Національний інтерес у період накопичення капіталів
Минулий тиждень було на українському телебаченні відзначено неочікуваною інтригою, яка зачепила всі новинні програми. Історія з отруєнням Віктора Ющенка, яку спочатку спробували представити як побутовий харчовий розлад, приголомшила парламентаріїв, які дістали можливість побачити й почути лідера «Нашої України» особисто. Після побаченого деякі скептики та іроністи вважали за потрібне публічно вибачитися перед потерпілим, що в нашому політикумі саме по собі трапляється дуже рідко, як і практично повна одностайність Верховної Ради при голосуванні за створення депутатської слідчої комісії для розслідування цієї темної справи. Чи буде її розплутано, невідомо, але на подальший перебіг виборчої кампанії вона вплине напевно. Що ж до самого передвиборного шоу, то ті, в кого багато часу, продовжують слухати на УТ-1 розповіді кандидатів про самих себе й про те, як вони мають намір облаштувати країну. Іноді це навіть смішно, іноді хочеться все ж таки, щоб кандидати якось підтверджували свою адекватність заздалегідь і документально.
А «Четверта влада» (УТ-1) цього разу була стурбована економічним патріотизмом, який має бути і навіть не може не бути в сучасному економічному світі, але в нас поки що про нього лише починають говорити. Зокрема, один із учасників програми вважає, що період первинного накопичення капіталу не сумісний з економічним патріотизмом, не до цього наразі вітчизняним збирачам капіталів. Можливо, але тоді не зовсім зрозуміло, кого ми закликаємо до ощадливого патріотизму. Якщо українських громадян, то марно — вони в найсуворіші кризові роки «човниковими» прибутками годували свої родини і збиралися із силами, щоб розпочати свою справу і працювати на себе й державу. Мільйони українців, терплячи злигодні і приниження, гарували і гарують у чужих країнах і привозять зароблене на Батьківщину. Тисячі талановитих учених досі чекають своєї запитаності тут — усупереч усталеній думці, ще не всі наші «мізки» «розтеклися» світом, не всі кращі поїхали. Чи це не економічний патріотизм народу, виявлений без усіляких закликів? А ось що стосується економічного патріотизму як частини і мотивації державної політики, тут у нас у всіх є запитання. Експерти «Четвертої влади» говорили про необхідність державного протекціонізму щодо вітчизняних виробників і про слабкості національної грошово-кредитної системи, про нерозвиненість фондового ринку і про відсутність механізмів, які регулюють ринок. А якщо враховувати, що економічний патріотизм — це ідеологія прогнозування й управління економічними процесами, то ідеологів також щось не видно. Напевно, вони і є, але поки що, очевидно, ця ідея ще не оволоділа політичною елітою — прикладів, коли держава «здавала» конкурентам «золоті» об’єкти, які потім просто переставали існувати, також досить. Бо, як правильно зазначила одна з учасниць програми, потрібно пам’ятати, що не лише в нас є свій національний інтерес.
У «Я так думаю» («1+1») також сперечалися, але з приводу того, чи потрібен нам суд присяжних. Мимохіть вирішили, що в нашій країні немає незалежного і справедливого суду, і розповіли, чому його немає і що потрібно зробити, щоби був. З огляду на почуте, буде це не скоро. А до того, як же? Що робити громадянам, знаючи, що суд сьогодні нерідко — щось на зразок казино чи «російської рулетки»? Притому, що механізму притягнення до відповідальності суддів, які виносять несправедливі й неправові ухвали, також немає. Що стосується інституту присяжних, то й це не гарантія того, що суд буде праведним — механізми захисту присяжних від кримінального та некримінального тиску ззовні відсутні. Загалом, і з цією гілкою влади у нас великі проблеми.
Зате все добре в спортивному житті. На Паралімпійських іграх у Афінах українські спортсмени виступають більш ніж непогано, УТ-1 дає можливість тим, хто бажає, в цьому пересвідчитися. Потрібно визнати, що Греція, хоч і заявила про те, що Олімпіада, яка відбулася, стала причиною дефіциту держбюджету, однак на паралімпійцях заощаджувати не стала — відкриття ігор для спортсменів із обмеженими можливостями було не менш барвистим і святковим. А в Києві вшановували спортсменів, що вже завершили олімпійські змагання, — держава, нарешті, знайшла кошти для того, щоб віддати олімпійцям належне.
Дуже непоганим вийшов проект «Тим часом» («Новий канал»), присвячений новітній історії України. При наявній різноманітності телевізійного документально-публіцистичного історичного есе, творцям циклу вдалося знайти безліч напівзабутих або наразі неозвучених деталей і обставин, що характеризують добу українських змін. Окрім політичних, у ньому узагальнено не менш важливі події в культурному, релігійному, суспільному житті країни, що завдяки легкому викладові виглядає дуже цікаво. А напередодні виборів, тобто в момент прийняття доленосних ухвал, подібний екскурс у «минуле й роздумив», є дуже доречним.
