Ностальгія за справжнім
Минулого телетижня телеефір намагалися «підірвати» політичним скандалом, піднятим із приводу арешту голови донецької облради Бориса Колесникова. Це майже затьмарило набагато приємнішу й історичну подію — візит Президента Ющенка до США, його виступ у Конгресі, зустрічі з діаспорою тощо. Тим паче, що Перший Національний показував цей виступ, який радо сприйняли сенатори, в режимі реального часу — о 18.00. Чи багато телеглядачів змогли натішитися оплесками, що звучали на адресу українського лідера та народу? Навряд. Точно так само, як і почути путні коментарі щодо всього візиту, але вже не внаслідок незручного часу, а через те, що наше ТБ знову не визнало потрібним особливо вникати в подробиці й обставини офіційної поїздки такого рівня та такої значущості. Щоправда, «Тоніс» показав фільм «Три дні в Америці», в якому особистість Ющенка була «запаралелена» з особистістю легендарного американського президента Джона Кеннеді. Паралелі справді цікаві, а що стосується компліментів, то їх було так багато, що хочби від їхньої кількості не запаморочилася голова в нашого Президента. А президентський заклик до діаспори «Повертайтеся!» викликав у наших американських співвітчизників сльози розчулення, але поки що не зрозуміло, чи тільки цим обмежиться, чи бажання все-таки повернутися виникне також.
Трохи незрозуміло, щоправда, прозвучали заяви Ющенка з приводу недемократичного кубинського режиму, що стало причиною дипломатичного скандалу між Україною та Кубою. Якось усе-таки зарано ми вирішили вчити друзів демократії…
Що стосується арешту Колесникова, то ТРК «Україна» з цього приводу влаштувала майже телемарафон, головною «дійовою особою» якого традиційно став Нестор Шуфрич. Він тепер запитаний і в Одесі, і в Києві, і в Донецьку. А на «1+1» в «Іду на Ви» виступали з цього ж приводу троє «регіональних» богатирів — Валерій Коновалюк, Віталій Хомутинник і Тарас Чорновіл. Така дружна стурбованість долею однопартійця зрозуміла. Як сказала ведуча програми Ольга Герасим’юк, «якщо провину Колесникова зможуть довести, це буде вирок не лише йому, а й вирок політичній еліті Донбасу», що й пояснює дуже багато чого, якщо взагалі не все. Те, що арешт соратника нинішня опозиція сприйняла настільки болісно (або демонстративно болісно), пояснюється не лише політичною солідарністю, а й майбутніми парламентськими виборами. Вже зараз очевидно, що нова опозиція, як абсолютно справедливо зазначив Коновалюк, нічого нового не вигадає, а справу Колесникова, хоч як би цинічно це звучало, опозиціонери використають на повну. Як зауважив ведучий новинної програми «Тоніса» в розмові з Юрієм Ключковським, цілком може статися так, що нова влада власними руками створить нового опозиційного лідера — за прикладом Тимошенко. Проте співрозмовник відзначив, що для того, щоб «зробити» опозиційного лідера масштабу Тимошенко, «посидіти у в’язниці» мало — потрібно ще переконання та харизма. А для телеглядачів так і залишилося не вирішеним одне запитання: а що, політиків, хоч що б вони накоїли, чіпати взагалі не можна? Якщо заздалегідь оголошують, що «справа сфабрикована» (адже також оголошено без суду та слідства), то й суд назвуть судовищем, і навіть справедливий вирок — політичною розправою. І що нам усім із цим робити? Нам настирливо нав’язують думку про те, що нова влада діє старими методами, а той самий Тарас Чорновіл ще й стверджує, що і цілі, і мотивації нинішніх державних мужів такi ж неблагородні, як і їхніх попередників. Дещо не в’яжеться з такими заявами результат телефонного опитування, проведеного під час «Іду на Ви», коли більшість «проголосувала» за те, щоб влада діяла ще радикальніше. Так і не зрозуміло, чи то ми справді, як вважає опозиція, так «жадаємо помсти», чи то так чекаємо очищення на всіх рівнях державної влади.
У «Вістях тижня» (УТ-1) пройшов великий сюжет про прес-конференцію напередодні парламентських слухань про перспективи створення суспільного мовлення та про пов’язану з цим реорганізацію державного ТБ. Судячи зі сказаного президентом Національної телекомпанії Тарасом Стецьківим, державне ТБ чекає на «великі перетворення», оскільки «альтернативи суспільному мовленню немає, навіть якщо трансформація буде дуже болісною». Напевно, альтернативи і немає, але й чіткої концепції також поки що немає, хоча проекти продовжують створювати та пропонувати. Усім зрозуміло, що основне, що для цього потрібно, — гроші та кадри, що загалом також взаємопов’язано. Запитання — які ж це потрібно шалені гроші, якщо, наприклад, Бі Бі-Сі може дозволити собі витратити 980 тис. доларів на годину ефірного часу? Ми ж хочемо, щоб було не гірше, але можливості в нас значно скромніші. А ось «консенсусу різних політичних сил» може й не вийти — знову ж попереду парламентські вибори та супутня їм політична гризня. У те, що до виборів усе буде забезпечено, — і гроші, і кадри, і контроль, і наглядова рада, — зовсім не віриться. Хоча — а раптом?
