«Одеколон у борщі» нагадує нинішня Україна «телекухарю» Мирославу Поповичу

Мирослав Попович — член-кореспондент Національної академії наук України, завідуючий відділом логіки та методології науки в Інституті філософії. Крім того Мирослав Володимирович читає в Києво-Могилянській академії на кафедрі культурології маленький курс з логіки для першокурсників та головний курс — з історії культури України. Ще Мирослав Попович — постійний експерт та автор «Дня» (і, звичайно, інших видань). А ще він працює на каналі «1+1»: в «Сніданку з 1+1» веде рубрику «Культурологiчна кухня». Для телеклубу «Дня» саме про «кухонні» телеобов’зки Мирослава Володимировича ми і поговоримо.

— При такій зайнятості та дотриманні суворого режиму (рано встаєте і рано лягаєте) ви взагалі дивитеся телевізор?

— Так, я, передусім, дивлюся всі останні вісті. Крім українських каналів, і, звичайно ж, серед них — «1+1», я дивлюся НТВ. Завжди дивлюся Євгенія Кисельова та усі його великі передачі. А також я дивлюся фільми і, звичайно, свою власну передачу, тому що я просто повинен знати, вийшло чи ні.

— А що ви можете сказати про спосіб подання новин на різних каналах?

— Звичайно, спосіб подання на НТВ відкритий, з яскраво вираженою точкою зору ведучих. Це, загалом-то, об’єктивна інформація, але завжди з присутністю публіцистичної позиції автора. У нас, на жаль, не вистачає аналітичних програм. Такої програми, наприклад, як у Євгенія Кисельова, ми поки не виростили.

— Ваше ставлення до телебачення змінилося після того, як ви самі стали телеперсонажем?

— Знаєте, я телеперсонаж уже дуже-дуже давно. Десять років, з 1979 по 1989 роки я був ведучим передачі «Грані пізнання». І тільки після відомої дискусії з Кравчуком покинув телебачення. Це було на УТ-1. Так що я, в принципі, знаходжуся у звичній ролі, і добре вже знаю телекухню. Звичайно, на недержавному телебаченні зовсім інша кухня: тут набагато цікавiше та вільнiше працювати. Так що я вже знайомий як з усіма технічними моментами, так і з інтригами. Для мене не є новиною те, що я себе бачу на телеекранi.

— Як ви можете визначити роль та місце телебачення в нашому житті?

— Телебачення займає навіть більше місця в нашому житті, аніж воно того заслуговує. Воно зайняло центральне місце у всьому нашому швидкоплинному житті, оскільки в глибокій провінції — це єдиний спосіб спілкування із зовнішнім світом. І якщо в XVIII—XIX ст. спочатку театр, а потім література формували культуру, то зараз цю роль, завдяки своєму динамічному поданню, виконує телебачення. Можна сказати, що американський принцип «екшн» яскравіше за все виявляється в телебаченні. Звичайно, важко звикнути до реклами, хоч люди звикли й до неї. Ми дуже швидко засвоїли розважальний жанр. Однак наші розважальні канали відрізняються більшою інтелектуальністю, ніж закордоннi.

— Наше суспільство більшою мірою, ніж західне, заполітизоване?

— Як не дивно, новини потрібні також і західному суспільству. Це завжди цікавить. Успіх каналу CNN — яскраве тому свідчення. Якщо десь щось відбувається, якщо десь ллється кров, то люди хочуть це бачити. Це добре діє на суспільство, примушує його боятися жорстокості в будь-якому кутку земної кулі, наприклад, різанини між Тутсі та Хуту в Родезії. Увесь світ тільки це і спостерігав. Треба, щоб це показували, оскільки у нас суспільство більш байдуже до таких етичних питань. І навіть менш драматичні речі повинні привертати суспільну увагу з етичної, а не з політичної точки зору. Заполітизоване суспільство — це коли всі розмірковують про те, хто стане прем’єром. Це така кухонна політика. Але є і етичний бік політики. Він зачіпає обивателя більше.

— Буде якось трансформуватися телебачення в Україні? Яке майбутнє його чекає?

— Ну, по-перше, я думаю, що коли-небудь лопне УТ-1, хоча мені дуже шкода багатьох талановитих людей, що там працють. Але це телебачення створене для того, щоб його дивилося начальство. Якщо УТ-1 зуміє трансформуватися у справжнє громадське телебачення, то до нього з’явиться довіра, як це зараз відбувається на Заході. Там багато програм контролюються громадськими неполітичними організаціями. І державні програми можуть організовувати цілі канали типу «Discovery». На Заході немає такого відчуття, що якісь фінансові магнати прокручують свої інтереси через телеканали. Ось, наприклад, відомий телемагнат, яскраво виражений консерватор Берлусконі. Від його каналу можна було б чекати відповідної яскраво вираженої правої орієнтації. Однак це, передусім, розважальний канал. Людина заробляє гроші і не змішує свої політичні інтереси з бізнесовими.

— Як ви потрапили на «1+1»?

— До мене прийшли Олександр Роднянський та Данило Яневський і запропонували вести кулінарну сторінку.

— А звідки вони знали про ваші кулінарні здібності?

— Ну, про них знають усі мої знайомі. У мене дружина взагалі етнограф за спеціальністю «українська народна кулінарія». Донька також чудово готує, тільки зять не готує. Тому у нас вдома іноді виникають змагання, і існує свого роду розподіл праці: м’ясо, наприклад, на мені. Але не завжди знаходиться час.

— А коли у вас «прорізався» цей кулінарний талант?

— Давно, коли я вступив до аспірантури. У нас в гуртожитку була комуна, в якій ми готували по черзі. Ось там я і навчився. Тобто я самоучка. Потім став збирати літературу. У мене є колега Ігор Семенович Кон, відомий більш як сексолог, соціолог і т. iн. Так от він любить кулінарію з соціологічної точки зору. Наприклад, ареал поширення голубця з рисом та з м’ясом. Звідки прийшов, як? Доводиться брати книги, знаходити. Так що це все вельми цікаво із загальної точки зору.

— У вас є улюблена страва?

— Так, звичайно, у мене їх декілька. Взагалі найулюбленiша — це свинячі відбивні. Але я роблю їх зі своїми маленькими секретами. А також бефстроганов (я взагалі люблю сімейство Строганових), у мене є дореволюційні рецепти цiєї страви. Зараз його готують не так: рецепти також зазнають еволюції.

— Яка страва, на вашу думку, найбільш повно характеризує ситуацію, що склалася зараз в Україні?

— Можу тільки процитувати Валентина Гафта: «Неначе «Шанелі» накапали в щі!» Вірніше, перефразувати: «Неначе одеколону накапали в борщ».

— Так це ж неможливо їсти!

— А я про що? Це приблизно те, що ми сьогодні маємо. Борщ з одеколоном. Україна сьогодні неїстівна. Однак у нас дуже люблять готувати і дуже люблять смачно поїсти. Тому будемо сподіватися, що Україна стане «смачною», і одеколон буде окремо, а борщ окремо…

ВІД РЕДАКЦІЇ. «День» вітає Мирослава Поповича з присудженням йому Національної премії України імені Тараса Шевченка