Про новий рівень брехні
Загальна кількість моїх медіа-оглядів уже налічує кілька сотень, а кількість медіа-персонажів, що фігурують у них, перевищила тисячу, тому крізь хаос проступає певна цілісна картина. Щось подібне до системи пропагандистських елементів, яку можна представити у вигляді двомірної таблиці, де місце фігуранта у вертикальному стовпці відображає рівень ненависті, що вивергається ним, а місце в горизонтальному ряду — рівень брехливості.
Так от, є персонажі, які лідирують за обома цими показниками, чемпіони в двоєборстві ненависті й брехливості. Серед політиків це, поза сумнівом, біснуватий фюрер ЛДПР. Серед співробітників ЗМІ таким же безперечним лідером за обома показниками є Андрій Караулов. Позамежна концентрація всього низького, що лише є в людській природі за повної відсутності щонайменших ознак чарівливості, якої, слід визнати, не позбавлені провідні пропагандисти країни, все це не дозволяє Караулову отримати роботу на головних федеральних каналах. Караулов з тих, кого з пекла виженуть за злодійство. Зате тепер він став постійним учасником ток-шоу на цих каналах як експерт.
• У передачі «Структура моменту» від 10.03.2015 у Валерія Фадєєва загальний рівень ненависті й брехливості зашкалював, оскільки на одному боці виступали Караулов, пан Ж., Кургінян і Шевченко. А протистояв їм самотній Гозман, та ще поруч тикався мордочкою, мов сліпе щеня, американський журналіст Майкл Бом, який в останні кілька місяців став улюбленим гостем головних фабрик ненависті російського ТБ. Усі ці соловйови-толсті-фадєєви просто обожнюють Майкла Бома, оскільки зручнішої груші для биття вигадати неможливо.
Людина з деякими труднощами розмовляє російською, що в обстановці жорсткої словесної баталії вже гарантує програш. Крім того, журналіст Майкл Бом, як би м’якіше сказати... ну, словом, далеко не Спіноза... одним словом, ідеальна ілюстрація задорновського «ну, тупого американця» й чудовий хлопчик для акуратного доброзичливого биття. Отже, Бом грав, швидше, на боці «патріотів», і Гозман був один проти п’ятьох, а точніше шістьох з урахуванням ведучого Фадєєва.
• Темою було, звісно, вбивство Бориса Нємцова й завдання ведучого та всіх учасників передачі, окрім Гозмана й Бома, було довести, що влада до цього вбивства не має анінайменшого стосунку, і взагалі ці заарештовані кадировці, яких нам показують по телевізору, вони самі навіщось за своєю ініціативою вбили Нємцова. І не було ніякого замовника. Ця ідея була настільки абсурдною, що проти неї виступив навіть Шевченко.
Але тут слово взяв Караулов. «Пане Гозман, відповідайте нам, хто такий Марсель Клебер Таден Ванджі?» — запитав Караулов страшним голосом прокурора, який пред’являє в суді доказ, що прирікає підсудного на довічне ув’язнення. Поставте себе на місце Гозмана, який, як і ви, шановний читачу, вперше чує ці слова, схожі на якесь заклинання. Гозман, звісно, сказав, що слів таких не знає, а головне, не розуміє, яке це має відношення до вбивства його товариша, Бориса Нємцова. На що Караулов визвірився ще більше й, уперши в Гозмана товстеньку сардельку пальця грізно загорлав: «Ні, Гозман, ви і (партія) СПС чудово знаєте, хто такий Марсель Клебер Таден Ванджі, це той самий чорношкірий студент з Камеруну, якого Нємцов 2000 року три дні водив за руку по Твері й пропонував йому стати мером цього російського міста». У цей момент на обличчях усіх учасників передачі відбилося зусилля мислення й деяке душевне хвилювання, оскільки ніхто не міг зрозуміти, наскільки камерунський слід у цій трагедії піде на користь Росії. На Майкла Бома взагалі було боляче дивитися, бідолашний американець, почувши про Твер 2000 року, студента з Камеруну й вибори мера, повністю втратив зв’язок з тим, що відбувалося в студії. В обстановці гробового мовчання, незвичного в студії, Караулов ухвалив вирок: «Та по приколу це Нємцов зробив, просто по приколу! І от так само по приколу він десь щось міг зробити й сказати, що когось могло образити і от тоді...»
