«Обережність, такт і... вміння швидко бігати»

Висвітлювати події на Майдані в Києві виходили десятки журналістів. Тоді ще бронежилет на медійникові був великою рідкістю, а від касок багато хто спочатку відмовлявся. Зараз же місце бойових дій змістилося на Схід і Південь України, і журналістів там значно поменшало. Редакції різних ЗМІ в основному відправляють на завдання репортерів-чоловіків, але українська журналістка російського походження Катерина Сергацкова сама собі господар, тому її стрими можна побачити зі всіх «гарячих точок» країни. 2-го травня в Одесі Катерина була в самому епіцентрі подій. У найважчі перехідні періоди в Криму вона виходила на вулицю і показувала на своєму YouTube-каналі в прямому ефірі ситуацію на півострові, якою вона є. Після загострення ситуації в Донецьку, журналістка закликала колег і просто людей поїхати на травневі свята на схід і підтримати потерпілих — хоча б морально, хоча б сходити в лікарні до них. І сама поїхала до Донецька, до Горлівки — передавати, як усе відбувається насправді, і які маріонеткові ці самообрані глави незаконних «народних республік». Примітним є те, що Катерина Сергацкова народилася в Росії і вчилася у Волгоградському державному університеті, мешкала в Криму. Але настрої у неї абсолютно проукраїнські.

— Журналіст має розуміти, що за умов війни, а тим більше інформаційної, в людей зростає емоційність та агресивність, відбувається поляризація суспільства. Завдання журналіста — розібратися, а не провокувати конфлікт, — говорить Катерина Сергацкова. — Важливо навчитися слухати людей і знаходити до кожного свій ключ. Як і за мирного часу, прагнути показати сторони конфлікту і експертну сторону.

Озброєні люди — теж люди, і важливо дати їм зрозуміти, що ви не збираєтеся їх провокувати, а хочете розібратися в ситуації. Ну й краще, звичайно, дозвіл на зйомку запитати, про всяк випадок.

— Чи варто журналістам, які не мають досвіду військових кореспондентів, перебувати в місцях ведення бойових дій?

— За умов, у яких зараз опинилася Україна, кожен має право вибрати для себе: чи їде він у «гарячі точки», чи продовжує працювати за своєю звичною темою. Власне, я до подій на Майдані розробляла тему соціокультурних інновацій, писала про ідеї і перспективи розвитку суспільства. Але коли все почалося, просто не змогла проігнорувати те, що відбувалося довкола. А потім стався Крим, і я вважала своїм обов’язком їхати туди, оскільки на півострові я мешкала доволі довго, у мене там друзі і родина. Інформації про те, що там відбувається, не вистачало, я спати спокійно не могла. Потім пішла ланцюгова реакція регіонами, і важливо було використати кримський досвід.

У критичних ситуаціях журналістові доводиться брати на себе функцію медіатора. У цьому випадкові від військового кореспондента відрізняє лише наявність якихось спеціальних знань, але й це не проблема. А від викрадення вберегтися можна, якщо проявляти обережність і такт, не вступати в конфлікт і швидко бігати.

— Як не піддаватися інформаційній деморалізації і правильно працювати з інформацією?

— Важливо перевіряти кожен факт. У випадкові зі згорілим будинком профспілок у Одесі, я гадаю, зараз неможливо дізнатися точно, як усе відбувалося — тут потрібна ретельна незалежна експертиза. Те, що повідомляють начальники МВС, може виявитися політичною інформацією, і за умов інформаційної війни це, загалом, логічно. Щоб скласти об’єктивну картинку, журналістові потрібно самому стати слідчим: опитати очевидців і потерпілих з обох сторін, звернутися до експертів, у тому числі іноземних, незаангажованих.

А нежурналістам потрібно обов’язково читати новини на різних ресурсах, не лише на тих, яким ви звиклися довіряти, — будь-який ЗМІ періодично припускається помилок. Так звану «аналітику» в блогах потрібно завжди ставити під сумнів, бо зараз соціальні мережі — це знаряддя пропаганди у тому числі. Та й божевільних у блогах повно, і тих, хто вважає, що спроможний пояснити все на світі. Слухати потрібно людей, які зберегли за цих умов здатність тверезо міркувати.