» (прокремлівський молодіжний рух. — Авт.), які проводив Нікіта Боровіков (лідер руху. — Авт.), нічні дзвінки співробітниць Росмолоді відібрании для зустрічі людям... Розсаджувати в залі, де проходила зустріч із президентом, нас почали о 14.30. І до 16.00 ми просто сиділи, ніби очікуючи сигналу «Мотор!», тому що аудиторія більше нагадувала знімальний майданчик із софітами й камерами», — пише у своєму блозі на «Эхо Москвы» Галина Ратнікова, чиє повідомлення у Твіттері про візит Медведєва стало одним із перших.

Можливо, ця зустріч (у практиці організації якої немає нічого нового для пострадянської дійсності) не привернула би стільки уваги, якби не реакція частини студентів. «Якщо ми сьогодні маємо 80—90% конформістів, значить, очікуємо пасіонаріїв», — сказав правозахисник, проректор УКУ Мирослав Маринович, коментуючи скандальний студентський референдум, що відбувся цього тижня в Україні (див. «День» від 26 жовтня 2011 року). Серед російських студентів конформістів теж вистачає (до речі, як зазначає кореспондент Сноб.ру Ася Чачко, на зустріч були допущені лише поодинокі студенти журфаку, зокрема, представники групи Вконтакті «Мне реально нравится Путин», дівчата, які минулого року знялися напівоголеними для подарункового календаря прем’єр-міністру, а також активісти руху «Наші», Росмолоді...). Втім, знайшлися й ІНШІ. Декілька студентів вийшли до приміщення журфаку з плакатами, на яких поставили президенту власні, ніким не відредаговані запитання на кшталт: «Вам не шкода бюджетних грошей на такі «вибори»?» або «Чому Медведєв сидить у Твіттері, а Ходорковський — у тюрмі?». Кількох дівчат, одна з яких — кореспондентка «Новой газеты» Віра Кічанова, затримали співробітники ФСО та відвезли до РУВС, але невдовзі відпустили. А в суботу після візиту президента студенти, взявшись за щітки й відра, вирішили символічно відмити будівлю факультету. Президент журфаку МДУ Ясен Засурський в ефірі каналу «Дождь» назвав вчинок студентів «самопіаром». «Вони не займалися професією, вони займалися саморекламою, — сказав Засурський. — Якби вони домоглися того, щоб Медведєв їм хоч слово сказав, це було б досягнення, а він іншим не тільки слово дав, а й автографи... І вони хоча б підійшли із серйозними запитаннями, а вони прийшли із заздалегідь підготованими плакатами, дуже беззмістовними. «Що з Кашиним?» Кашин був давно. «Що з Ходорковським?» Про Ходорковського вже багато написано...»

«І справді! Політковська теж була давно! І Щекочихін був давно! А Домніков був так давно, що й згадувати не варто, так?.. Проблема в тому, що коли людина нарешті навчиться професійно доносити свою ідею, її відразу ж звинуватять у нещирості. Як ніби, щоб довести, що ми справді незадоволені ситуацією в країні, ми повинні були намалювати плакати від руки... Коли ми тільки мріяли вступити, ми вірили в міф про журфак як про прекрасний острівець лібералізму... і що ця репутація тримається на вашій, Ясене Миколайовичу, особистості...», — відповіла на звинувачення одна із затриманих студенток Віра Кічанова у своєму блозі на «Эхо Москвы».

Треба віддати належне також ліберальним російським медіа та блогосфері, які активно відгукнулися на цю історію, що стала темою №1 упродовж останніх днів у рунеті. А Московська хартія журналістів назвала затримання студенток «ганебним актом беззаконня».

