«Псячий тато» та патологічний автомобілеман
— Коли я був малим, то дуже довгий час хотів мати свого собаку. Собак я любив, люблю й буду любити усе життя. І немає значення, породистий вiн чи ні. У Тернополі в мене була південноукраїнська вівчарка. Є от така смішна порода! Хоча в «москальських» довідниках її назва звучить як «южнорусская овчарка». Це величезний, волохатий, схожий на білого ведмедя (чи вівцю) пес. Знаєте, як виглядає болонка? Так от, якщо помножити розміри болонки на п’ятнадцять, то вийде от така вівчарка. Мого пса звали Руно. Руно, яке шукали аргонавти. Інакше не придумаєш. Але таких волохатих красенів дуже мало. Хоча вони дуже класні. А поки не було своїх псів, постійно ходив у клуби службового собаківництва і доглядав за чужими. Отакий от «псячий тато».
Захопленням номер два були гори. У дитинстві я займався вільною боротьбою. Тому влітку ми постійно їздили на таборові збори в Карпати. І там, у горах, «висіли» по цілих три місяці. Завжди з друзями, а наодинці в гори ще не ходив. Однак зараз і часу бракує. Раніше майже кожного року здійснювали «гірські» подорожі з колегами. На жаль, протягом останніх чотирьох років побувати у горах нормально, з рюкзачком, не довелося.
Захопленням номер три була гітара. Почалося це з шостого класу. На гітарі вчився грати у дворі. Потім ті, кому гри у дворі вистачає, більше й не грають, а ті, хто хоче грати далі, вже починають вчитися. Мені, вочевидь, гри у дворі було досить.
А четверте хобі — це читання. Читав дуже багато, особливо фантастику. У шкільні роки ходив до дитячо-юнацької бібліотеки. І через два роки моїх походів у всій бібліотеці не було жодної книжки з фантастики, яку б я не прочитав. У той час читати фантастику було цікаво. Зараз, напевно, вже ні. Бо сьогодні, якщо сказати «Толкієн» — це модно. Тоді це не було модно, тоді це було просто стильно. Також свого часу хтось із знайомих підсунув мені Ремарка, й мене це читання так «затягнуло», що буквально за півтора тижня я прочитав усі книги Ремарка, які тільки можна було дістати. А настільною книжкою завжди була книга про Швейка Ярослава Гашека.
Сьогодні найголовніше моє захоплення — автомобіль. У мене — «Фольксваген-Жук», придбав я його у травні минулого року і за кермом поки що отримую колосальне задоволення. Не розумію тих водіїв, які влаштовують собі «вихідні», пересідаючи з салону власного автомобіля до маршрутки — мовляв, набридло мені крутити «баранку», заплачу гривню та доїду без проблем. Поки що мене навіть пробки не дістають. Більше за те, помічаю за собою якусь патологічну автомобілеманію — можна, скажімо, кудись передзвонити, але ж ні, сідаю та їду, хоч три хвилини, а за кермом.
Люблю також сноуборд. Узимку, звичайно, ця симпатія не лише теоретична, але й практична: ми, «галопники», народ спортивний, і що таке круті віражі Протасового яру випробували на собі. А коли немає снігу, виходжу на балкон і з ніжністю протираю свою дошку ганчіркою.
Я отримую від своїх хобі просто масу задоволення. У житті бувають надзвичайно важкі дні, коли ти виходиш iз офісу просто «розклеєний». У таких випадках я, наприклад, сідаю за кермо й півтори години «подорожую» Києвом, після чого повертаюся додому свіжий, як огірок. Тобто всі мої хобі відновлюють в мені баланс сил.
