«Перехрестя»: про економіку з точки зору «малої» людини
Марта Коломиєць та Тетяна Ляховецька працюють разом — в Українській освітній програмі ринкових реформ (УОПРР), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку. Тетяна в цій програмі майже від початку — від вересня 1994 року, тоді як Марта — трошки більше року. Обидві — фахові журналістки. Марта свого часу працювала в «Юкрейніан віклі», Асошіейтед Прес, «Ньюсвік», і ще далекого 1991 року приїхала в тоді ще Радянську Україну («В мене було посвідчення номер два»,— каже вона) відкривати перший тут закордонний корпункт. Тетяна ж прийшла в УОПРР з досвідом прямих ефірів та своєї передачі «Свічадо» на УТ-1. Марта — керівник Української освітньої програми, Тетяна — директор теледепартаменту. Тема нашої розмови — їхній улюблений витвір, програма «Перехрестя», яка щотижня виходить на УТ-1. «Перехрестя» вирізняється від багатьох програм УТ-1 своєю незаангажованістю в розгляді навіть тих економічних проблем, які дуже тісно пов’язано з інтересами різних фінансово-політичних груп. Разом з об’єктивністю проект достатньо оперативно реагує на все, що відбувається у нашій непевній економіці та соціальному житті. І, що важливо, завжди пропонує погляд з точки зору інтересів «малої людини», звичайного громадянина, який першим на собі відчуває усі «кульбіти» пострадянського життя. Маємо відмітити і тональність програми — спокійну, врівноважену, яка завжди пропонує глядачеві хоч крихту оптимізму — не змальовуючи «потьомкінських сіл».
— «Перехрестя» виходить в ефір з березня 1994. Яка його аудиторія, трансформації, з чим це пов’язане і що чекає на глядача в найближчому майбутньому?
Тетяна Ляховецька. — З того часу ми кілька разів змінювали формат — від ток-шоу до годинного, а потім півгодинного тележурналу. За цей час у нас відбулася ротація журналістського складу, до нього зросли вимоги. Якщо раніше ми подавали «успішні» історії, то сьогодні ми потребуємо більше аналітики, актуальних коментарів. З нами постійно співпрацюють Віктор Варницький, Тамара Куцай, Сергій Сиволап, Олег Мащенко, Лариса Мудрак, Едуард Занюк, Віта Конобас. Головний режисер «Перехрестя» — Ніна Рудiк. Для того, щоб орієнтуватися в запитах своїх глядачів, ми постійно проводимо дослідження нашої аудиторії. Вони показують, що здебільшого «Перехрестя» дивляться 30—35-річні глядачі , здебільшого чоловіки з середньою технічною та вищою освітою.
Марта Коломиєць. — Останній рік ми намагаємося подавати повну картину того, що відбувається в усій Україні — в «Перехресті» можна було побачити сюжети з різних міст і сіл країни. Окрім того до передачі ми включаємо порівняльні сюжети про стан економіки та соціального захисту тут і в країнах колишнього Радянського Союзу, Центральної та Східної Європи. У стадії обдумування перебувають проекти, які ми навесні плануємо розпочати: 15-хвилинні тематичні випуски про земельну, наприклад, чи пенсійну реформи. Ми думаємо над тим, щоб розсилати цю програму регіональним телеканалам, тим самим збільшуючи вірогідність отримання інформації тими, хто її потребує. Наша тематика залишається та сама — економічна та соціальна реформа. Головна ідея — розкріпачити людину, показати їй, що вона сама може чогось досягнути...
— Так мова йде про «прищеплення» чи про «відродження» підприємницького хисту в українця?
М. К. — Я можу про це розповісти з особистого прикладу. Я народилася в Америці, а мої батьки родом звідси: мама із Західної, тато зі Східної України. Я пам’ятаю бабуню і дідуня, вони осіли в Чикаго. Усе, що вони робили в себе вдома в Україні, вони робили і в Америці. І консерви — і зелені помідори, і червоні, й огірки. Моя бабуня була, як цілий ресторан, постійно пекла якісь пиріжки. І я вважаю, що українці вміють робити все, у них є ота підприємницька жила. Тільки треба, по-перше, знищити залишки радянського комплексу другорядності. По- друге, подати ті знання, які раніше через «закритість» суспільства були недоступні. І, по-третє, створити відповідні умови. Наша програма намагається в своїх друкованих та теле- і радіопроектах продемонструвати, як нині можна розвинути ділову ініціативу. Ми є некомерційною організацією. Виробляємо потрібні в цей час Україні освітні програми, щоб розвивати демократію та отой середній клас у суспільстві. Нам закидають, що ми маємо низький рейтинг. Але в цій країні повинні зрозуміти, що на телебаченні повинні існувати не лише комерційні проекти. В Америці існує система «паблік бродкастінг» — публічне телебачення, де йдуть наукові, освітні програми, які чогось навчають людей (але не повчають!). Я думаю, що Україна повинна мати свій продукт, щоб людям показувати, як вони можуть жити краще.