Мимоволі напрошуються паралелі з українським студентським референдумом щодо нового освітнього законопроекту, який кілька днів тому відбувся в Україні. Згідно з його результатами, законопроект, що суттєво обмежує автономію вишів, отримав схвалення 84% опитаних. Проти проголосувало 13%. Не підтримали законопроект лише два з відібраних для референдуму вишів — Острозька академія і Прикарпатський університет ім. Стефаника (задля справедливості слід сказати, що деякі з найкращих вишів — Києво-Могилянська академія, КПІ — не брали участі в голосуванні). Але справа навіть не в пропорціях, адже співвідношення голосів можна було передбачити заздалегідь. У студентському середовищі не вдалося почути навіть одиноких голосів, які б привернули увагу громадськості, які б вголос заперечили міністерству освіти, одним словом, засвідчили б ВЧИНОК РОЗУМУ. Адже вдарити міністра квітами по обличчю — це одне, а висловити якісно сформульовану та аргументовану думку — зовсім інше. Активне обговорення маніпуляцій з референдумом фактично ініціювали соціолог Ірина Бекешкіна та громадські організації («Відсіч», Фундація Регіональних Ініціатив, Центр освітнього моніторингу, «Пряма дія», «Свідомо»), а в тому, що оголошення результатів було зірване, — значна заслуга журналістів. Студентські організації, як от Національний студентський союз, що, претендуючи на певне лідерство, мали би стати осердям університетської незалежності, виступили на боці міністерства. І такі подвійні стандарти на практиці демонструють не лише студентські лідери. Кілька років поспіль талановита та розумна молодь із різних вишів, навіть не замислюючись над суттю свого жесту, приймала стипендії від Леоніда Кучми (в тому числі після того, як проти останнього було порушено кримінальну справу) та Фонду Віктора Пінчука. Серед моїх знайомих такі теж були — і це загалом доволі хороші люди. Їм просто навіть на думку не спадало відмовитися від стипендії з рук людини з такою біографією. А саме це і могло б стати тим ВЧИНКОМ.

Після помаранчевої революції ми звикли думати, що Україна попереду Росії з її путінським режимом. Але далеко не у всьому і не завжди. Російські студенти журфаку показали, що вони намагаються витягти себе із «совка». І в цьому намаганні їм є на що опертися. Є потужна інтелектуальна платформа, традиція вчинків — згадати хоча б протест семи на Красній площі проти вторгнення радянських військ до Чехословаччини у серпні 1968 року (тоді це був вчинок, що потребував надзвичайної сміливості, — всіх учасників протесту було заарештовано та засуджено). В українській історії вчинки з великої букви також є. Символічно, що саме в Києві свого часу відбувся славнозвісний протест старшокласників Першої київської гімназії проти візиту сербського короля Петра Карагеоргія, який посів трон у результаті кривавого перевороту, описаний К. Паустовським у «Повісті про життя» — чим не приклад для сучасних студентів? Не бракує нам розумних ідей, які інколи навіть випереджають свій час. Але, цитуючи Сергія Борисовича Кримського, бракує якостей.

Ці ідеї не засвоєні, вони поки що не стали фундаментом, який молодь відчувала би під собою і який би змушував принаймні частину її жити свідомо. Академік Вернадський казав, що драма Росії — це драма непрочитаних книг. Про Україну можна сказати те саме. Простий приклад: у своїх публіцистичних працях Іван Франко ще на початку минулого століття, по суті, описав усі принципи, якими сьогодні керується Бі-Бі-Сі та які вважає своїми. Як мінімум три українські виші носять ім’я письменника — у Львові, Житомирі та Дрогобичі. Та чи прочитаний Франко студентами цих університетів?

2009 року студенти виступили з ініціативою присвоїти Донецькому національному університету ім’я Василя Стуса. Це був справді вчинок розуму. Втім, їх ініціатива з не раз описаних у «Дні» причин не була реалізована. Очевидно, не вистачило солідарності й, так би мовити, інтелектуальної щільності.

На те, що українці ще не засвоїли думки СВОЇХ інтелектуалів, є багато причин — суб’єктивних та об’єктивних. Тут можна згадувати і понівечену історію, і перервану інтелектуальну традицію, і тривале існування в якості периферії, і, як результат, відсутність в університетах академічного середовища належного рівня... Але всі ці обставини лише доводять, що вчитися критично мислити, шукати потрібні книги слід самостійно. У студентів журфаку МДУ все-таки теж не тепличні умови... Але їм вдалося змусити російський інформаційний простір говорити не лише про те, що минулого тижня Медведєв грав у бадмінтон.