«Переконаний – людяність не вбити»

Професійний український фотокореспондент зі столиці Максим ЛЮКОВ на XVI Міжнародній фотовиставці газети «День»-2014 за роботу «Тепло людини» здобув Приз глядацьких симпатій. Цю ж роботу відзначив партнер конкурсу — компанія Canon, нагородивши автора окремим призом. Працюючи на Майдані під час бурхливих подій, Максим через об’єктив своєї камери зумів побачити не лише жорстокість протистояння мітингувальників із «Беркутом» — зокрема коктейлі Молотова, палаючі шини, розібрану бруківку, — а й... тонко передати характер гідності та людяності в образах протестувальників. Про історію фотографії, яка сподобалася тисячам відвідувачів виставки, особливості роботи на Майдані та конкурс «Дня» як старт фотосезону — у розмові з Максимом Люковим.

— Чим особисто для вас була Революція Гідності? Чи важко було документувати події листопада 2013 — лютого 2014-го?

— Я розумів, що відбувається щось, що назавжди змінить історію. Як фотограф, на початку намагався просто максимально фіксувати події й абстрагуватися, тому що вважаю, що журналістика має бути нейтральною, незаангажованою. Але з розвитком подій дедалі було важче, тому що дуже багато моїх знайомих — розумних, небайдужих громадян, які хочуть поміняти країну у інший бік, гаряче переживали і ходили на Майдан. Мені подобалось там бувати. То була особлива атмосфера, відчуття змін, що зависли у повітрі... Бачити багато людей, які хотіли і хочуть змінюватися.

— Що являють собою ваші фотографії? Це раптово схоплені емоції або картини життя з певною передісторію?

— Я добре пам’ятаю, за яких обставин були зняті дві фотоісторії, котрі відправив минулого року на фотоконкурс «Дня». Роботу «Тепло людини»... я ще називаю «Людяність не вбити». Це фото було знято 19 лютого 2014 року — в розпал подій. 18-го я цілий день пробув на Майдані, набігався від «Беркуту», надивився усього і був дуже втомлений. Тому на ніч поїхав додому, а повернувся 19-го зранку. І... побачив інший Майдан. Тоді горів Будинок профспілок, навколо — дим і сажа... Я був шокований, коли дивився на людей на асфальті. У них були скляні очі, а на обличчях — німий подив, що ніч таки минула і вони її пережили. Я побачив Майдан в огні. Горів асфальт, літали гумові пулі... Майданівці у відповідь кидали каміння і пляшки, йшла справжня війна. І раптом помітив людину, яка виносила з диму маленьку собачку. Мене зацікавив її погляд — надміру добрий. І вразила ситуація: одні стріляють, інші теж намагаються заподіяти шкоди супротивникам, а молода людина робить добро серед усього, що відбувається. Ця собака, яка нічого поганого в житті не зробила, і молодий хлопець. Крик, шум, за хвилину до того я побачив, як комусь відірвало руку. А тут серед хаосу виносять невинне створіння...

— Чи вважаєте ви свої фотографії символічними?

— Так, вони показують героїв нашого часу. Герої кадру асоціюються з багатьма Героями майдану — людьми, які, незважаючи ні на що, залишаються порядними, гідними і... рятують безпорадних. Ці люди керуються тільки світлими почуттями. До речі, я потім дізнався, що це щеня було мешканцем Майдану, не якесь там, що поруч пробігало. За тиждень або два до того майданівці прихистили його і поселили в одному з наметів. Назвали «Ведмедиком», мабуть, був схожий своєю незграбністю. А всі намети в ніч з 18-го на 19-те згоріли, тож той хлопець ішов рятувати собача від якоїсь біди.

— А щодо фотоісторії «Виходь» — як її було зроблено?

— Вона знята зранку 18 лютого. Тоді активісти о 09.00 з Майдану вирушили мирним маршем до Верховної Ради. Дівчина обіймала хлопця, ніби передчувала біду... Пам’ятаєте, що було далі? «Беркут» погнав мітингувальників, почалися жорсткі бійки. Правоохоронці пішли у наступ. Дівчина ніби символічно, пророчо не хотіла відпускати коханого. Я не знаю, що трапилося з тим хлопцем. Драматичність моменту я усвідомив після. Це — початок дня, мирний ранок, а потім багато крові...

«ВИХОДЬ» / ФОТО МАКСИМА ЛЮКОВА

— Як ви оцінюєте події на Майдані-2014 сьогодні?

— Скажу одне: мені хочеться бачити в країні зміни, заради тих людей, яких я зустрів на Майдані...

— Максиме, ви не вперше берете участь у фотоконкурсі «Дня». Наше видання вже оголосило про початок прийому конкурсних робіт, що триватиме до 27 вересня. Чим для вас стали фотоконкурс і фотовиставка «Дня»?

— Це однозначно значимі події. Це хороший, я б сказав унікальний, майданчик для фотографів на рівні з іншими показати світу свої роботи. Найголовніше — що є свідомий глядач, який приходить і оцінює відібрані журі найкращі роботи, не просто оцінює їх за принципом — сподобалися чи ні. Відвідувачі фотовиставки «Дня» по декілька хвилин затримуються біля кожної роботи, ніби занурюються в них, намагаються осмислити побачена з висоти своїх переживань та свого досвіду, їм важлива концепція кожної фотоісторії. А для нас, фотографів, участь у такому престижному конкурсі — це прекрасна можливість «вивчити», «зрозуміти» сучасного глядача, а також порівняти свої роботи з роботами інших авторитетних колег. А ще фотовиставка «Дня» — далеко не одноденна акція, а перевірена багатьма роками мистецька подія національної ваги. Багато фотографів та глядачів чекають на неї як на старт нового фотосезону.