Т.Л. — Ми намагаємося теми подати найцікавіше. Наприклад, туристичний бізнес. Спочатку ми розповідаємо про досвід Фінляндії, де великі гроші заробляються на вдалому географічному положенні, а потім аналізуємо, що втрачає наша країна. І наше завдання не тільки розповісти про це, а й зробити висновки прикладного характеру, тому що ми розповідаємо, що змінюється в законодавстві, що можна зробити. І на підтримку цього в нас діє інформаційна лінія, яка працює безкоштовно. Окрім консультацій, які вона надає підприємцям, через неї ми отримуємо відгуки на нашу передачу — приблизно 180-200 телефонних дзвінків після кожної. Після сюжету про страхову медицину, в якій ішлося про досвід клініки імені Шалімова, нам особливо багато телефонували, розповідали про свій досвід, пропонували ідеї. Коли нам дорікають: от ви робите такі успішні історії, а навколо такий жах, я відповідаю: все одно треба якось жити і при цьому — більш-менш гідно. Ми намагаємося знайти якісь позитивні приклади, але не йдеться про те, що ми замовчуємо негативне.
— Як визначаються теми для наступної передачі? Чи спрацьовує тут «зворотній зв’язок» із глядачем?
М.К. — У програмі працюють консультанти, які підтримують зв’язок з Міністерством економіки, з віце-прем’єром, з Податковою адміністрацією, з парламентом, з «мозковими центрами». Через них ми відшукуємо актуальні теми в уряді, у Кабміні, у Верховній Раді. У нас широке коло джерел інформації — це необхідно для того, щоби щотижня робити цікаву програму з актуальних питань реформування економіки та соціальної сфери. Щопонеділка ми визначаємося, у яких напрямках працюватимемо цього тижня.
Т.Л. — Стосовно подачі матеріалу ми сповідуємо такий принцип: усі матеріали мають відкрито авторський характер, тобто висловлюють думку певного журналіста, щоб це було зрозуміло, кожний сюжет відкриває «стенд-ап», де автор представляє свій матеріал: я зробив матеріал — і це моє обличчя. І це спонукає журналістів до вдосконалення.
— При створенні програм на економічні теми завжди існує спокуса реклами. «Перехрестя» проводить тут політику нейтралітету?
Т.Л. — Можливо, якщо ми розповідаємо про виробника, то й виникає спокуса трактувати нашу розповідь саме так. Але це не так. По- перше, ми розповідаємо про те, як організувати свою справу, щоб за чинного законодавства вижити й процвітати. По-друге, це підтримка вітчизняного виробника, купуючи продукцію котрого ви тим самим берете участь у створенні нових робочих місць і подібне.
М.К. — Ми дуже обережно до цього ставимося. Наприклад, нам телефонував один із кандидатів у мери напередодні виборів, щоб ми рекламували товари, які його фірма виробляє. Але ми сказали: вибачте, під час виборчої кампанії ми таким не займаємося.
Т.Л. — Часом ми навіть перетворюємося на диспетчерську, коли телефонують керівники підприємств і розпитують, де знайти таке- то підприємство, про яке довідалися з «Перехрестя», бо вони зацікавлені в закупівлі саме цього типу продукції. У принципі, тут цікаво працювати, ми ентузіасти — і задоволені.
М.К. — Я, напевне, назавжди залишусь журналістом в душі. Ранiше мені було надзвичайно цікаво писати аналітичні матеріали для газет. Але тепер завдяки роботі в освітній програмі у мене з’явилося дуже багато нових контактів — і мені це теж подобається, хоча в серці я завжди шкодуватиму за практичною журналістикою. Я дуже вірю, що Україна реалізує свій великий потенціал. А в її можливостях я впевнююся кожного дня, працюючи з нашою командою. Це мені дає віру в результативність того, над чим ми працюємо.
