Настрій минулого
— Чим є фільм про Щербицького — розвінчанням міфів, спробою осмислити уроки історії чи «реставрацією»?
— Ні першим, ні другим, ні третім. Те, що називається епохою Щербицького, — це часи моєї юності та молодості. Це всі плюси і мінуси того часу, навіювання якихось своїх ностальгійних уявлень, відчуття того, як нас скрізь затискали. Усі події, про які йдеться у фільмі, були пов’язані з моєю біографією, світосприйняттям. Тобто цей фільм — не просто фільм про Щербицького (хоча це фільм про Щербицького!), а складний конгломерат. Це осмислення, фільтрування через себе, через власну біографію настроїв того часу, відчуття того, що відбувалося зі мною, з моїми колегами, з інтелігенцією взагалі. Але це погляд не на моменти типу «Ура!» з піснями і концертами, «Київськими» тортами, коли збирали всі колективи і так виявляли пошану партії та радянській владі. Я навіть не можу визначити конкретно жанр цього проекту. Та мені це було б і нецікаво. Адже я хотів, щоб це була все- таки авторська програма, моє людське і творче ставлення до такої неоднозначної, але, безперечно, дуже цікавої постаті, як Володимир Щербицький.
Наша знімальна група відвідала Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ, ті місця, де починалася кар’єра Щербицького, — і школу, й інститут, і Дніпродзержинський коксохімічний комбінат. Але не для того, щоб виписати хронологію життя, а щоб відчути і в часі, і в просторі весь той холод і відчуженість. Зараз це абсолютно інші місця з іншою аурою. Ми не просто знімали якісь географічні точки, пов’язані з біографією Щербицького, а сьогоднішній настрій тих міст.
— Чи планується силами «Укртелефільму» знімати фільми про інші знакові політичні фігури новітньої історії?
— Я думаю, що в цьому навіть є нагальна потреба. Тому що в нас залишилися лише багатющі архіви. Але вони знімалися за канонами свого часу. Мені здається, що така епоха, як друга половина ХХ століття, потребує висвітлення (не кажу вже про часи Леніна, Кагановича, часи, коли Україна потерпала у кривавих лещатах). Потрібні і фільми про наших сучасників, які жили і працювали ще тоді, — наприклад, про ту ж Валентину Шевченко (голова Президії ВР УРСР з 1985 по травень 1991 р. — Ред. ). Потрібні фільми і про харизматичні постаті сьогодення — ту ж Ніну Матвієнко. І не з того погляду, що це — співачка, це —художник, а той був дисидентом. А з погляду якоїсь політичної, суспільно-національної значущості для України. Це обов’язково треба робити. Тому що пройшло вже десять (пройде п’ятнадцять, двадцять) років, як ми нібито стали абсолютно вільними від усього на світі. Навіть — від власної пам’яті. І ті матеріали, архіви, на базі яких щось можна зробити, покриті пилюкою. Але хотілося б говорити і думати про власне минуле. І таким чином розбиратися у своєму часі та в самих собі. Врешті-решт той чорний період нашого життя та історії України, коли можна було обмежуватись лише тим, щоб когось звинувачувати, вже минув.
— Але чому, на вашу думку, історичній тематиці відведено так мало часу на українському ТБ? Глядачу не цікава історія?
— Наше телебачення базується на рейтингових програмах, на тому, що може принести швидкі гроші, які часом не дуже гарно пахнуть. Але поки що немає усвідомлення, що є новітня кон’юнктура, суто бізнесова, і є кон’юнктура державна. Ті, хто має гроші і можливість підтримувати фінансово якісь телепроекти, не зацікавлені визначати нас як націю, народ. Тобто не ритися в брудній білизні, а розібратися в нашому минулому, проаналізувати. Складається враження, що завдяки нашим мас-медіа взагалі відбувається якесь зомбування української людини. Люди приходять увечері, прикипають до «ящичка». А там можна отримати тільки таку інформацію, завдяки якій людина починає розуміти: вона — гвинтик у цьому суспільстві, вона — ніхто, людина, у якої немає інтелекту, прагнень, їй не цікаві ні мистецтво, ні культура. Вона засвоює якесь байдуже ставлення до життя. І потім їй не хочеться чогось прагнути, робити якісь активні кроки в цьому житті. Хотілося, щоб наше суспільство якось змінилося, пробудилося, зрозуміло, що ми — теж люди, в яких є історія і є колосальні здобутки.
