Провокація

Місто Армянськ, що в Криму, досить далеко від китайського міста Ханчжоу. Відстань від Ханчжоу до Сімферополя — 7426 км, а потім іще від Сімферополя до Армянська 144 км. Словом — далеко. І навряд чи серед жителів Армянська багато хто знає про Ханчжоу, а серед жителів Ханчжоу багато знайдеться таких, хто впевнено покаже на карті Армянськ. Проте події, що сталися останніми днями в Криму, й та подія, що має статися 4—5 вересня в Ханчжоу, пов’язані найбезпосереднішим чином. І ось яким саме.

10.08.2016 головним ньюсмейкером у Росії був Путін. По всіх телеканалах показали його виступ з приводу запобігання терактам у Криму з боку Міноборони України. Усі росіяни бачили гру фірмових жовен, і всі, хто розуміється на путінології, негайно заспокоїлися, оскільки зрозуміли, що ворогам Росії буде непереливки.

«Наші спецслужби запобігли проникненню на територію Криму диверсійно-розвідувальних груп Міноборони України, і в цих умовах зустріч у нормандському форматі безглузда», — оголосив Путін, і будь-кому, хто спостерігає за звичками путінського режиму не перший рік, стало очевидно, що причинно-наслідковий зв’язок між цими двома подіями дійсно є, але зворотний тому, який позначив Путін.

Причиною є бажання Путіна зірвати зустріч у нормандському форматі, яка мала відбутися 4—5 вересня в Ханчжоу в рамках саміту G20, а вже наслідком стало проведення цілком рутинної спецоперації, про яку розповів Путін і яка стала головною новиною в російських медіа. У всіх ЗМІ повідомлялося про пильного жителя Армянська, який побачив підозрілих людей у військовій формі й повідомив куди слід.

Щоправда, в інших публікаціях повідомляється, що українські диверсанти намагалися прорвати кордон через «гниле» озеро Сиваш, і там було навіть бойове зіткнення за участю української бронетехніки, яка також зайшла у води Сивашу. Про це повідомляє урядова «Российская газета» в публікації під назвою «Диверсанти прийшли по воді». Там вельми художньо викладена історія про те, як «український БТР заходив у воду Сивашу, щоб прикрити вогнем своїх диверсантів». Можливо, співробітники «Российской газеты» були вражені, нещодавно ще раз подивившись кадри чудового радянського фільму «Служили два товариші», де червоні перебрели Сиваш, щоб узяти Перекоп.

У своїй грі жовнами на публіку Путін зв’язав у єдиний ланцюг замах на Плотницького і ось це «розкриття цілої диверсійної мережі в Криму». І це дозволило йому вийти на абсолютно інший рівень риторики по відношенню до керівництва України. Ця риторика на межі передвоєнної, в усякому разі абсолютно виключає будь-який діалог: «Люди, які захопили владу в Києві, перейшли до терору, щоб відволікти увагу громадян своєї країни й продовжувати їх грабувати». Тобто Путін скотився на рівень найбільш оскаженілих «експертів» шоу Володимира Соловйова, йому залишилося назвати Порошенка фашистом, щоб стерти вже останні відмінності між собою і яким-небудь Старіковим або Куликовим. Ну, й, звісно, погрози у фірмовій путінській стилістиці: «Росія цього так не залишить» і т.д.

Для того, щоб зрозуміти, що саме сталося в Криму, а заразом, що сталося до цього в Луганську (замах на Плотницького), треба розглянути політичний контекст, у якому відбулися ці події. Для цього треба поставити себе на місце Путіна. Розумію, що важко й нестерпно гидко, але — є таке слово — «треба»! Отже, ви — Путін. У вас є Мінські угоди, виконання яких передбачає контроль української сторони за своїм кордоном і повернення Україні територій, окупованих бандитськими «республіками», які контролюються Росією. Піти на це вам (не забувайте, що ви — це Путін!) заважає загроза втрати іміджу крутого мачо, який завжди б’є першим, а головне — загроза дуже серйозного внутрішнього протесту з боку кремлівської «партії війни» на чолі з керівником вашої власної адміністрації Івановим і главою «Ростеху» Чемезовим.

А тут якраз Україна пропонує провести переговори в рамках «нормандської четвірки» 4—5 вересня на саміті G20 у китайському місті Ханчжоу. «Нормандська четвірка» — це Німеччина, Франція, Україна і Росія. Ви, будучи Путіним, чудово розумієте, що це за будь-якого розкладу буде розмова у форматі «троє на одного». Ну, і навіщо це вам? Та ще й у Китаї! До речі, Путін так і сказав, коли говорив про безглуздість зустрічі в нормандському форматі. Додав: «Тим паче в Китаї», наче Китай, подібно до Держдуми, вже оголосив себе «не місцем для дискусій».

