Росія – Британії: очі ж бо не відводь!

В офіційній біографії заступника представника Росії в ООН з політичних питань Володимира Карповича Сафронкова відсутні дані про судимість і відбуття покарання в місцях позбавлення волі. Громадськості також невідомо, чи мав Володимир Карпович у минулому відношення до служби виконання покарань, чи служив охоронцем в одному з багаточисельних таборів вічно живого російського ГУЛАГу.

Ці питання стали жваво цікавити російську та міжнародну громадськість після яскравого виступу Володимира Сафронкова на засіданні Ради Безпеки ООН, коли там обговорювалася резолюція щодо хімічної атаки Асада. Резолюція, внесена країнами Заходу, була традиційно заблокована Росією. Характерно, що разом із Росією проти засудження режиму Асада голосувала лише Болівія, а Китай, який зазвичай голосує разом із Росією, цього разу утримався. Представник Великобританії Метью Райкрофт щодо цього заявив, що «Росія зловживає правом вето, підтримуючи режим Асада та застосування хімічної зброї», а також повідомив, що «Москва втратила довіру».

Відео з відповіддю надзвичайного і повноважного посланця 2-го класу Сафронкова стали одним із хітів у соціальних мережах, а сам Володимир Карпович миттєво перетворився на зірку Ютубу. «Ви злякалися, сон втратили, що ми співпрацюватимемо зі Сполученими Штатами. Ви цього боїтеся. Все робите для того, щоб ця взаємодія була підірвана», — поступово напираючи животом на стіл почав свою відповідь англійцеві Сафронков.

Тут належить два слова сказати про опонента Сафронкова. Сер Метью Райкрофт закінчив коледж Мертон, один із перших коледжів Оксфордського університету, заснований 1264 року лордом-канцлером Уолтером де Мертоном. Префікс «сер» перед його ім’ям доречний, оскільки постпред Британії в ООН є командором Ордена Британської імперії, а у них так заведено, якщо лицар-командор, так відразу «сер».

Так-от, сидить, значить, лицар-командор сер Метью Райкрофт на засіданні Совбезу ООН, спину тримає прямо, як учили в Оксфорді, обличчя у нього неупереджене, як і належить усякому нормальному серові, а наш Сафронков йому і говорить: «Подивися на мене, очі ж бо не відводь, що ти очі відводиш?» Відомостей про те, що Сафронков із Райкрофтом разом пасли гусей не містить жодна з біографій цих дипломатів, так що раптовий перехід на «ти», мабуть, можна пояснити глибоким душевним хвилюванням Володимира Карповича.

Жоден мускул не здригнувся на обличчі сера Райкрофта, а наш Сафронков, побачивши, що британець не реагує, все більше розпалювався і перейшов на крик, наполегливо продовжуючи «тикати» цьому серові: «Ти сьогодні говорив, пане Райкрофте, не за порядком денним засідання, ображав Сирію, Іран, Туреччину, інші держави!» Після чого, дивлячись, що британець продовжує сидіти прямо, а всі гнівні слова від нього відскакують, як тенісні м’ячики від айсберга, вирішив настукати на неприємного британця начальству: «Пане голово, — з інтонаціями професійного донощика повідомляв Сафронков, — прохання стежити за порядком розвитку засідання, якщо деякі безвідповідально, образливо, збиваючись на сленг, ставляться до свого місця в Раді Безпеки ООН». Наябедивши на Райкрофта, наш доблесний Сафронков вирішив наостанок зломити волю британця і буквально прогарчав на його адресу, додавши своєму голосу загрозливі інтонації: «Не смій ображати Росію більше!»

Що повинно було статися з російською дипломатією, якби на одній з її вершин постав ось такий Сафронков? Інші «вершини» теж дивовижні, кожна по-своєму. І Лавров зі своїм фірмовим кашлем, і Марія Захарова, що збагатила недавно мову дипломатії неологізмом «відпентагонять і кинуть», задають цілком певний стандарт дипломатичної комунікації. Але Сафронков, мабуть, показав якийсь новий рубіж істеричного хамства та гопничної риторики, на якому російській дипломатії тепер, мабуть, належить закріпитися.

