Про посередництво миру і внутрішню свободу

Коли 2009 року у Польщі відбувалася беатифікація священика Єжи Попєлушка, десятки і можливо навіть сотні тисяч людей вийшли у центр Варшави і взяли участь у святкових урочистостях. З приводу цієї події мене схвилювало кілька моментів. По-перше, тоді, спостерігаючи з екрану телевізора за процесією, поставила собі запитання, чи можна було б в Україні зібрати таку велику кількість людей заради участі у релігійній відправі? По-друге, чи погодився б хоча б один із центральних телеканалів віддати три години свого недільного прайм-тайму, зазнавши при цьому помітних збитків, заради прямого транслювання події? До речі, тим самим засвідчивши, що польська журналістика — зі своєю нацією. Нагадаю, що священик Попєлушко був активним учасником «Солідарності», одним із рупорів руху. Він завжди наголошував, що треба боротися зі злом, а не з його жертвами. На адресу священика лунало чимало погроз зі сторони комуністично-атеїстичної влади, його переслідували, викликали на допити, проте це не зупиняло духовного лідера. Врешті-решт представники влади викрали отця і по-звірячому його закатували. Особа священика Єжи Попєлушка засвідчила важливість у перебуванні Церкви зі своїм народом...

МИРОТВОРСТВО І МЕДІА-ПРОТИРІЧЧЯ

Коли розпочалися події на вулиці Грушевського минулої неділі, окрім повідомлень медіа, ми також мали можливість спостерігати за реакціями Церкви. Глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав, а також Патріарх Філарет закликали зупинити кровопролиття і вирішувати все мирним шляхом. На сайті «Дня» також було оприлюднено думку Патріарха Філарета про те, що «ескалація насильства має зовнішню вигоду», тобто поза межами України і в середині присутні сили, яким вигідно чинити розбрат народу. У соціальних мережах найбільш популярною була світлина трьох монахів із Десятинного монастиря Української православної церкви — отців Мельхиседека, Гавриїла та Єфрема. Вони стояли стіною між протестувальниками та загонами «Беркута», тримаючи у руках ікони та хрест, і закликали до миру. Згодом у своєму зверненні на офіційному сайті керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній заявив: «Ми схвалюємо цей вчинок простих ченців, які за покликом власної християнської совісті вийшли до епіцентру протистояння та звернулися до людей зі словом Євангелія. Господь закликає нас до миру та злагоди».

У рамках цих подій не можемо не згадати про заочний конфлікт у межах УПЦ між намісником Києво-Печерської Лаври, митрополитом Чорнобильським і Вишгородським Павлом та прес-секретарем Володимир-Волинської єпархії УПЦ о. Віктором Мартиненком. Після святкового Богослужіння з нагоди відзначення Дня Соборності України за участю Президента України владика звернувся до Віктора Януковича: «Сьогодні ви несете важкий хрест, тому Церква з вами так, як Симон Киринейський допомагав нести хрест Христові на Голгофу». Після того, як медіа розповсюдили цю заяву владики, о. Віктор написав на своїй сторінці у «Фейсбуці»: «Я не знаю, чи точно ЗМІ передають слова митрополита Павла, сказані сьогодні Януковичу, але те, що наші церковні ресурси розміщують інформацію про «молитву» тих потвор, і їхні відвідини Лаври — це спонукає мене до глибокого сорому. Сьогодні спілкувався з багатьма своїми друзями — простими волинськими священиками — від усіх чув слова обурення». Потім священик попросив «цілувати у зад» персонально, а не від імені всієї Церкви. Через кілька днів після медіа-конфлікту о. Віктор поширив у ЗМІ інформацію про те, що після скандального посту у «Фейсбуці» владика Павло зателефонував до отця, облив його брудом і погрозами, а тоді прокляв.

Розумію, що мені, як журналісту, треба утриматися від власних аргументів з приводу цієї ситуації, проте хотіла б сказати лише одне — духовенство має пам’ятати про святість Церкви, а також про те, що підміна понять не змінює глибини правди!

