Патетична брехня
Давня недобра патетика несподівано з’явилась на екрані НТБ. В самому фіналі серйозного документального фільму Світлани Сорокіної «Перемога. Одна на всіх». І прозвучала вона для мільйонів із різних країн: «Перемогла вічна Росія». Жахливо! Брехливо! Неприпустимо!.. Під фінальну патетику привласнити або, як тепер кажуть, приватизувати загальну перемогу.
Як сказав поет: «Я не участвовал в войне — война участвует во мне». У далекому Узбекистані в евакуації я прийшов зі своїм другим класом у госпіталь. До поранених бійців. Читав віршика. Інші співали, дарували кисети. Одержували шматочки цукру. Від них — перев’язаних, безруких, безногих, різного роду і племені, урятованих від смерті, які одужували, — тут, в узбеків. І які на нас дивилися сумно-весело, що й тепер пам’ятаю. Якщо я нині чую з телеекрана, що «перемогла вічна Росія», то як же бути тим узбекам, які недочекалися із фронту своїх, але допомагали іншим?! Що думати після такого гучного твердження дітям і вдові грузина або таджика, як зберегти пам’ять молдаванина або єврея, вірмена, калмика?! До чого тут спалена білоруська Хатинь і куди ділися подвиги українців Кожедуба, Ковпака, Рибалка, без яких і здобуття Перемоги неможливо уявити?
Це з яких же часів долинуло такою ж мірою гордовите, як і блюзнірське твердження? Із тих часів, коли «батьком народів» проголошувався тост «за великий російський народ», лизоблюдно відображений у парадних фільмах і картинах, що підкреслюють радянсько-імперську велич.
І ось на нинішнє свято прозвучала фраза, яка ображає багатьох. Я не маю наміру далі обурюватися. Недостойно. Та невже і через 55 років після Перемоги ми будемо ділити славу і кров наших батьків, дідів і прадідів?! Людей різних народів. Людей.
