ПРО «СIРИХ КОНЯЧОК» ЗАМОВТЕ СЛОВО...
Поняття «репутація журналіста» пересічний громадянин України схильний плутати з поняттям «зоряність». Бо й журналіст «із Репутацією», і «зірка» — авторитет, до думки якого прислухаються. Добре, якщо перша й друга характеристики стосуються однієї особи. А якщо — ні? Використовуючи певні технології формування іміджу, «зірку» цілком можна «склепати» з будь-якого журналіста. І ця «зірка» буде дійовим інструментом формування громадської думки...
З іншого боку, наявність у журналіста позитивної репутації зовсім не гарантує того, що його думку почують маси. Ось, наприклад, у Ігоря Александрова була Репутація. Але він не був широко знаним, тому що ніхто не був зацікавлений у його «розкрутці».
Нещодавно головний редактор «Телекритики» Наталя Лiгачова на віртуальних сторінках свого інтернет-видання (www.telekritika.kiev.ua) висловила думку, що «наявність у країні хоча б сотні справжніх журналістських Репутацій — за які не соромно — це вже сила, це реальний інструмент реальної демократії».
«День» за допомогою експертів спробував уточнити, що ж усе-таки мається на увазі, коли вживається поняття «репутація журналіста»? Які його складові? І чи є в Україні Репутації?
Валентина РУДЕНКО, PR-менеджер каналу «1+1»:
— «Репутація (франц.) — слава людини, добра й погана, як і чим хто вважається, загальна думка про когось». Так визначає поняття репутації Тлумачний словник Даля. Я вважаю — журналіст надзвичайно відповідальна професія. Я не певна, що всі, хто працює за цим фахом, усвідомлюють просту річ: сформульовані ними власні думки завтра можуть стати громадською думкою. Бо саме журналісти, насамперед, висловлюють ті думки, з якими суспільство в подальшому живе. Перефразовуючи висловлювання про літературу нового Нобелівського лауреата, англійського письменника сера Від’ї Найпола, можна стверджувати: «Журналістика підносить люстерко до обличчя сучасного людства». У нас не те щоб сотні, як пише у своїй статті Н. Лiгачова, в нас і десятка подібних Репутацій не набереш. Бо в нас слово «Репутація» — це той іменник, який практично завжди вживається з яким-небудь прикметником — наприклад: скандальна репутація, добра репутація. А журналістська бездоганна Репутація — я не можу сказати в жодному з випадків. Ми часто стикаємося з ситуацією, коли чиїсь суб’єктивні думки, претендуючи на об’єктивний характер, набувають форми опозиційних маніфестів і відозв, а молоді уми, заряджені цим, буквально кидаються на барикади. А за півроку — рік автор маніфесту вже в іншому таборі. І нічого! Ніяких ні моральних, ні етичних докорів сумління. Хоч, мабуть, він здається собі класним професіоналом. Можливо, моє висловлювання категоричне — але це мій досвід.
— Репутація журналіста — це, передовсім, рівень його значущості в суспільстві. Але оскільки Україна перебуває в умовах транзитного, перехідного суспільства, яке лише починає політично структуризовуватися, визначення сутнісних характеристик поняття «репутація журналіста» — справа проблематична. Коли суспільство буде більш структуризованим, коли буде сформовано нормальні демократичні інститути (а їх створюють історія й час), тоді, дійсно, преса, як четверта влада, зможе реально впливати на процеси, що відбуваються в суспільстві. Тоді можна буде говорити про визначальну роль журналіста і його репутацію. А сьогодні, якщо не сформовані нормальні демократичні інститути, важко говорити про формування впливовості й авторитетності журналіста. Подивіться на сьогоднішні наші видання, теле- і радіокомпанії. Переважно можна говорити лише про задоволення інтересів певних суспільно-політичних утворень (називайте їх клановими чи олігархічними, але в будь-якому разі вони не репрезентують інтереси громад, не репрезентують інтереси громадянського суспільства). І тому постановка питання щодо репутації журналіста — це деякою мірою обман самих себе.
Євгенія ТКАЧЕНКО, генеральний продюсер телекомпанії «Магнолія-ТБ»:
— Чим є репутація журналіста? Як і репутація будь-якої людини — це загальна думка, яка склалася про неї. Якщо ж говорити про складові цього поняття, то потрібно сказати, що, передусім, репутація журналіста передбачає його популярність. Репутація журналіста неможлива без популярності. Що стосується української журналістики, то вона ще дуже молода, вона тільки-но розвивається, й тому в українській журналістиці ще немає достатньої кількості журналістів, популярних настільки, щоб ми могли судити про їхню репутацію. Репутації, як і відомі журналісти, в Україні тільки-но з’являються. А тих журналістів, які вже мають якусь репутацію, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Що стосується Репутації з великої літери (якщо мати на увазі під цим добру, хорошу репутацію журналіста), то я гадаю, що в цьому випадкові мусить ітися про людину, яка має якусь внутрішню рису, через яку вона ніколи не переступить, які б обставини на неї не тисли б із різних сторін. Це і є той журналіст, якому можна вірити за будь-яких обставин.
Віктор НАБРУСКО, президент Національної радіокомпанії України:
Уся трагедія в тому, що нікому не відомі ті журналісти, які є «сірими конячками» — вони «женуться» за якістю вироблюваного ними продукту, а не за власною популярністю. І тому важко говорити про їхню репутацію, оскільки, повторю, репутація, насамперед, передбачає популярність. Адже саме вони й гідні найвищої Репутації.
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, «1+1»:
— Репутація може бути із знаком «плюс» і зі знаком «мінус». Тому репутації, безперечно, у нас, журналістів, тут є. Різні — і з великої літери, і з маленької. Перш за все, на мою думку, репутації — це певна послідовність. Хоча можна мати і репутацію непослідовної людини. Усе це також у нас, журналістів, є. Є і певна група журналістів із репутацією чесних. І тут можна відзначити наступне. Дуже важливо, коли людина, як то кажуть, «пишет, как и дышет». Це, звичайно, тяжко, бо часом кисень перекривають і вона задихається. Але й тоді так і пише, як задихається. Є журналісти, яким більше нічого втрачати, окрім власного чесного імені, що й означає репутацію. І втрата цього імені — повний крах для такої людини (а не втрата роботи, бо роботу якраз при цьому можна знайти ще кращу). Та частка таких журналістів у суспільстві незначна. Вони грамотно і цілком природнім способом розпорошені по країні й по ЗМІ — що практично виключає можливість зібратися одночасно «більше трьох». А отже, значно вплинути на ситуацію в суспільстві вони не можуть. Та й взагалі те, що серед нас завжди жили чесні й хороші люди, не робило наше суспільство демократичним аж ніяк. Думаю, дискусія про роль журналістської репутації має літературний характер. Це — як розмови про вплив таланту, совісті, порядності, а також білих і чорношкірих на світобудову. Ясно, що добра репутація — це як і цнота: її втрачають один раз. Погану репутацію якраз втратити не можна ніколи.
Але зараз їх важко розрізнити простому громадянину. Бо, на жаль, дуже часто репутацією чесного журналіста наділяють не того, хто не продався, а того, хто продався тому самому, що й ті, хто взяв на себе роль визначати, хто чесний, а хто ні.
