Позбутися міфів

Учасники міжфакультетського Дискусійного клубу провели чергове засідання, де під пильним прицілом опинився багатогранний «Щоденник» Тараса Шевченка. Студенти задумувались над тими сучасними стереотипами та міфами щодо великого поета. Також обговорювали проблеми «шкільного» Шевченка, які стали чи не ключовими.

Особистість Шевченка є багатогранною, можливо, навіть і безмежною, не кажучи вже про його творчість. Однак тривалий час радянська влада ліпила з його особи і життя фігури, що вписувалися в тогочасну систему. Тож далі з конвеєра «фабрики» «генномодифікованого» українського поета подавали у школи.

На жаль, сьогодні в українських школах не до кінця позбулися, а в певному плані продовжили викривлення життя поета, надаючи його життю — вже сакрального значення.

«Дітям мало не з першого класу намагаються втовкмачити, що Тарас Шевченко — це досконала людина, яка все життя віддала Україні, жила в бідності, але не переставала творити», — вважає Мар’яна Болобан.

Із цього приводу виникла жвава полеміка. Дискусійники міркували над тим, як повинні вивчати поета у школі та де межі буквальності у його сприйнятті. Адже читаючи «Щоденник», на думку Мар’яни Болобан, «відчуваєш себе частково обдуреною. Наче тебе не вважали достатньо дорослою для сприйняття правди».

«Шевченка потрібно очистити від усіх міфів, стереотипів, проте буквально його постать сприймати також не можна, — окреслює межу Т. Русінкевич. — Упродовж багатьох років Шевченка намагалися то беатифікувати, то демонізувати. Геніальний, але звичайний, пророк, але й людина. На білому навіть маленькі чорні крапки дуже помітні, тому й нині роблять його пияком, ловеласом і т. д. Це вже крайнощі. Але багато недавніх школярів зовсім розчаровуються у Кобзареві, дізнавшись про його людські вади та огріхи (які зараз роздмухують до небачених розмірів), хоча це ніяк не може применшити значущості Шевченка».

Також у «Щоденнику» ми можемо відчути безліч граней Шевченка: він насолоджувався життям, хоча й був на засланні та не мав дозволу писали й малювати; як уважний спостерігач порівнював вроджену антипатію у «великоросів» до зелені і зовсім протилежне ставлення у «малоросів»; він прагнув поглиблювати ерудицію — він боявся бути схожим на тодішніх солдатів і просив постійно щось читати... Та є ще багато Шевченків, які руйнують радянські та пострадянські стереотипи й міфи.

Зважаючи на характер творчості великого поета, можна сказати, що за життя він хотів, аби доля, якою б не була складною, завжди зоставалась хоча б правдивою з ним. Тож на питання, навіщо  писав Шевченко свій «Щоденник», від студентів лунала думка, мовляв,  можливо, окрім передбачення Української революції у поемі «Неофіти»,  цей геній також передбачив «сакралізацію» своєї особистості. Можливо, тому й почав писати свій «Щоденник», аби, перефразовуючи самого Тараса, «ми не лукавили з ним».

На завершення зустрічі дискусійники читали поезії з «Кобзаря» та роздумували нам їхнім значенням у сьогоднішніх реаліях.

ВРАЖЕННЯ

Аліна ГАРАВСЬКА, студентка І курсу факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка:

— Зазвичай люди ведуть щоденники як щось інтимне і потаємне, та Шевченко швидше втілює творчі моменти при написанні «Журналу». Все-таки ця праця вкрай змінює наше уявлення про великого Кобзаря. Той великий Кобзар знімає «німб», який всі ті роки «прикріплюють» викладачі творцеві, натомість перед нами постає насамперед людина із мріями, поневіряннями, зневірою, слізьми.

Безсумнівно, нації потрібні ідоли та символи, на яких би вона утверджувала свою самобутність, й іноді цього стає вдосталь. В кожному разі, я не заперечую величність творчості Шевченка, та, зізнаймося, як часто ми розглядаємо цю постать лише з одного боку, саме тому багатьох такий матеріал, як «Щоденник», згодом просто-на-просто може розчарувати. Занадто багато стереотипів, а тому, як наслідок, після прочитання різнобічних праць виникає безліч недолугих (часом низьких) здогадок та підозр стосовно Шевченка. З’являються статті, фільми, праці, які осоромлюють Шевченка з метою викриття потаємного. Таким чином потрібно усвідомлювати, що Кобзар зранку й до ночі не робив тільки  й те, що думав про неньку-Україну, що вірші — це не усе його літературне надбання, а бідність не була вірною подругою життя.

Вікторія БОБРОВА, студентка ІІ курсу факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка:

— Після прочитання «Щоденника» я відкрила для себе нового Шевченка. Він вже не такий, яким його створювали у школі — піднесений до рівня святих, закатований Тарас. Тепер це звичайна земна людина, яка мала такі ж гріхи і проблеми, які маємо і ми. Єдине, що відрізняє його з-поміж інших — винятковий талант. Основною проблемою для мене після того, як я прочитала його «Щоденник», стало те, як саме підносять біографію Шевченка у школах. Як на мене, занадто багато пафосних слів та перебільшень. А от звичайних історій із життя, які б показали молодим українцям, що Шевченко такий самий, як і ми, абсолютно немає. Але також важливо, як на мене, вміти відокремлювати біографію автора і його твори. Адже талант у людини не забрати.