І далі події розвиваються цілком передбачено. Лавров, звісно, тихенько кашляючи в кулак, погоджується. Він же має вдавати, що очолює дипломатичне відомство, тому йому самому відмовлятися від запропонованих переговорів якось зовсім незручно. Після чого проводиться чергова спецоперація. Завершальна з тих трьох, що мали створити «доказову базу» для твердження про «безглуздість переговорів».

Першою спецоперацією було оголошення російською стороною кандидатури Михайла Бабича послом до України. І сама кандидатура силовика в ролі посла, й форма, що порушує протокол, який вимагає спочатку погодити кандидата з приймаючою стороною і тільки потім пред’являти громадськості, — все це свідчило, що Кремль хоче, щоб посла в Києві не було, причому хоче, щоб ця відсутність супроводжувалася скандалом.

Друга спецоперація — «замах українських диверсантів» на Плотницького, фігуру абсолютно маріонеткову й легко заміниму. Тому навіть якщо виходити з безмежної кровожерливості київської влади, ніякого сенсу організовувати такий замах у неї не було. Тим паче напередодні переговорів з виконання Мінських угод.

І от, нарешті, завершальна спецоперація: запобігання «українським терактам», розкриття цілої диверсійної мережі й відбита «атака» української армії на кордоні. В українському керівництві є різні люди. Є розумні, є не дуже. Але уявити собі людину, яка планує й реалізує проникнення великої диверсійної групи через озеро Сиваш за участю бронетехніки — це ж яку уяву треба мати, щоб майже через 100 років, уявивши себе Михайлом Васильовичем Фрунзе, намагатися повторити Перекопсько-Чонгарську операцію 1920 року!

Усе стає на свої місця, якщо врахувати репутацію нинішнього президента Росії й ті способи, якими він звик вирішувати питання, що постають перед ним. Можна пригадати серію вибухів будинків у вересні 1999 року, влаштовану ФСБ за наказом Путіна з метою підняти його рейтинг перед виборами й виправдати введення військ до Чечні.

Якщо немає бажання звертатися до давніх історій, можна пригадати виступ Путіна від 21.04.2016 року, коли він розповів, як ФСБ зловила 80 іноземних шпигунів і виявила ще 350 ворожих агентів. А в лютому поточного року Путін, виступаючи на колегії ФСБ, повідомив здивованих чекістів, що минулого, 2015 року вони присікли діяльність понад 400 (чотирьохсот!) кадрових співробітників іноземних розвідок.

Люди, що мають стосунок до розвідки й контррозвідки, знають, що розкриття двох-трьох кадрових розвідників за рік — це великий успіх контррозвідки й, відповідно, серйозний провал розвідки. Розповідь про сотні шпигунів — це щось на кшталт хлєстаковських 35 тисячах самих лише кур’єрів або спогади про сталінські часи, коли англійські й парагвайські шпигуни ховалися під кожним кущем.

Є ще один важливий резон для Путіна влаштувати цю провокацію саме зараз. Залишився місяць до виборів до Державної думи, які проходять на тлі серйозного зниження рівня життя росіян і обвалення економіки. А тут ще з Ердоганом побраталися. США — далеко. Де взяти ворога, щоб підняти медійну істерику до того градуса, щоб росіяни збожеволіли настільки, щоб відтворити в Держдумі все ту ж суміш зі злісних маніяків і цинічних бандитів? І ось, будь ласка, — чудовий ворог! Ось він, бандерівець, що пливе через Сиваш з бронетранспортером під пахвою. Це і є горезвісний «план Путіна». На найближчі півтора місяці. А на довші терміни він планувати не вміє. Не навчений.

ДО ТЕМИ

Російські «докази» української диверсії

РОСІЙСЬКЕ АГЕНТСТВО ІНТЕРФАКС ОПУБЛІКУВАЛО ФОТО НАМЕТІВ, У ЯКИХ НІБИТО НОЧУВАЛИ ТАК ЗВАНІ УКРАЇНСЬКІ ДИВЕРСАНТИ В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ. ПИЛЬНІ ІНТЕРНЕТ-КОРИСТУВАЧІ ВСТАНОВИЛИ, ЩО ФОТО БУЛО ВЗЯТО З ВІДОМОГО ФОТОСТОКУ FOTOLIA І НЕ МАЄ ЖОДНОГО ВІДНОШЕННЯ НЕ ТЕ ЩО ДО ВИГАДАНИХ РОСІЙСЬКОЮ ПРОПАГАНДОЮ «УКРАЇНСЬКИХ ДИВЕРСАНТІВ», А Й І ДО КРИМУ