«Новий схід» від The Guardian

У співпраці з низкою регіональних експертів журналісти видання публікуватимуть новини та аналітику про 15 пострадянських країн. Як зазначається у вітальному повідомленні, приводом для нового напряму роботи стали події в Україні. Внаслідок тривалого протистояння в нашій державі, анексію Криму Росією та подальших дискусій про це в світі, виникла потреба глибше подивитися на реалії життя в цьому регіоні.

«За час, що минув з тієї події (падіння СРСР. – Авт. ), одні побудували капіталізм, а інші продовжили існування на колективістських засадах. Одні поставили на чільне місце принцип свободи волевиявлення, інші живуть в умовах диктатури. Одні стали багатшими, інші – в злиднях. Одні живуть у мирі, інші ведуть збройні дії», – зазначають творці проекту. Однак усі пострадянські держави мають спільне минуле, яке, незалежно від ставлення до нього нині, суттєво впливає на сучасне життя.

Цікавим виявився матеріал під назвою «Народжені після СРСР: зустрічайте дітей революції». Журналісти знайшли молодих людей, що народилися 1991 року, в кожній з пострадянських країн. Їх запитали про дитячі спогади, пов’язані зі зміною політичного устрою, ставлення до минулого і сьогоднішніх можливостей. І, логічно, що отримали дуже різні відповіді з усіх 15 країн: Латвії, Литви, Естонії, України, Росії, Грузії, Білорусі, Азербайджану, Молдови, Вірменії, Казахстану, Туркменістану, Узбекистану, Киргизстану та Таджикистану.

Перед читачем – фотографії молодих людей, чиє покоління формуватиме майбутнє своєї нації, а за кожним фото – своя історія про успіхи і поразки. Двоє з опитаних погодилися поділитися думками лише за умови використання псевдоніму та не надаючи фото – це дівчина з Туркменістану та хлопець з Узбекистану. Однак при цьому, обоє виступають на підтримку політики своєї країни.

Фермер з Узбекистану зазначає, що щиро вдячний президенту Ісламу Карімову за те, що в країні все добре. Він засуджує тих, хто їде працювати за кордон (переважно – до Росії), називає їх лінивими. На його думку, в країні не існує корупції чи дефіциту газу, про які пише іноземна преса. Студентка з Туркменістану обурюється іміджем своєї країни, яку західні країни повсякчас називають диктаторською: за попереднього одіозного лідера Сапармурата Ніязова та теперішнього – Гурбангулі Бердимухамедова. Вона зазначає, що в країні все добре, економіка зростає і молоді люди не мають потреби стежити за політикою. Однак своє ім’я, обличчя, виш вона вирішила не вказувати для персональної безпеки.

Найбільш задоволеними життям є молоді люди з прибалтійських країн. Студент з Тарту Сергій – етнічний росіянин, однак планує будувати кар’єру в Естонії. Він мріє про добросусідські взаємини з Росією, яку прагне бачити в Європі. А Раполас – студент з Литви, зазначає, що попри вступ до ЄС та НАТО, його країна має багато проблем, на першому місці з яких – безробіття та падіння економіки внаслідок кризи 2008 року. Цілком задоволена життям молода мати з Риги Агія – вона вважає, що має більше можливостей, ніж її батьки – подорожувати, навчатися, робити вибір. Вона підтримує вимкнення російських каналів, з яких лунає суцільна пропаганда. Агія зазначає, що через події в Україні до багатьох латвійців повернулися колишній страх, що Росія візьметься і за них.

Азербайджанець Мурад шкодує, що його країна, попри велику кількість талановитих людей, не може сповна реалізуватися. Політика й економіка повністю підконтрольна владі. В радянський час, на його думку, люди мали кошти, але не мали можливості придбати за них блага, натомість зараз – усе навпаки. Він є єдиним годувальником у сім’ї, разом з якою прагне одного дня емігрувати до Німеччини.

Білоруска Пауліна найбільше жаліється на цензуру – в усьому. Одного разу правоохоронець зупинив її за те, що вона носила стрічки кольору українського прапора та прапора Білорусі до приходу Лукашенка у владу.

Україну в проекті представила студентка Інституту міжнародних відносин КНУ Олександра Бровко. Вона народилася на сході країни – в місті Енергодар. Пам’ятає розповіді про перешивання для неї маминого одягу, порожні полиці в магазинах… Олександра підтримувала Євромайдан, адже бачить для нашої країни тільки західну модель розвитку. Вона налаштована оптимістично: «Рік чи два тому думала переїхати за кордон, тут я не бачила майбутнього, жодного шансу бути корисною моїй країні. Проте зараз ми маємо дуже важливий момент. І я хочу залишитися».