Мистецтво чарівного польоту

Із 20 на 21 вересня у всьому світі відзначають найнезвичніше свято — Ніч кажанів!

Здавалося б, кажани собі та й усе, що в них такого цікавого? Особисто мене завжди дивував той факт, що кажани — ссавці; якось зовсім не віриться, що тваринка з такою надзвичайною будовою тіла має щось спільне з дельфінами або людьми. Або поєднання поганого зору з дивовижною здатністю до ехолокації, яка також, до речі, єднає їх з дельфінами... Ну хіба це не дивина?

Пам’ятаю, як малечею я бігла на балкон, щойно на місто спускався синій літній вечір, щоб подивитися на кажанів. Вони шугали у теплому повітрі прямісінько перед моїм носом, адже жили ми тоді на п’ятому поверсі. Вони так швидко пролітали, що я геть не встигала їх роздивитися. Тому моя цікавість ніколи не вщухала.

Тож дуже прикро дізнаватися, що багато видів кажанів сьогодні на межі вимирання. І проблема ця загострюється через вирубування дуплистих лісів, поширення отрути від комах, яких потім з’їдають кажани, та, звісно ж, через людські забобони.