Олена ФРОЛЯК: «Якщо вибори нічого не змінять, у країні настане то тальна депресія»

На початку вересня виповниться чотири роки, як в ефір уперше вийшла інформаційна програма «Вікна» — спочатку МЦ-Інтерньюз, як тоді називалася майбутня телекомпанія СТБ.

Творчий стаж телеведучої «Вікон» Олени Фроляк практично збігається зі стажем всієї телекомпанії, вона стала «обличчям каналу», і зараз, коли СТБ перебуває в непростій ситуації, саме погляд «ветерана» на шлях, пройдений «Вікнами», особливо цінний. Адже Олена всі «тонкощі» взаємовідносин ЗМІ і влади в Україні відчула на своєму досвіді, будучи при цьому не керівником або власником каналу, зв'язаним політичними інтересами та бізнесом, а журналістом, який просто хоче професійно і вільно займатися своєю справою: неупередженою, якнайбільш об'єктивною інформацією про події в країні та світі.

Чи можливо це в Україні?

— «Вікна» мають багату історію «боротьби» за право бути в ефірі України...

— Так, iз січня 1997 року нас настільки обурливо прибрали з УТ-2, що це був чорний період для всієї телекомпанії. Ми не байдикували, продовжували готувати випуски новин, але вони не йшли в ефір.

Та коли 2 червня 1997 року, менше ніж за півроку, я відкривала перший випуск новин оновленої телекомпанії СТБ, вже на 50-му каналі. Ми підбадьорилися, зуміли зайняти гідне місце поруч iз конкурентами. А тепер історія повторюється. Нас знову хочуть вигнати з ефіру, затулити рот, але вже не вольовим методом, а начебто через якісь фінансово-правові порушення.

— Як ви ставитеся до нинішньої ситуації з каналом?

— Знаєте, я одна з авторів того, що виходить в ефір, і нібито одна з винуватців того, за що нас б'ють. Але я не бачу в наших передачах нічого жахливо опозиційного, гострого, тим більше конфронтаційного. Ми просто прагнемо зберігати об'єктивний погляд на події, презентувати всі точки зору, а не подавати урізану заради чиїхось симпатій інформацію. Нас б'ють не за те, що ми опозиційна телекомпанія, а за те, що ми даємо виступити всім. Саме цього нині не треба. Не знаю, хто там знаходить щось гостре, — навпаки, ми намагаємося подавати новини й аналітику стримано, зважено. Хотілося б працювати набагато гостріше і жорсткіше, але зараз ми не можемо собі цього дозволити. Російські ГРТ, НТБ, РТР дозволяють собі в ефірі бути набагато розкутішими, ми, порівняно з ними, просто прісні і пригладжені.

— А якщо порівняти «Вікна» з іншими українськими інформаційними програмами?

— Не буду говорити, що вони ще більш пригладжені, але вони теж вимушено пригладжені.

Дуже важко сприймаються ці постійні перевірки податківців, санепідстанції, пожежників. Я ніколи не забуду, як три роки тому Зіновій Кулик зобов'язав нас показувати програми перед ефіром якомусь «цензору». Приходила людина, забирала твої підписи до сюжетів і казала: «Те не так, це не так...» Нестерпно працювати в прямому ефірі під невсипущим оком когось, хто чекає твоєї помилки. Так і те, що робиться зараз, також важко пережити. В принципі, прямого тиску на мене немає. Я вільна у виборі тем, підписів, у верстці програм, як і інші редактори. Але тиснуть на весь канал.

— Чи є явні теми-«табу» на нашому телебаченні?

— Не думаю, що при нинішньому стані свободи слова в Україні може з'явитися хоч щось подібне до програми «Ляльки».

Наша влада вважає, що всі журналісти — вороги. Скільки вже виїхало з країни чудових журналістів, талановитих ведучих! Вони дійшли висновку, що їм далі тут робити немає чого. А ми не поїхали, ми хочемо жити і працювати тут. Ми ж стверджуємо, що живемо в державі демократичній. Але, на жаль, все, що відбувається зі свободою слова в Україні, свідчить про те, що це далеко не так.

— У ситуації тиску, в якій нині опинився ваш канал, не всі, скажемо так, побратими по цеху вас підтримали. Чия підтримка виявилася для вас найбільш значущою?

— «День» постійно пише про наш стан, «Зеркало недели» — також. З телеканалів — тільки ТЕТ («Вісті»), «Новини» (ЮТАР) і «Новий канал» повідомили про те, що відбувається. Більша частина ЗМІ повідомляє про нинішнє закриття рахунку СТБ якось узагальнено, чисто інформаційно, не даючи аналізу і не виказуючи особистого ставлення до того, що нас виганяють з ефіру. Тільки «День» та ще ЮТАР дали свої оцінки цьому свавіллю.

Всі дуже обережні. І я можу їх зрозуміти. Всі розуміють, що не можна говорити те, що думаєш. Як за часів Брежнєва.

— «Вікна» вважаються політичними новинами. Це відповідає вашим професійним уподобанням?

— Хочеться чистих, нормальних, «людяних» новин, а це не виходить. Це горе і журналістів, і телеведучих, і всієї нашої країни.

— Які ваші прогнози: куди рухається наше телебачення, вся преса, та й взагалі країна?

— Ви знаєте, оптимізму в мене мало. Я нікому про це не говорила, але мені починає не давати спокою думка виїхати звідси взагалі. У мене виїхало багато друзів, і я завжди була великим противником цього, гарячим патріотом. А зараз ловлю себе на думці, що все частіше думаю про від'їзд. Тут усе стає абсолютно безперспективним, пропадає віра в майбутнє. Якщо нічого не зміниться після виборів, настане тотальна депресія для професіоналів, для суспільства і країни загалом.