Про паралелі

Нерідко кажуть, що російські фільми на нашому телеекрані нічим замінити. Це або некомпетентні, або провокаційні судження. Світова кінематографія й телеіндустрія мають стільки досконалого доробку, в тому числі й відкритого для некомерційного показу, що його вистачить на довгі роки для витіснення з українського ефіру хоча б найодіознішої, великодержавно-пропагандистської частини російських стрічок. А разом із тим — і для утвердження цінностей свободи та демократії, історичної та соціальної правди.

Щодо того, чим конкретно можна замінити російські фільми як загальне явище, мова піде іншого разу. І про можливі механізми цього процесу — також. А сьогодні — лише про один із таких фільмів, який варто показати — і не раз — на українському телебаченні, особливо у передвиборчий період.

Ідеться про художню стрічку «Американська історія» (An American Story, 1992, режисер Джон Ґрей), яка відтворює майже з документальною точністю так звану «Битву за Атени» (The Battle of Athens).

Ця битва — значущий епізод не з європейської, а з американської історії. У США існує давня традиція називати провінційні містечка гучними історичними іменами. Зазвичай такі назви так і залишаються тільки засобом полоскотати самолюбство місцевого громадянства. Але містечко Атени (Athens), округ МакМінн, штат Теннессі, стало винятком...

Отже, коротко про драматичні події, які лягли в основу фільму. Глибока американська провінція, небагатий округ, підкошений у 1930-ті Великою депресією. На хвилях кризи владу в окрузі захопила багата родина Кантрелл. Пол Кантрелл тричі обирався шерифом, а потім став членом сенату штату Теннессі, посадивши на місце шерифа свою людину Пета Менсфілда.

Владна «сім’я» почала робити в окрузі все, що хотіла. Процвітали корупція, рекет, фізичні розправи з незгідними. Поліція перетворилася на зграю бандитів. Популярним способом поліцейського рекету було зупинити вночі міжміський автобус, що проїжджав через Атени, головне місто округу, витягнути пристойно вдягненого сонного пасажира і змусити його заплатити штраф за «перебування у п’яному вигляді». Штраф той у перерахунку на нинішні гроші сягав меж у $150—200; непоганий заробіток, якщо йшлося про десятки подібних штрафів за тиждень...

До Департаменту юстиції США сипалося безліч скарг. Але відповіді не було. Можливо, у зв’язку з воєнним часом у Вашингтоні воліли не зважати на «дрібниці» — в окрузі порядок, а це головне. Але дуже вже своєрідним був цей порядок — надто він скидався на той, проти якого в Європі билися американські вояки, в тому числі й з Атен...

1946 року «сім’я» вирішила зробити рокіровку. Менсфілд виставив свою кандидатуру на пост сенатора, а Кантрелл — шерифа. Вони думали, що їм удасться, як і раніше, фальсифікувати вибори, але не врахували, що після закінчення Другої світової війни на батьківщину почали повертатися ветерани (загалом близько 3000, або 10% дорослого населення округу). Вони швидко відчули всі принади «порядку» на собі: поліція влаштовувала облави у барах, де за чаркою збиралися погомоніти колишні солдати і моряки, арештовувала ветеранів, штрафувала на великі суми, а часом жорстоко била.

Тоді ветерани вирішили виставити своїх кандидатів на виборах, незалежних від корумпованих місцевих осередків демократичної та республіканської партій. На одному з мітингів представник ветеранів виголосив промову про те, що «в окрузі Макмінн забули про ті принципи, які ми зі зброєю в руках відстоювали на війні. Ми воювали за демократію, тому що віримо в демократію, але не в тому вигляді, в якому вона існує в цій країні зараз». Команда Кантрелла — Менсфілда, розуміючи, що ветеранів готова підтримати більшість виборців округу, вела активну підготовку до «правильного» проведення виборів. В інших округах і навіть поза межами штату шериф Менсфілд набрав дві сотні місцевих «тітушок», давши їм зброю та особливі права як своєрідного загону спецпризначення (deputies). Ця публіка отримала команду не зупинятися перед затриманням і побиттям спостерігачів за виборами, а відразу після закінчення голосування вилучити урни з бюлетенями й відвезти їх до приміщення місцевої в’язниці (міцні стіни, сталеві двері) для «офіційного підрахунку голосів». Тим часом вилучення урн для голосування являло собою порушення закону штату Теннессі, згідно з яким усі голоси мають бути перераховані відкрито, у присутності спостерігачів, які представляють інтереси виборців. Проте що там якісь закони, коли команда Кантрелла — Менсфілда звикла, що вона і тільки вона встановлює «понятія» в окрузі Макмінн і місті Атени!

Місцеві вибори відбулися 1 серпня 1946 року. Тамтешні «тітушки» спершу побили спостерігачів-ветеранів на виборчій дільниці в Атенах, а потім озброєна зграя deputies на чолі з шерифом Менсфілдом, наставивши на людей зброю, забрала урни для бюлетенів і перемістила їх у будівлю в’язниці для «підрахунку». Але ветерани війни не схилили голови — вони вирішили не допустити торжества свавілля й дати бій за свободу. Вони взяли в облогу будівлю в’язниці, вимагаючи від шерифа і його підручних негайно видати урни. Зброї й патронів у них було недостатньо, і тоді вони відкрили місцевий арсенал Національної гвардії, де було 27 гвинтівок і 5 револьверів, а також кілька ящиків із патронами. Близько восьмої вечора озброєні ветерани та їхні помічники з числа городян оточили будівлю в’язниці. Поліцейським і deputies було запропоновано скласти зброю, видати захоплені ними виборчі урни й забиратися геть. Та шерифова зграя відмовилася. Розгорілася перестрілка. Шериф чекав на допомогу, губернатор Теннессі мобілізував Національну гвардію...

Не буду далі переповідати сюжет стрічки. Головне — фільм «Американська історія», присвячений «Битві за Атени», знятий професійно, з хорошими акторами й у відповідності до історичної правди; він потрібен українському телеглядачеві для того, щоб зрозуміти, які загрози виникають на шляху демократії й як треба захищати її основи.