Радість з присмаком песимізму

Слава Богу! Нарешті Надія Савченко повернулася додому. Це стало головною новиною на всіх телеканалах. І на всі екрани полізли наші бувалі в бувальцях політикани, щоб відзначитися, пропіаритися, що, мовляв, вони теж причетні до її звільнення, хоча їхній вплив на цей процес був аж ніяк не більшим, ніж вплив мухи на зростання слона.

Тим часом постійно виникає питання: звідки це раптом у пана Путіна з’явилося щось схоже на гуманізм, і що він за це зідрав з України, чим Порошенко розплатився за такий пропагандистський дарунок до дворіччя свого перебування на посаді? За часів Кучми після кожної його поїздки до Москви багато хто в Україні болісно міркував, що він цього разу здав Кремлю. Чим тепер ми розраховуватимемося за небачену «щедрість» і несподіване «людинолюбство» російського диктатора? «Виборами» під дулами автоматів солдатів і найманців РФ на Донбасі, написанням під диктування РФ нашої нової Конституції? Обмін явно нерівноцінний. Ще можна закрити очі на те, що взамін Наді ми віддали двох російських злочинців, які на нашій землі вбивали наших громадян. Зрозуміло, що ціна людського життя в Росії набагато нижча, ніж в Україні (хоча і у нас не настільки висока, як на Заході). Зрозуміло, що Кремлю глибоко наплювати на тисячі таких Єрофєєвих і Александрових. Як стверджує російська вулична мудрість: «Помер Максим — і хрін із ним». Або військова мудрість: «Солдатів не жаліти, баби нових понароджують». Але за всієї пошани до Надії Савченко не можна обмінювати національні інтереси, долю цілої країни на військовополонених або заручників. До речі, якщо нинішня влада України найближчим часом спробує «відпрацьовувати» путінську «щедрість» капітулянтськими законами, думаю, що першою, хто повстане проти цього в парламенті, буде саме Надія Савченко.

ДРУГИЙ ФРОНТ ПРОТИ УКРАЇНИ

Про це говорили у великій п’ятничній програмі Савіка Шустера. Зокрема, там звернули увагу на реакцію російських ЗМІ на звільнення Савченко. Серед патологічних відгуків гідне місце зайняв відомий Ростислав Іщенко, котрий вирізняється сугубою антипатією до України. Іщенко постійно закликає до ліквідації нашої держави й пристрасно пророкує Україні швидку загибель. Після Майдану Іщенко з переляку втік до Москви. Як виявилося, абсолютно даремно, ніхто б його тут не чіпав, тут ще й не таких не чіпають. Он Вінницький суд не знайшов ніякого криміналу у діяннях екс-шефа обласної поліції Шевцова, який дефілював в окупованому Севастополі з Георгіївською стрічкою на грудях. Виявляється, участь у подібних парадах іноземних держав, що вчинили агресію проти України, на думку Вінницької «феміди», не є правопорушенням для українського державного службовця... Інший наш суд відмовився розглядати справу відомого донбасівського сепаратиста Клінчаєва.

А ГПУ не знайшла криміналу в діях судді з Криму, який підтримав анексію півострова. ГПУ і суди відкрили другий фронт проти України? А Іщенко продемонстрував своєю втечею невиправдано високу оцінку влади, що діяла в Україні, та її правоохоронних органів. Не бійся, Ростіку! Повертайся, вільно гидитимеш на Україну в Києві, так би мовити, не відходячи від каси. І ціна твоя в Москві одразу зросте. І знову не буде відбою від запрошень на київські телеефіри, як за старих «добрих» часів у того ж С.Шустера, у Є.Кисельова, у А.Куликова. На жаль, телеканали України багато років старанно вирощували фігурантів подібних Р.Іщенку.

Питання про роль «українського» ТБ в ослабленні нашої держави, у формуванні потужної кремлівської п’ятої колони, в деморалізації українського суспільства — рано чи пізно виникне, й відповідати (хоч би морально!) майстрам телеекрана доведеться.

