Про Україну – з апломбом

Московські ліберальні журналісти і журналістки — з числа тих, кого звуть «системними», тобто позбавленими переслідувань з боку влади навіть за її критику й залученими до заробляння значних коштів у провідних медіа, — знають про Україну геть усе, хоч бувають тут вряди-годи. Вони пишуть і говорять про українські проблеми з неабияким апломбом — але зазвичай демонструють слабке (м’яко кажучи) знання предмета.

От і зараз ці представники журналістського корпусу активно відгукнулися на вбивство Павла Шеремета. Це цілком зрозуміло. Але... Звернімо увагу, для прикладу, на те, на чому у зв’язку з цим убивством наголошують лише дві (але знакові) московські журналістки.

Ось що, зокрема, сказала, розповідаючи про вбивство Павла Шеремета, Юлія Латиніна у своїй програмі «Код доступа» на «Эхе Москвы» 23 липня: «Вот несколько уже крупных убийств произошло в Украине. Был убит журналист Олесь Бузина, кстати, очень яркий пророссийский, буквально на следующий день, причем после того, как убили экс-депутата Верховной Рады от Партии регионов Олега Калашникова. Тогда казалось, что начался какой-то систематический расстрел. Ваша покорная слуга даже в качестве одного из вариантов предположила, что это действительно могли быть российские спецслужбы — и Бузина, и Калашников... И в итоге, напомню, оказалось, что это были украинские националисты».

Дуже цікаво, чи не так? Проте офіційно так і не встановлено, хто убив Олега Калашникова; версію ж МВС України про вбивство Бузини «українськими націоналістами» розкритикували юристи, і суспільство її не сприймає — забагато там самоочевидних натяжок та підтасовок. А от один зі «зливних бачків» Кремля й Луб’янки в Інтернеті справді понад рік тому писав: «Ответственность за убийства Калашникова, а также Чечетова, Пеклушенко, Мельника и Бузины взяла на себя организация «Украинская повстанческая армия». Цікаво, чи зверталася Латиніна (яка стосовно висвітлення подій на Заході зазвичай користується чималою кількістю серйозних джерел) до цього «зливного бачка», чи їй розповів про «націоналістів» хтось із тих у силових структурах України, хто намагається їх «пресувати», продовжуючи традиції доби кучмізму? Не знаю, але такого роду заява не личить знаній публіцистці.

Інший приклад — стаття дещо менш відомої авторки — російської журналістки The Daily Beast та кореспондентки американського журналу Newsweek Анни Нємцової (це зовсім інша людина, не дочка Бориса Нємцова Жанна, теж журналістка) «Вбивство журналіста і правди в Україні» (Murdering a Journalist, and the Truth, in Ukraine) у The Daily Beast від 20 липня. На мою думку, вже сама назва засвідчує тенденційність статті: Україна — це не Росія і не Білорусь, тому правду тут убити не вдалося ні Кучмі, ні Януковичу. Наразі рівень критичності стосовно дій влади та окремих її персонажів (включно з главою держави, прем’єром і керівниками силових відомств) у багатьох українських мас-медіа тримається на високому (часом аж занадто високому) рівні. Знов-таки, лише один пасаж зі статті: «Майже щодня у своїх дописах Шеремет атакував українських націоналістів, корумпованих чиновників та військо» (Almost every day Sheremet’s posts attacked Ukrainian nationalists, corrupt bureaucrats and the military). Кожен може легко перевірити за допомогою Інтернету, що не військо як таке критикував Павло Шеремет, а бездарних генералів і корумпованих тиловиків. Націоналістів ліберал Шеремет часом критикував, але не загалом, а за дурнуваті вчинки деяких їхніх представників. Варто згадати, що його останній блог був присвячений якраз підтримці «притомних націоналістів» в особі полку «Азов» та його творця Андрія Білецького — при тому, що ідеологію націоналізму Шеремет справді не поділяв, але вважав некон’юнктурних націоналістів «ошибающимися ответственными патриотами». Ба більше: не анонімних «корумпованих чиновників» викривав Шеремет; він вільно писав те, що думав, і про главу Української держави, так само, як і про глав Російської та Білоруської держав, і про нардепів, і про урядовців, і про прокурорів та суддів...

Переконаний, багато читачів «Дня» не раз наражалися в Інтернеті на щось подібне до описаних вище пасажів (а московські «системно-ліберальні» журналісти неабияк уміють їх конструювати). Причому з таким апломбом — і з таким низьким рівнем компетенції про Захід і Росію вони чомусь не пишуть і не говорять. А от про Україну, виходить, можна...