Нова влада: надії та підозри
А дивне, виявляється, поряд, але його знову хочуть заборонити. Ось і лист про інформаційні війни, зокрема «інформаційне кілерство», підписаний провідними політиками країни, викликав шокову реакцію у тих, хто всією душею підтримав обіцяні новою владою зміни, й щиру злорадність у тих, хто хотів зберегти колишню систему відносин і цінностей. Тому й реакція українських телеканалів на подібний «меморандум» учорашніх революціонерів була скоріше емоційною. Адже заява про те, що «журналіст не повинен бути знаряддям при розв’язанні дрібних суперечок, що дискредитують нову владу», й що «дискредитація (тим паче навмисна) нової влади — це, по суті, знищення надій на демократію в Україні», — навіть не рекомендація, а керівництво до дії. Якось не в’яжеться подібний «виховний момент» з усім, що було заявлено підписантами про свободу ЗМІ на підступах до влади. Тільки Володимиру Литвину не забракло мужності признатися в тому, що він припустився помилки, поставивши під документом свій автограф. Представники «єдиної команди», які не підписалися, або заявляли, що не знайомі з текстом (Юрій Луценко в недільному «Детально з Дмитром Кисельовим» на ICTV), або висловлювали жаль (Анатолій Кінах у підсумковому випуску «ТСН» на «1+1»), або збентежено йменували те, що сталося, непорозумінням. Взагалі, сумно все це.
Ще одна політико-журналістська тема минулого телетижня пов’язана з істотним просуванням у справі про вбивство Георгія Гонгадзе. У перший весняний день Президент навіть визнав можливим повідомити, що є підстави стверджувати, що вбивство розкрите, а вбивці затримані. Словом, народ знову завмер в очікуванні й сумніві, чи все йому скажуть, чи піде нова влада в цій справі до кінця, чи назве головного винуватця.
Посіяв сумніви в душах автолюбителів і міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який «детально» розказав Дмитру Кисельову, як він збирається реорганізувати ДАІ. А ведучий запропонував телеглядачам телефонним голосуванням висловити своє ставлення до того, чи вдасться подолати хабарництво подібним чином. І що ви думаєте? Вийшло, як у випадку з «матеріалізацією чуттєвих ідей», — «багато хто вірить». Тільки міністр під кінець узяв і все зіпсував, заявивши, що він голосував би, що не вдасться, бо хабарі існують скрізь, і викоренити це явище, в принципі, неможливо…
Але найцікавішою вийшла «документальна» розмова Юрія Макарова («1+1») про політику й мораль. Гостем «Документа» цього разу був Андрій Куликов (Бі-Бі-Сі), з Москви з ними спілкувалася Ірина Хакамада, а для початку бесіди використовувалося інтерв’ю на задану тему з держсекретарем Олександром Зінченком і віце-прем’єром Олегом Рибачуком. Зінченко, наприклад, повідомив, що не вірить, що при системі влади, що склалася й за якої хабарництво було нормою, всі раптом і миттєво стануть іншими. Що потрібні нові традиції, нові мотивації, й взагалі — Моїсей 40 років водив своїх одноплемінників пустелею, поки не виросло нове покоління. Так-ось, а ми ж повірили! Власне, тому й підтримали. А тепер виявляється, що «якщо людина підписує контракт на 2 мільярди доларів, а сама отримує зарплату 500 гривень, то це короткий шлях до хабара». А «чиновник має бути захищений від самої думки про хабар»! Отож, напевно, чиновників тепер піддаватимуть впливу нейролінгвістичного програмування, а інакше як з ницими думками боротися?
А загалом, бесіда дуже перекликалася з відкритим листом з приводу інформаційних воєн і пов’язаних із цим загроз українській демократії. Як зауважив Андрій Куликов, людина йде в політику, щоб так чи інакше втручатися в наше життя, — залежно від цілей, тому вона має бути готовою й до нашого втручання у своє життя. А якщо чиновник наполягає, що сприяє комусь в інтересах держави, то суспільство, яке фінансує його діяльність своїми податками, має право засумніватися в правдивості такої заяви й перевірити, чи дійсно в інтересах держави він діє. Звісно, говорили й про забезпеченість вищих чиновників, про їхні потреби і… скромність. Ірина Хакамада вищих чиновників називає державними менеджерами і вважає, що в них мають бути дуже високі зарплати, але тільки якщо їхня менеджерська ефективність очевидна. І ні машин з мигавками, ні державних дач або спецсанаторіїв бути не повинно. З другого боку, Президенту літак потрібен? Потрібен, але й літак до літака не подібний, і вартість номерів у готелях під час закордонних вояжів може бути дуже різною. А що стосується моральності політиків, то головне, щоб ця моральність не була святенницькою. До речі, це точно нас стосується, і пропозицію Хакамади — ініціювати в суспільстві розмову про те, що є моральністю в особистому житті людини, не лише політика, — варто б було реалізувати. До речі, те саме стосується й релігії, хоча про релігійність політиків і про святенництво, із цим пов’язане, у програмі мови не було, а шкода. Загалом, дійшли висновку, що політик має все-таки бути прикладом. І правильно. Адже коли є в цьому потреба, коли настає час «обери мене», нам невтомно розказують, що вони найкращі. От нехай і відповідають за свої слова.