ТБ відреагувало на трагічний і водночас карикатурний випадок, героєм якого став «юрист» з Донбасу пан (чи товариш?) Оленцевич, який прославився за часів президентів Ющенка і Януковича судовими позовами проти надання звання Героя України Степану Бандері й Романові Шухевичу. Він виграв процес на тій формальній підставі, що нібито Бандера і Шухевич не були громадянами України. Це не так. Вони не були громадянами УССР/СССР (у Совдепії існувало так зване союзно-республіканське громадянство), але були громадянами ЗУНР і УНР. Якщо керуватися «совковою» логікою, що УССР/СССР — це Україна, а ЗУНР і УНР — не Україна, тоді «совковий» суд незалежної сучасної України правий. За минулий час полум’яний «борець проти бандерівщини», «юрист» Оленцевич, здійснив цілком закономірну еволюцію — від судових позовів до банального криміналу. За повідомленнями ЗМІ, він прийшов до Національного педагогічного університету імені Драгоманова і накинувся з ножем на жінку, яку вважав дружиною секретаря РНБО Олександра Турчинова. Щоправда, помилився і міг убити іншу жінку. І ці люди звинувачували Степана Бандеру і його соратників у тероризмі. Ну й, звичайно, розчулює статус «юриста», якому нічого не варто взяти в руки ніж і спробувати без суду й слідства розправитися на власний розсуд з беззахисними людьми. Утім, якщо ми пригадаємо такого юриста, як Володимир Ульянов (Ленін) і «сина юриста» Володимира Жириновського з їхньою вельми специфічною правосвідомістю та ще юриста Володимира Путіна, то Оленцевич більше не виглядає екстраординарною фігурою.

ДІЄ ЗМОВА...

На ТРК «Чорноморська» відомий аналітик Костянтин Матвієнко розповів про цікавий факт, що спростовує широкомовні заяви наших можновладців про нібито припинення постачання до окупованого Криму.

Матвієнко згадав про відключення одного блоку на Південноукраїнській АЕС, синхронно з яким Крим «раптом» відчув дефіцит електроенергії. На думку аналітика, керівництво України продовжує забезпечувати Крим необхідними йому ресурсами й не хоче ставити питання про Крим ні в Нормандському, ні в Мінському форматах. Матвієнко вважає, що діє змова між українською та російською владою.

Що ж, поки не буде в Україні  патріотичної, непідкупної, некапітулянтської влади, перспектив у нас  теж не буде. Це стає зрозуміло дедалі більшій кількості українців. Пружина стискується... На цьому ж телеканалі заступник міністра інформації Еміне Джаппар, кримська татарка, симпатична не лише професіоналізмом, знанням своєї справи, чіткістю у формулюваннях, а й бездоганною українською мовою, яку так рідко демонструють українські міністри, депутати й політики, сказала, що аж до 2014 року Україна була абсолютно маріонетковою державою Росії. Абсолютно з нею згоден. Усе, що робилося в ті роки, робилося здебільшого з оглядкою на Росію. Сьогодні, на думку пані Джаппар, Україна лише вчиться робити перші кроки як справді незалежна держава. Так, але біда в тому, що вищі керівники ніяк не можуть позбавитися московського господаря у своїх головах і душах...

На одному з «малих» Шустерів (на відміну від «великого» щоп’ятниці) у студії, де ведучим був екс-нардеп Олесь Доній, зібралися Віктор Шишкін, Богдан Яременко, нардеп від БПП Дмитро Білоцерковець і політолог Олександр Палій. Обговорювали геостратегічні питання. Колега Палій висловив вельми спірну думку про те, що якби Україна оголосила воєнний стан, то РФ почала б великомасштабну агресію. Це наївне переконання, що поведінка Росії залежить від наших «реверансів» і «піруетів», від нашого плазування або «зухвалої поведінки». Ні, на дії Москви впливає лише наша стійкість і наш опір. РФ почне проти України повномасштабну війну тоді, коли визнає її потрібною для себе, а себе досить сильною для цього. Наше ж сидіння на двох стільцях («вранці воюємо, увечері торгуємо»), відмова від повної мобілізації промисловості, державного апарату й усіх структур (війни ж немає!), двозначна поведінка, з точки зору міжнародного співтовариства (підтримка дипломатичних відносин з агресором, відкритий кордон, вільне переміщення через нього), веде нас до катастрофи. За Палієм, влада в Україні все робить правильно, ідеально й безпомилково. Колега Олександр демонстративно болюче сприймає будь-яку критику на її адресу. Напевно, йому здається, що таким чином він укріплює Україну. Зокрема він різко виступив проти будь-яких партизанських методів боротьби на окупованих територіях, назвавши їх «шкідливими для України». Розраховують перемогти без боротьби? Але так не буває...