«Народна мудрість» як привід поговорити... про анімацію

Минулого вівторка на Першому Національному відбулася прес-конференція, присвячена проекту «Народна мудрість». Це цикл анімаційних міжпрограмок, що ілюструє українські народні приказки та прислів’я. «Народна мудрість» час від часу з’являється в ефірі Першого ще з кінця 2010 року. Утім, донедавна цей доволі рідкісний для українського телепростору продукт не привертав до себе особливої уваги медіа-критиків.

Заговорити про цикл «Народна мудрість» змусила перемога цього проекту в Універсальному багатокультурному фестивалі кіно, який відбувся у Лос-Анджелесі на початку квітня: http://umfilms.org. Українські аніматори здобули перше місце в номінації «Мультиплікаційний короткометражний фільм» серед учасників із 20 країн світу.

Загалом жартівлива візуалізація українських приказок наразі налічує 50 серій, 25 із яких — мальовані, а 25 — зліплені з пластиліну. Останні створювала студія «Новатор-фільм» під орудою відомого аніматора, сценариста і режисера Степана Коваля. До речі, «Новатор-фільм» також працювала над такими добре знаними мультиплікаційними проектами, як «Моя країна — Україна» та «Щедрик».

«Майже кожна серія циклу — це дебют молодого аніматора, — зазначив на прес-конференції Степан Коваль. — Тому цей цикл важливий також тим, що завдяки роботі над ним молодь отримала можливість професійно розвиватися». За його словами, працювали над «Народною мудрістю» в рекордно стислі терміни — за тиждень видавали хвилину готового озвученого продукту. Пропри таку швидкість роботи, не можна не відзначити майстерності виконання — створені з пластиліну люди, будинки, пейзажі вражають точністю деталей, образністю та яскравістю.

Незабаром, як розповіла продюсер проекту й автор ідеї Юлія Грибанова, планується створити ще 50 серій. Якщо приказки, які увійшли до першої частини циклу, було дібрано радше інтуїтивно — ті, які припали до душі, то надалі автори планують зробити акцент на політиці. «Під кожного сучасного політичного персонажа можна знайти відповідну приказку», — зауважує продюсер. На часі — пошук фінансування для нових серій. Попередні 50 були фактично створені за рахунок меценатських коштів. Безкоштовно озвучив цикл Андрій Кузьменко. Значну частину нещодавно створених міжпрограмок уже можна подивитися на сайті Першого Національного http:// 1tv.com. ua/uk/video/ all/mudrist?page=1.

Разом з тим «Народна мудрість» повертає нас до вже обговорюваного в мистецьких колах питання розвитку української анімації, збереження існуючих традицій та проблем, які перешкоджають регулярній появі подібного продукту в медіа-просторі.

— Якщо говорити про школу української анімації з огляду на наявність державних закладів, які готують режисерів, сценаристів, продюсерів, художників та аніматорів, то формально вона існує, — коментує ситуацію Степан КОВАЛЬ. — Інша річ, чому люди йдуть навчатися цієї професії. На жаль, анімаційне кіно з огляду на складнощі виробництва не дає можливості легко повернути вкладені у нього кошти. А тому протягом останніх п’яти років є помітною тенденція, що молодь іде навчатися на цю спеціальність тому, що сюди легше вступити, аніж на інші. А це не сприяє приходу справді талановитих людей.

Інший бік справи — немає потужного виробництва, де молоді фахівці могли б застосувати свої знання. Державні студії перебувають у занепаді. На рік виходить два-три фільми. Для десятьох професіональних режисерів, які випускаються кожні п’ять років, це явно обмаль. Де їм застосувати свої здібності?

Та коли говорити про традиції, то вони дійсно передаються від викладача до студента, від режисера-аніматора з більшим досвідом до його молодого колеги. На жаль, передавання цього творчого досвіду відбувається здебільшого не на державних проектах, а на комерційних та іноземних. Наші аніматори доволі сильні та конкурентоспроможні. Я сам працював декілька років в американській студії, яка робила мультфільми для «Уолт Діснея». Після двох років роботи декілька українців із команди виїхали — хто в Америку, хто в Австралію. Якщо ви уважно подивитеся титри анімаційних фільмів у кінотеатрах, там дуже часто можна побачити українські прізвища. Це означає, що ми маємо великий потенціал, але він не спрямований на створення суто українського продукту. Тому формально можна сказати, що школа існує, традиції — теж, як і наслідування певних знань і досвіду, але для того щоб створювати в Україні серйозні проекти, потрібно все це об’єднати в єдине ціле і спрямувати на конкретну мету.