ГОЛУБИ ПАПИ

Минулого тижня Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій закликала до зустрічі з главами церков, опозицією та з Президентом. Члени ВРЦіРО закликали припинити вбивства. У ефірі для «Громадського. ТВ» та у студії «5-го каналу» Блаженнійший Святослав наголосив, що такий крок Ради, — посередництво миру і шлях до припинення насильства в Україні. Зокрема Глава УГКЦ заявив у медіа, що відкрито говорив Президентові про важливість присутності духовенства зі своїм народом, про належну лікарську опіку та духовне капеланство для постраждалих мітингувальників.

До молитви за Україну долучився і Папа Франциск. Минулої неділі Понтифік висловив глибокий сум за померлими, а також наголосив, що у молитві перебуває з їхніми родинами. Опісля Папа разом із дітьми на знак своєї солідарності та підтримки випустив голубів. Проте невдовзі в українських медіа казали про нещасливу прикмету. Один із фотографів виклав у мережі світлини, де на випущених Папою голубів атакували чайка, а потім крук, обскубавши птахам пір’я. Проте науковці закликали українців сприймати цей факт не як пророцтво, а як звичне явище. Та все ж для деяких священиків цей знак свідчить про невтомну боротьбу між добром і злом, де темні сили не планують відступати.

НАОСТАНОК

П’ять років тому вдалося переглянути фільм, який у зв’язку із беатифікаційним процесом презентували у кінотеатрах Польщі, — «Попєлушко: свобода всередині нас». 2009-го кадри із фільму про священика Попєлушка виглядали епізодами минулого, яке не повернеться. Проте декілька днів тому, переглядаючи кінострічку вдруге, побачила, наскільки події польських 1980-х наближено до нас. Коли священик Попєлушко йшов на чергові допити, друзі його запитували: «Що буде, коли тебе посадять до в’язниці?». На що він відповідав: «Я — вільний!» Знищивши священика Попєлушка, комуністичний режим підписав собі вирок, бо душа народу не знищується. Як і тоді для поляків, так і сьогодні для українців Церква представляє посередництво миру і засвідчує, що свободу неможливо втратити, навіть під прицілом зброї.

Пам’ятаймо про присутність свободи всередині нас, розуміймо важливість миру і людяності та не піддаваймося спокусам зла.

КОМЕНТАР

о. Петро Балог ОР, домініканець, віце-директор Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського:

— Загалом за минулий тиждень, починаючи з 19 січня, видно було рішучість і бойовий дух. Особливо на Грушевського, на передовій. «Переломним моментом у переломному моменті» став день перших смертельних пострілів — 22 січня. Людей це не зупинило, рішучості не відібрало, проте люди стали більш обережними.

Набрала за останній час іншого характеру молитва на Майдані. Більш, ніж раніше, возноситься до Бога прохань про мир, про примирення, про уникнення крові і насилля. Навіть монахи з Лаври та інші духовні, що вистроювалися кілька днів поміж протестувальниками та силовиками, стали своєрідним символом останніх днів протистояння. Наскільки щире таке «умиротворіння сторін» без жодного натяку на оскарження влади в її злочинах і гріхах — це вже інше питання, тим не менше, на учасників, що збираються на Майдані, і на тих, що стежать за подіями, це, напевно, справило враження.

Відчувається, що ці люди, які збираються на Майдані, не відступлять. Це видно по їхніх обличчях, по їхніх очах. І хоча йдуть тут постійно дискусії про майбутнє, про можливих «нових», яким можна було б довірити владу, про те, що зробити зі «старими», всі однак переконані, що минуле і теперішнє — зовсім не те, як повинно бути. Це треба змінити. «Перемен требуют наши сердца». Ті, хто це співав і хто це слухав у далеких 80-х минулого століття поняття не мали, які зміни їх чекають і що буде з їх країною. Проте це почуття додавало їм сил і радості. А також надії. Щось подібне зараз відчувається на Майдані. Відчувається радість і надія. Незважаючи на всю невпевненість, подеколи драматизм, часом песимізм щодо «нових». Незважаючи на все — бо це ж Україна! — радість і надія!