• «Прикол» же, якщо, звісно, можна назвати цим словом прагнення російського ТБ перетворити на фарс трагедію вбивства лідера російської опозиції. Так-от, прикол у тому, що Караулов усе, як завжди, набрехав. Про це ще тоді, 2000-го, детально написав журналіст «Известий» Соколов-Митрич. Ні, студент з Камеруну був. І прикол теж був. Але не з боку Нємцова, а з боку місцевої газети, яка запитала яскравого й тямущого африканця, що б він зробив, якби став мером Твері. Той відповів і досить розумно. Соколов-Митрич написав про це в «Известиях», звідки про цю історію дізнався Нємцов і приїхав до Твері знайомитися з цікавим хлопцем. Ніякої участі у виборах мера Нємцов камерунцю, звісно, не пропонував. А от Караулов тоді, 2000-го, взяв замовлення на очорнення партії СПС і перебрехав усе в своїй передачі, яка цілком за Оруеллом називається «Момент істини». Завершуючи опис цього епізоду в своєму блозі, опис, який важко цитувати через велику кількість ненормативної лексики на адресу Караулова, журналіст Соколов-Митрич дав «пораду оточуючим»: «Якщо вам коли-небудь зателефонують від Караулова — одразу посилайте на...» Кінець цитати.
• Оскільки Леонід Гозман не дослухався до поради журналіста Соколова-Митрича і взяв участь в одній передачі з карауловими, йому неодноразово довелося піддатися форменим знущанням. Не встиг Гозман відійти від історії з камерунським студентом, як Караулов знову націлив на нього свій прокурорський палець і заявив, що він, Гозман, у передачі в Норкіна, де вони разом з Карауловим брали участь через 30 годин після вбивства Бориса Нємцова, так от там Гозман сказав: «Нам ця смерть потрібна!»
Леонід Гозман відкрив рот, щоб відповісти, але тут ведучий Фадєєв, миттєво зміркувавши, що зараз станеться, радісно оголосив перерву на рекламу, щоб частина глядачів, які після реклами не одразу повернулися до перегляду передачі, так і залишилися переконані, що людожер Гозман сам публічно зізнався в тому, що йому потрібна смерть Нємцова й напевно сам і є замовником, а може й виконавцем вбивства. Гозман, звісно, сказав після перерви, що Караулов збрехав, але ефект від спростування через Фадєєва, що вчасно поквапився з рекламною паузою, був набагато меншим, ніж ефект від жахливого звинувачення.
• «Структура моменту» на Першому каналі триває півтори години й уся складається з брехні, підлоти, провокацій і ненависті, як було показано на прикладі наведених вище двох фрагментів. У зв’язку з цим є питання до Леоніда Гозмана як до професійного психолога: Леоніде Яковичу, як вважаєте, до чого б призвела відсутність таких опонентів, як ви, в студіях федеральних каналів російського ТБ, від Першого до П’ятого включно? Чи не краще прибрати драматургію дійства з цих огидливих видовищ, а заразом позбавити їх козиря, на їхню думку, й абсолютно фальшивого аргументу про те, що на російському ТБ панує плюралізм і представлені всі точки зору? Вони ж вас весь час звуть, отже, ваша участь підвищує пропагандистський потенціал їхніх передач.
• Не варто й далі грати роль мухи в цій банці з павуками, чи не краще залишити їх наодинці один з одним. Нехай вже Караулов відточує свою катівську майстерність на панові Ж., а Кургінян спробує перекричати й переплювати Шевченка. А всім нормальним людям чи не краще дослухатися до процитованої вище поради Соколова-Митрича, який працював в «Известиях» за часів, коли ті ще були схожі на газету?
