...Ночами до нас буде приходити Макаров. Частіше

Усе змінюється, але не все минає. Програму «Документ» спершу створювали як інструмент промотування документальної продукції. Потім для більшої ефективності клуб інтелектуалів Юрія Макарова трансформувався з шоу з аудиторією в шоу з телемостами. Із настанням весни в проекті каналу «1+1» знову зміни — з 14 березня програма виходитиме чотири рази на тиждень. Із понеділка по четвер нічний ефір — територія ведучого Юрія Макарова.

— Юрію Володимировичу, чи змінюються завдання «Документа» в його нинішньому варіанті?

— «Документ» був і залишається майданчиком для дискусій. Усі інтелектуальні проблеми, що зрештою обертаються на низькому рівні цілком побутовими, відчутними проблемами, спочатку виникають у високих, дуже абстрактних сферах. І вони повинні бути десь опубліковані, представлені публіці. У нас таких майданчиків чомусь зникаюче мало. За винятком каналу «1+1», я, мабуть, подібних майданчиків більше й не знаю. Сам формат, із погляду професії, дуже важливий, але головне — як його наповнити? Усе-таки важливий контент, а не рамка. Маю сказати, що зараз цей виклик для мене набагато зрозуміліший і цікавіший, ніж я сприймав «Документ», коли його щойно починали випускати. Чесно кажучи, тоді я не цілком розумів, у що вплутуюся.

— Чи, нарешті, через два роки існування визначилися основні засади проекту?

— Можна й так сказати. Культурні люди та люди, які хотіли б відчути себе культурними, — що не завжди одне й те саме, — вони теж потребують своєрідних розваг. Просто трохи інших. Їх ми теж повинні дивувати. Але якщо масовішу аудиторію ми можемо здивувати, ну, скажімо, ВІАГрою — нічого не маю проти, чи Андрюшею Данилком, то тут треба оперувати трохи іншими фігурами. Гадаю, що зуміємо здивувати глядачів підбором гостей. В останніх наших програмах були Борис Гребенщиков, Андрій Вознесенський, Ірина Хакамада і Віктор Шендерович — люди впізнавані, непрості, а головне, вони мають що сказати, і думки кожного з них цікаві досить великій кількості аудиторії.

— І все-таки «Документ» за визначенням не може бути об’єктом уваги масової аудиторії?

— Так, не може збирати ця штука велику аудиторію. Але вона може збирати — не люблю це слово, але це вже визначення — еліту. Певне коло людей. Тому для них хотілося б не дуже обтяжливо — не весь же час міркувати про долі «неньки» та світу — створити свою атмосферу розваги. Усе-таки це телебачення, а не філософський, соціологічний чи політологічний семінар. Тому «Документ» зовсім логічно переходить у постпрайм. Ті, хто готовий слухати і обдумувати запропоновані нами теми, залишаються з нами після вечірніх новин.

— Чим пояснюється збільшення кількості випусків програми? Ви ж самі кажете, що програма має досить невелике коло глядачів.

— Так, але й аудиторія після 24.00 теж досить обмежена. Є надія, що ці два сектори збігаються. У Москві вони збігаються. Але Україна — не Росія, про що я не втомлююся нагадувати.

— Це експеримент?

— Не знаю, чи усвідомлює це хтось як експеримент. За великим рахунком — так, бо в цьому є елемент ризику. Але він є в будь-якому телевізійному проекті, і той, хто не хоче ризикувати, не повинен займатися телебаченням. Крім дискусій, інтерв’ю та документальних фільмів, ми хочемо презентувати те, що називається культурними новинами. Те, що в нас у принципі відсутнє чи існує в такому собі маргінальному вигляді. Збираємось показувати той продукт, який, за нашим відчуттям, цілком здатен бути конкурентоспроможним і про який знають не так багато людей.

— Наприклад?

— Валік Васянович одержав приз у Клермон-Феррані за свій фільм «Проти сонця». Відкриття в «Арт-Блюзі» на Андріївському узвозі виставки за підсумками, так би мовити, Майдану, де беруть участь провідні художники з прекрасним живописом. Хто про це взагалі знає?! Я вже не кажу про те, що видають надзвичайно достойні книжки і видаються в достатній кількості для того, щоб про це можна було розповідати.

— Чи не видозмінювали ви «Документ» під себе?

— Звісна річ. Усе це відбувалося методом проб і помилок. Частково змінювалася команда, концепція, коректувався список гостей, і все це було досить болюче. Але кому це цікаво? Насправді наша робота — бути цікавим. А це ніколи не буває просто. Я, наприклад, досі ніяк не можу себе переконати в тому, що це може виходити.