Не люблять чомусь

Ну чому вони нас не люблять? Хіба вони не пам’ятають, як ми їх весь час рятували? І зараз врятувати хочемо. Від Америки. Від НАТО. Від фашизму.  Від них же самих. Від бездуховності. У них же зовсім духовності не залишилося, одне шарліебдо стирчить замість європейської культури та християнських цінностей. А як би чудово було: ми й вони... від Лісабона до Владивостока... одна велика... ну, звісно, Європа, а не те, що якесь ебдо тут же заримувало.

Ці настрої й інтонації в різних варіантах домінували в російському інформаційному просторі минулого тижня. Образа. 5-й канал російського телебачення, він входить до Національної медіа-групи, яку тепер очолює Аліна Кабаєва, так от, 5-й канал образився, що в Європі хтось розмірковує, чи не відсвяткувати їм 70-річчя Великої Перемоги не в Москві, а де-небудь в іншому місці. Ах так, закричав 5-й канал. І показав сюжет Петра Марініна, як російські війська на 70-річчя Перемоги знову беруть Варшаву, Київ, Берлін, ну й далі беруть те, що 70 років тому не брали: Лондон, Вашингтон. На екрані розкладені карти, стрілками показані напрямки руху наших військ, до європейських столиць уриваються наші танки. Мультяшні перелякані українські прикордонники тікають. Веселий голос за кадром говорить, мовляв, шкода, що європейці й американці не побачать наших «Тополів» і «Іскандерів», хоча весь сюжет натякає, що, хтозна, може й побачать. В останню мить.

•  5-му каналу весело. Це вони так жартують. Ну, чи ніби жартують. Полюбляємо ми це діло, пожартувати. І ще сказати, пожартувавши, мовляв, у кожному жарті...

Під час трансляції з мінської зустрічі раптом пролунав собачий гавкіт. Потім у мережі з’явилося відео, на якому видно й чути, як співробітник ЛайфНьюз облаяв українських журналістів. Не в переносному, а в буквальному розумінні. По-собачому: гав-гав. Представник служби безпеки зробив йому зауваження, потім боязко відійшов.

А Павла Зарубіна з програми «Вести»  головного російського державного телеканалу службі безпеки мінського саміту довелося видалити з Палацу Незалежності. Оскільки  ця людина, влучивши момент, коли президент України йшов повз нього на найважливішу, на думку більшості спостерігачів, зустріч з мирного врегулювання, почала кричати: «Пане Порошенко, чому ваші війська бомблять мирних жителів?»

•  Співробітники російських ЗМІ так нескінченно далеко відійшли від журналістики, що, здається, навіть не зрозуміли, що саме Павло Зарубін зробив не так. Не зрозуміли, що людина, акредитована як журналіст, не може поводитися як громадський або політичний активіст. Стояти, наприклад, з плакатом, викрикувати гасла. Утім, якщо співробітники «КП» і ЛайфНьюзс із задоволенням допитують полонених, мабуть у цей момент уявляючи себе смершевцями, то про які норми професії можна говорити.

Стає навіть цікаво, а от як з погляду цих людей, співробітників російських медіа, мають поводитися з Росією європейці. От як вони мали реагувати на те, що Росія вкрала Крим,  російські військові й російська зброя вбивають у сусідній країні? На ці запитання вельми дохідливо відповідає Єгор Холмогоров у статті «Гармати лютого», опублікованій в «Известиях» 11.02.2015. «Єдиною розумною стратегією для ЄС, — пояснює Холмогоров, — була б «гра проти ігротехніка» — жорстка зміна фронту: блискавичне визнання Криму й Новоросії, скасування санкцій, вимога заміни київського режиму. Це дало б ЄС чудові відносини з Росією, погані, але з тенденцією до поліпшення відносини з США, а головне — мир».

•  Так гвалтівники глумливо перестерігають жертву насильства не чинити опір і не звертатися до поліції: «Що ти, дурна, сіпаєшся? Розслабся й отримуй задоволення. З нами дружити треба, ми хороші й лагідні».

За всієї відрази до гвалтівників, можливо, ще більшу огиду викликають їхні добровільні захисники (не плутати з адвокатами, які роблять свою роботу). Такі добровільні захисники зазвичай стають на позицію рівної провини або симетричної відповідальності. Мовляв, хлопець, звісно, погарячкував, але навіщо вона в короткій спідничці через наш парк йшла?

•  Дещо розчарувавши автора цих рядків, з позицією симетричної провини цього тижня виступив Володимир Рижков у передачі «Особлива думка» на «Эхе Москвы».

Виявляється, «головна причина війни — це те, що всі конфліктуючі сторони по-різному розуміють наміри один одного». От не хочуть ці європейці зрозуміти російську душу, хоч ти їх ріж. І, мабуть, доведеться...

З погляду Рижкова, і Європа і Росія мають глибоко хибні картини того, що відбувається, й у цьому сенсі несуть рівну й симетричну провину за те, що це відбувається.

•  «Є картина Лондона, Вашингтона, дуже багатьох у Європі, й вона така: Росія, Путін, хочуть відновити Радянський Союз, розпочали агресивну війну проти України. Захопивши Крим у березні минулого року, тепер намагаються захопити й зруйнувати решту України — це їхня картина світу», — пояснює Рижков.

«Тепер, як це бачиться з Москви, — тут Рижков включає «адвоката гвалтівника». — Абсолютно інша картина. Москва вважає агресором Захід, який хоче втягнути Україну і в європейську інтеграцію і в НАТО». Виявляється, «Москва вважає, що вона обороняється», й цю думку, як далі буде зрозуміло, поділяє й сам Рижков.

У Володимира Рижкова тривожні передчуття. «Якщо Захід і далі відтіснятиме Росію, Україна й далі намагатиметься військовим шляхом розв’язати внутрішні свої проблеми, а Росія оборонятиметься (!), посилаючи туди добровольців, озброєння, радників, інструкторів тощо. Це абсолютно тупикова ситуація», — підбиває підсумки Рижков.

•  Далі відбувається досить забавний діалог Рижкова та ведучої «Эха Москвы», яка наполегливо намагається зрозуміти, що говорить політик. У неї не виходить.

Рижков: — Росія не є агресором у тому вигляді, як це вважається в Лондоні.

«Эхо Москвы»: — А загарбання Криму?

Рижков: — Загарбання Криму незаконне.

«Эхо Москвы»: — Загарбання Криму незаконне, але Росія не агресор?

Рижков: — Вона частково. Так само, як частково Захід.

Логіка симетричної провини — це частина логіки насильника й агресора.

•  Одна з причин, чому Росія стала ізгоєм у світі, чому всередині країни не знайшлося сил протистояти цьому, — не остання за значенням причина в тому, що низка людей, які очолили протестний рух 2011-2012 років і яких багато років вважали демократичними лідерами,  стали частиною агресивно-слухняної путінської більшості. Утім, можливо, були цією частиною й раніше. Просто багато хто не розгледів.