«Пам’ять, говори»

Коли йдеться про телевізійні проекти, присвячені тим чи іншим трагічним подіям, професіоналізм або непрофесіоналізм їхніх творців відчувається гостріше, ніж звичайно, і критерії оцінки роботи — інші. На перший план виходить етичний чинник, який «у мирний час» на телебаченні часто ігнорують. І від того, наскільки доречною чи недоречною буде авторська інтонація, залежить, чи стане подібний телепроект меморіальною акцією чи засобом для того, щоб роз’ятрити рани. Творці «Пекельного неба» від спокуси смакувати трагічні подробиці катастрофи Су-27 утрималися (принаймні, в першій частині фільму, яку і було подано на суд глядачів). Більш того, і авторської інтонації в буквальному значенні у фільмі не чути. «Пекельне небо» — документальне свідчення. І можливість розповісти про трагедію в Скнилові творці фільму надали очевидцям. І враження від того, що трапилося, доповнені кадрами хроніки 27 липня, власне і стали фільмом, авторам якого залишалося «тільки» вибудувати наявні матеріали в логічний ланцюг. Аж до кадрів, на яких зафіксовано зрив Су 27 у піке. Саме цимикадрами завершили творці «Пекельного неба» першу частину фільму. Що було сильніше за будь-які слова і надривні інтонації. І колірне вирішення (кадри хроніки 27 липня, на відміну від свідчень очевидців, було подано в ч/б і уповільнено) тільки посилювало враження. І лише хотілося вірити, що напис на телеекрані — «Далі буде...» — стосується тільки фільму і ніколи не набуде іншого, зловісного, змiсту...