Пошук правди і пропагандистська журналістика

Ірина ВАННІКОВА («Вікна», СТБ):

— Ми говоримо, що живемо за часів демократії, але насправді наше суспільство перебуває в стані анемії (буквально беззаконня). Люди вірять набагато більше астрологам та священикам, ніж політикам та журналістам. У нашій країні таємниця — це закон існування. Влада, регулярно експонуючи себе, нічого не говорить про своє реальне функціонування. Сьогодні телебачення — надто сильна влада для вітчизняної «демократії». За Гітлера телебачення ще не існувало, але пропаганда була організована так систематично, що фактично випередила можливості телебачення. Я думаю, що новий Гітлер, оволодівши телебаченням, отримав би безмежну владу. Філософ Поль Вірільо заявив, що настав час заснувати нову науку — екологію медіа. Ми, журналісти, змушені існувати в умовах компромісу між владою та власною совістю, межу якого кожен окреслює згідно зі своїми моральними принципами.

Говорити правду, навіть езоповою мовою, — не просто професійне завдання, а природня потреба журналіста. Інша річ, коли межі твого компромісу розширюються до пристосуванства, кар'єри, підлості. У цьому випадку йдеться про пропагандистську журналістику в найгіршому розумінні цього слова.

Марія СТАРОЖИЦЬКА, спецкор «Вістей»:

— Сьогодні кожен журналіст знаходить прийнятний для себе консенсус між платнею та переконаннями і працює. І люди — читачі, слухачі, глядачі — це добре розуміють. Вони розумніші, ніж вважає їх «пропагандистська журналістика», яка була, є і буде, доки буде влада. Таке життя. А щодо «яких ЗМІ», то тут тепер стало просто наочніше: раніше читали між рядками, а тепер понад ними — там, де вихідні дані.

Борис ГРИВАЧЕВСЬКИЙ, політичний оглядач УТН:

— Журналістське розслідування (об'єктивне) може стати справжньою громадською сенсацією і змусити «слідчі органи» або піти у відставку, або йому, журналістові, намагатимуться заткнути рота. Це є позиція чесної відвертої принципової людини, яка вірність фахові ставить понад усе. Усі розуміють, що колесо пропагандистської журналістики, яке крутили за радянських часів певні люди, залишається й понині в їхніх руках. А відтак усе, що пов'язане з прогинанням перед Президентом, насамперед, і навіть перед його дружиною (так робили собі кар'єру деякі керівники ЗМІ), — це є пропагандистська лжежурналістика, далека від буття суспільства.

Справжній журналіст (якщо навіть не для громадськості, то хоча б для себе) має віднайти правду. Працювати з вірою в істину. На жаль, і у «совєтському» суспільстві, а нині і в нашому, українському, таких надто мало.

Василь МЕТЕРЧУК, головний редактор ЮТаР:

— Пропагандистська журналістика — найширший жанровий спектр, який визначає вплив на маси з метою пропаганди якихось ідей. Це спосіб завоювання певних кіл.

Якщо взяти зараз матеріали, в яких висвітлюються ідеї, діяльність і наміри тих же претендентів в кандидати на президента, то це можна сприйняти саме як пропаганду певних ідей. Елементи пропаганди існують у дуже широкому спектрі матеріалів, які публікуються в газетах, журналах, виходять на телебаченні і радіо.

Я не можу сказати, що в чистому вигляді така журналістика існує. Але елементи існують практично в усіх ЗМІ, які, скажімо, займаються питаннями політики, економіки, державного устрою... Про якісь спеціалізовані видання я говорити не готовий, але якщо говорити, що я щодня купую газету «День», то я мушу сказати, що ваша газета має чимало матеріалів пропагандистського характеру.

Оксана ЩЕРБИНА, «Новий канал», журналіст:

— Ми даємо інформацію про проблемні питання, а отже, ми конфліктні. В ідеалі маємо розуміти дві сторони, це нас робить схожими на прокурорів, адвокатів та суддів. У двох сторін «правда» різна. Наше завдання — донести обидві «правди» до глядача, щоб він вибрав свою, можливо, третю. Глядач покладає надію, що журналіст розповість йому все і назве злодіїв, поставить крапки над «і». Є така категорія глядачів. Кожен робочий день — це спроба позбутися цієї спокуси, бо тоді досить легко зробити помилку у своїх висновках. Не хочеться бути схожим на Сергія Доренка чи Вадима Долганова, бо скандальна популярність завдяки пропаганді дуже мінлива.