Прихована камера: де межі допустимого?
Напередодні виборів тема етики й законності методів збирання інформації засобами масової інформації стає вельми актуальною. Конкуруючі в боротьбі за владу групи найчастіше добувають компромат і оприлюднюють його за допомогою журналістів, і ті стають чи то захисниками громадських інтересів, чи то заложниками власних компромісів і помічниками в неправедних діях. «День» уже проводив дискусію у зв’язку з використанням у програмі «Досьє» (УТ-1) зйомок прихованою камерою і, м’яко кажучи, перекручуванням фактів в УТН (УТ-1).
Слідами скандалу, що відбувся нещодавно в Росії, з демонстрацією по РТР відеозапису, що паплюжить честь Генпрокурора Юрія Скуратова, редакція «Дня» запитала експертів: чи законною була зйомка пана Скуратова й її оприлюднення й як вони ставляться до всієї цієї ситуації?
Сергій НАБОКА, генеральний директор Незалежного інформаційного агентства УНІАР, ведучий програми
«Доброї ночі, Україно»:
— Можу висловити свою думку, спираючись на російське законодавство, на закони інших країн, а також на загальноприйняту журналістську практику в світі. Використання подібних прийомів може бути виправдане лише високою суспільною небезпекою й важливістю для інтересів суспільства. Гадаю, що суспільство має право знати, яке «облико морале» того чи іншого високопоставленого чиновника. Але тут відіграє роль особисте вміння журналіста добути інформацію, не порушуючи закон, й оцінити її вагу для держави.
Гадаю, те, що сталося, виправдано. Якщо людина йде на таку посаду, то вона повинна бути високоморальною або готовою до того, що її покажуть у такому вигляді по всіх каналах.
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, народний депутат:
— Будь-які несанкціоновані, не передбачені законом відеозйомки, аудіозапис є не-за-кон-ними, й не можуть бути доказами в кримінальному судочинстві.
— Скуратова й не обвинувачували в кримінальних злочинах. Йшлося тільки про етичні порушення, для викриття яких неможливо отримати дозвіл у судових органів на використання спецтехніки.
— Аморально насамперед проводити такий запис. Я не бачив самої касети. Я не знаю, Скуратов на ній чи не Скуратов. Сьогодні нічого не варто зробити такий монтаж, що багато експертів буде ламати голову. З точки зору моралі високої посадової особи — це один бік. З іншого боку, запис цей робили професіонали. Якщо це зробила спецслужба, то за такі справи треба садити на лаву підсудних. Якщо це зробила приватна особа, вона також повинна відповідати перед законом.
— Але як ще можна довести, що деякі чиновники є морально неохайними?
— У нас в Україні є закон про оперативно-розшукову діяльність, він передбачає оперативне прослуховування або зйомку. Заводиться справа, береться санкція в суді й усе робиться в рамках закону й професійно.
— А якщо цими зйомками займаються не правоохоронні органи й предмет зйомки — не кримінальний злочин, а лише моральне порушення? Наприклад, чи може журналіст знімати прихованою камерою?
— Це вже справа моралі й журналістської етики.
Анатолій БОРСЮК, ведучий програми «Монологи», «Студія 1+1»:
— Щоб сказати, законна ця зйомка чи ні, треба бути хоча б мінімальним фахівцем у цьому питанні. Я ж можу судити тільки на емоційному рівні. Мені не подобається, коли люди такого високого рангу, покликані дотримуватися моральності, так поводяться. Це взагалі доволі делікатне питання, тим паче, якщо ви звертаєтесь до діячів, вибачите за гучне слово, культури — оскільки саме серед інтелігенції таке досить поширено. Може, саме тому вони є такими запеклими поборниками моральності інших.
А щодо самої зйомки... Якщо був на це відповідний дозвіл, то зйомки були законними. Якщо немає — це злочин. Тим паче, випускати такі зйомки в ефір — це є порушенням таємниці приватного життя.
Я теледокументаліст, й у мене бували випадки, коли переді мною стояло питання: знімати чи не знімати? Нещодавно я брав інтерв’ю в артиста Євгена Матвєєва. Наприкінці зйомки він сказав: «Давай без камери я розкажу тобі одну смішну історію!» А я показав оператору, щоб він не вимикав камеру. Матвєєв розказав кумедний випадок, який би я, звичайно, із задоволенням включив до програми. Під кінець розповіді я його запитав: «А якби я записав цю розповідь і поставив її в інтерв’ю?» Він відповів: «Категорично — ні!» І я її розмагнітив.
Але є різні люди. Багато хто знімає прихованою камерою. І я вважаю це цілком виправданим. Скрізь треба виходити з конкретної ситуації. Та ж улюблена моя Ольга Герасим’юк в останній «Версії» знімала інтерв’ю з приводу міліціонера, якого посадили на чотири роки. Її співрозмовниця була проти зйомок, і камеру довелося прибрати з приміщення. Але в Ольги був диктофон, і звук записувався.
Це проблема, яку дуже важко відрегулювати законом.
Межа — що можна, чого не можна — дуже тонка й невиразна, й кожний проводить її по-своєму.
Знаєте, хто все-таки повинен знайти цю межу? Суспільство. Сприймає воно ці методи чи ні. В Америці переважна більшість населення висловилася про те, що їм абсолютно байдуже, займався Клінтон сексом із Левінськи чи ні.
У нас інша країна. Для нас ця тема — ласий шматочок. Це задоволення, коли «тицькають» державних персон. Тому в нас завжди буде пропозиція подібного матеріалу, оскільки на нього є гігантський попит. Тому нам ще довго не загрожує приведення подібних слідчих дій до якихось етичних і юридичних норм.
ДОВІДКА «Дня»
У статті «Інформація про особистість» закону України про інформацію говориться: «Кожний має право знати, хто збирає інформацію про нього, навіщо й яким чином ця інформація буде використана». А в законі України про телебачення й радіомовлення в статті «Обов’язки творчих працівників телерадіоорганізацій», пункт г, написано: «Не допускати випадків поширення в телерадіопрограмах відомостей, які порушують права й законні інтереси громадян, принижують їх честь і гідність». А ось у законі Російської Федерації «Про засоби масової інформації» є стаття 50 «Прихований запис». У ній зазначається: «Поширення повідомлень і матеріалів, підготовлених із використанням прихованих аудіо- і відеозаписів, кіно- і фотозйомки, допускається»: «... 2) Якщо це необхідно для захисту громадських інтересів і вжиті заходи проти можливої ідентифікації сторонніх осіб».