Дипломатичний корпус, по-перше, — частина політичного істеблішменту Росії, а по-друге, належить до загальної культурної російської атмосфери. Як частина політичного істеблішменту дипкорпус випробовує дію загального курсу на пониження якості управлінських кадрів, який Росія тримає більше півтора десятка років. Зачистка політичного поля від опозиції до іншого результату призвести не може.

Крім того, в Росії посилюється вплив кримінальної культури. Окрім об’єктивних чинників, пов’язаних із тим, що кожен четвертий мужчина в Росії побував за ґратами, кримінальна культура сповна цілеспрямовано насаджується телевізором, у якому незліченні «мурки», «зони» й інші «вулиці розбитих ліхтарів» є основною духовною їжею, що згодовується росіянам, а не менш багаточисельні ток-шоу підносять стилістику гопоти до рангу офіціозу.

В одному з останніх таких ток-шоу, в програмі «Вечер» із Володимиром Соловйовим від 12.04.2017, під час обговорення візиту держсекретаря США Тіллерсона, Соловйов почав уголос мріяти про те, як би він хотів бачити майбутню зустріч Володимира Путіна з Дональдом Трампом. І вбачалося Соловйову, щоб зустріч ця проходила за сценарієм знаменитого епізоду фільму «Брат-2», де головний герой, Данило Багров, убивши цілий натовп ні в чому не винних американців, розмовляє з американським бізнесменом про життя. І ось, мріється Соловйову, щоб і Путін з Трампом також поговорив: «Скажи мені американцю, в чому сила. Ось Кудрін казав, що у грошах. А я думаю, що сила — в правді». Захопленню гостей соловйовської студії від цієї сценки-мрії про зустріч Путіна з Трампом не було меж, а сам Соловйов просто світився від задоволення, коли уявляв, як би це було добре, якби Путін ось так сказав Трампу.

Але оскільки ця зустріч поки залишається лише в уяві глядачів російського телевізора,  пікейні жилети змушені були обсмоктувати зустріч Лаврова  та Путіна з Тіллерсоном, а оскільки про зміст цієї зустрічі було практично нічого не відомо, то пікейні жилети як і завжди фантазували. І в цих фантазіях, Росія, звичайно, отримала чергову важливу перемогу.

Предметом особливих гордощів у сходознавця Сатановського було те, що «ми перейшли з Еболи й ІДІЛ у категорію країн». Ця радісна звістка була пов’язана з тим, що Обама одного разу ввів путінську Росію до переліку трьох головних загроз людству, разом із лихоманкою Еболою та Ісламською державою, а тепер американські дипломати долучають Росію до групи країн-ізгоїв разом із Сирією Асада та Іраном.

Однією з головних тем обговорення були перспективи взаємовідносин Росії та США. Спочатку свій погляд на причини розбіжностей спробував висловити невгамовний Леонід Гозман, який постійно ходить на ці шоу, де намагається виконувати місію хлопчика з казки Андерсена «Нове вбрання короля». І на цей раз Гозман устиг кілька разів виголосити слова: «Не треба весь час брехати», маючи на увазі, що постійна брехня представників путінської Росії на міжнародній арені не сприяє взаєморозумінню. Гозману вдалося висловити цю ідею, після чого події розвивалися не цілком за сценарієм великого данського казкаря. Присутні чомусь не підтримали ідею Гозмана, а навпаки, зашикали та затоптали самотнього правдолюба, а після реклами Гозмана у студії чомусь не виявилось, а на його місці опинився професійний ліберал Станкевич, який своєю риторикою мало чим відрізнявся від усіх інших, і вже, звичайно, таких дурниць про те, що «не треба брехати» не казав.

Основна ідея, яку злагоджено підтримали всі присутні, полягала в тому, що Росія та США мають екзистенціальну несумісність, а тому їх стосунки ніколи не можуть бути нормальними. Щодо цього важко не погодитися. З однією лише поправкою. Термін цієї екзистенціальної несумісності обмежений перебуванням у Кремлі Путіна, в Радбезі ООН — Сафронкова, а в телевізорі — Соловйова.

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»