Поклик душі чи декорація?
На Покрову, 14 жовтня, за Указом Президента ми тепер відзначаємо і День українського козацтва. Що це таке сьогодні і як воно саме себе представляє, намагалися з’ясувати відомі козаки каналу «1+1» у «Подвійному доказі».
Виявилося, по-перше, що і в козачому русі у нас криза навколо питання, а що, власне, козаки повинні робити, як і навіщо. Їхнього захисту держава начебто не потребує. Захисниками віри сучасні українські козаки себе не вважають, шануючи конституційний релігійний плюралізм. От носіями традицій — мабуть, хоча і на історію, і на традиції українського козацтва їхні погляди дещо різняться. Нинішні козаки визначають свою функцію швидше як суспільно-виховну — ми, мовляв, образне історичне нагадування і приклад для підростаючого покоління. Щось на зразок постійно діючої агітбригади. За представлення себе як якогось еталона козаки хочуть державної підтримки, і шість президентських Указів з цього приводу було, але носіям традиції бачиться більш відчутна допомога.
На відміну від них, кубанські козаки визначають свої причини такого способу життя душевною тягою, і все: от хочу — і буду. При цьому представники російських силових відомств називають кубанське козацтво добре організованим співтовариством, з чіткою ієрархією і гарною дисципліною, що дає можливість за короткий час «підняти станицю». Цікавий погляд на «носительство традицій», особливо з урахуванням сьогоднішніх подій на Таманському півострові. До речі, щось не чути про ініціативи українського козацтва пояснити своїм готовим стати під рушницю (за спостереженнями російської преси) кубанським побратимам, що країна їхня рідна справді широка, от і досить. Як висловився наш Президент, подивіться на карту, і їм ще мало? І ток-шоу на тему боротьби за Керченську протоку і «стройки века», яке затіяли нібито місцеві кубанські власті, щось не видно. Короткі новинні сюжети малоінформативні — не з погляду історичних доказів того, що Тузла — наш острів, з цим усе зрозуміло. Цікаві явні та приховані мотивації таких дій дружньої й братньої країни і всі їхні можливі наслідки зараз і потім. А раптом це наслідок душевного прагнення кубанського козацтва возз’єднатися з нашим?
Дуже пожвавили козацький «Подвійний доказ» «Новини козацької держави», зроблені з усіма атрибутами справжньої ТСН. Дотепно вийшло. Особливо про Путіна. Та й про Черномирдіна, якого люблять за красномовство українськi журналісти, непогано. Тільки попереджати ж треба! Тепер світлофорні помітки в кутку телеекрана стоять, які визначають категорію безпеки телепродукту, так непогано було б таким зеленим значком все-таки маякнути. Що, мовляв, усе спокійно, громадяни, це ми жартуємо, не хвилюйтеся, це просто «Лист турецькому султану» від нашого каналу. А то мало що привидиться проти ночi…
