Революція Гідності – через людські історії

В альбомі — кращі світлини Революції Гідності, зафіксовані нашими фотокореспондентами. Представить альбом головний редактор газети «День» Лариса Івшина. Один зі співавторів видання — оператор каналу «2+2» Іван Любиш-Кірдей, який події на Майдані, а згодом війну на сході країни висвітлював для нашої газети. А ще він — учасник Фотовиставки газети «День», яка традиційно восени підбиває підсумки фото-року країни. В кінці серпня Іван разом із трьома іншими журналістами потрапив в оточення в Іловайську, де перебував п’ять днів. Фактично одразу після повернення його чекав приємний сюрприз — авторські примірники альбому «Люди Майдану. Хроніка». Чому важливо максимально фіксувати війну на сході, та якою постане Україна на новій Фотовиставці «Дня» — читайте в інтерв’ю з Іваном Любиш-Кірдеєм.

— «Люди Майдану. Хроніка» дає можливість мені поглянути на події збоку, що не завжди вдається, коли ти постійно перебуваєш у вирі подій і ловиш кадри. Під час Майдану ми всі завжди щось писали, знімали, постили у соцмережах. Це були хоч і важливі, але окремі епізоди. А тепер це все оформлено у своєрідний концентрований літопис, — розповідає Іван ЛЮБИШ-КІРДЕЙ. — Мені дуже приємно, що мої фотографії також відібрали для цього фотоальбому. Я вдячний редакції і головному редактору Ларисі Івшиній за можливість попрацювати над цим виданням. Фотоальбом — це найкраща фіксація тих подій, особливо зараз, коли вони ще до кінця не осмислені й усвідомлені. Я радий, що долучився до проекту, і радий бути в одній компанії з фотокорами «Дня» —Миколою Тимченком, Русланом Канюкою, Артемом Сліпачуком та Артемом Жуковим.

«ЯК НА СІЧІ...». 5 ГРУДНЯ 2013 р. / ФОТО ІВАНА ЛЮБИШ-КІРДЕЯ

— Які емоції виникають, що пригадуєш з Майдану, коли ти зараз дивишся на ці фото?

— Емоції дуже різні, як і події, які довелося пережити і які я як фотограф і оператор намагався зафіксувати. Можу сказати, що тоді були не просто емоції, а дуже концентровані емоції. Нічого подібного раніше не відчував — ні такої радості, ні такого болю. Тим не менш, попри трагічні події і болісні спогади, з Майдану лишилося дуже багато приємного. Передусім, це — люди. Привітні, небайдужі, готові об’єднуватися і допомагати один одному. Розумні, творчі, відкриті... Можливо, це якась захисна реакція, але позитивні емоції навіть деякою мірою перекривають спогади неприємні, болісні, сумні. І мені подобається, що фотоальбом «Дня» не акцентує тільки на трагічному і драматичному, а показує також інші сторони Майдану. Він показує всі події через образи, через людські історії, охоплює більшість важливих подій і настроїв так, щоб не випустити з поля зору важливі деталі та символи.

— За кожною людиною на Майдані і, відповідно, на фото — своя історія. Чому було важливо зберегти ці історії?

— Тому що історії людей — це справжнє, це те, що дає розуміння подій за принципом «від особистого — до глобального». Майдан ще не осмислений остаточно, це події такого масштабу, що необхідні роки для того, щоб все усвідомити, зрозуміти, розкласти по поличках. Природно, що згодом зимові події буде по-різному інтерпретовано і подано, хтось захоче «перекроїти» їх під себе, показати неповну картину... І от тоді опорою у цих тоннах інформації зможуть стати саме окремі історії звичайних людей. Бо це — жива історія. Я наскільки міг намагався фіксувати всіх учасників тих подій — майданівців, правоохоронців, антимайданівців... Колеги робили те саме. Таким чином маємо живі історії по різні боки барикад. Згодом ми будемо вдячні собі, що робили це.

— Як це було — знімати Майдан — від мирних мітингів до розстрілів? Чому відчував потребу знімати навіть у лютому?

— У фотографів, операторів, журналістів потреба зафіксувати важливі події, історичні моменти, знакові явища завжди переважає над страхом. Стріляють — страшно, дуже страшно, але щось у підсвідомості змушує тебе бігти і знімати. Згадайте у найбільш критичні моменти — що на Майдані, що нині на сході — на передовій завжди були і є представники ЗМІ. Звичайно, всі ми робимо свою роботу, але, повірте, під час таких подій — це щось значно більше, ніж професійний обов’язок. Тому зараз на передовій багато фрілансерів, людей, які за власною ініціативою їдуть туди знімати і писати.

У випадку з Майданом зафіксувати всі події, особливо 19 січня, 22 січня, 18 лютого (на жаль, тоді картку пам’яті з усією зйомкою в мене відібрав «беркутівець»), 20 лютого, будинок Профспілки після пожежі, було важливо не лише для історії, а й для правозахисників, суду, Гаазького трибуналу... Фіксувати події на сході сьогодні теж вкрай важливо, інакше не лише український медіа-простір, а й світовий «розчавить» російська пропаганда. А так у нас є що сказати і показати у відповідь.

— Щороку «День» проводить власну фотовиставку, що відображає портрет України тут-і-тепер. Якою постане Україна цього року через об’єктив фотографа?

— Це буде вже нова Україна, але водночас дуже знайома і рідна для кожного з нас. Бо це були і є ми. На світлинах, я впевнений, будуть внутрішньо красиві люди, сміливі, творчі, небайдужі, мужні, готові пожертвувати багатьма речами, і головне — вільні люди. Ми побачимо себе.

Звичайно, буде багато фотографій з Майдану і зі сходу, з передової. Бо це те, що відбувалося і відбувається  з нами протягом року, це ключові події, історичні, учасниками яких є всі, навіть ті, хто намагається абстрагуватися від цього. На фото буде багато драматичних подій, трагічних. Але, певен, будуть і події, які додають оптимізму, надихають. Бо попри всі болісні події, які ми переживаємо, у нас є багато приводів не здаватися, не опускати рук. Потрібно пам’ятати завжди і усюди, що життя триває. І коли, як не під час воєн і збройних конфліктів, коли гостро відчуваєш, що життя і смерть розділені якоюсь миттю, долею секунди, починаєш цінувати кожну хвилину, кожне слово, себе і людей? В зоні АТО наші бійці жартують і не втрачають оптимізму навіть під кулями, а у хвилини затишшя читають, грають на гітарі чи дивляться на ноутбуках комедії. Зрештою війна — трагічна і болісна — завершиться, і вояки вернуться додому, у мирне життя. І бажано, щоб їх зустріло суспільство, яке не розводить паніки й істерики, а чесно робить свою роботу і оптимістично налаштоване.

Люди змінюються. І на фотознімках ми теж це побачимо. Інші цінності, інші пріоритети виходять на перший план. Знаєте, що сказала мені телефоном мама, коли ми з колегами вирвалися з Іловайська? Вона до того не знала, де ми, а дізнавшись, не плакала, не ображалася, не звинувачувала, вона просто сказала: «Синку, свобода нікому ніколи легко не давалася». Я був вражений. Знаєте, напевно, немає кращих слів, які можна було почути від мами у тій ситуації. Я їй вдячний за це.