Російськомовний український патріот — хто він?
Продовжуючи тему про суспільну дискусію та про те, хто заслуговує на звання українського патріота.
У час, коли демократичні принципи в Україні знаходяться під реальною загрозою, питання, кого можна вважати справжнім патріотом своєї Батьківщини, стає дедалі актуальнішим.
З великою повагою та симпатією хочу написати про тих, хто заслуговує на почесне звання «російськомовний український патріот». Історично склалося, що таких людей дуже багато в Україні через русифікаторську політику радянської влади.
Керуючись передусім власними спостереженнями в найближчому оточенні, окреслю декількома словами соціально-психологічний портрет цієї категорії:
Це критично мислячі, толерантні, не схильні до крайнощів люди. Серед них є українці, росіяни і люди інших національностей. Вони думають і розмовляють удома російською. При цьому українською розмовляють добре, погано або не розмовляють зовсім. Вони люблять (цінують, поважають) українську мову, культуру, пісню, поезію. Під час переписів населення «з ідейних міркувань» нерідко рідною мовою називають українську. Здебільшого проти російської мови як другої державної. Серед них є ті, хто дрейфує до повної україномовності. Багато хто з них готовий заговорити українською за умов створення в суспільстві атмосфери доброзичливості, відсутності агресивної критики за русизми тощо. Обираючи літературу для читання, керуються художньою цінністю, а не мовою викладу. Дбають про те, щоб їхні діти добре знали українську мову і докладають до цього певних зусиль — віддають до українських шкіл, купують українські книжки тощо. Поділяють демократичні принципи і загальнолюдські цінності. Визнають злочини тоталітарного режиму взагалі та стосовно України зокрема. Серед них чимало таких, хто мав антирадянські настрої за часів СРСР або прозрів у добу перебудови. Засуджують корупцію й наскільки можливо намагаються бути порядними в усьому — від державного управління до міжособистісних взаємин. За послаблення тиску готові до спроб вийти з корупційної системи. Критично ставляться до режиму Путіна — Мєдвєдєва. Категорично проти приєднання України до Російської імперії. Свого часу вони голосували за незалежність України, підтримували ідеї Майдану 2004 року. За політичними поглядами фактично є центристами, хоча голосують по-різному, і за ВО «Свобода» теж. Нерідко володіють «золотою акцією», і саме від того, кого вони підтримають на виборах, часом залежить перемога певної політичної сили.Російськомовні українські патріоти почуваються не надто затишно в своїй країні, котру люблять понад усе. Вони не є «своїми» серед тих, хто намагається узурпувати право називатися українськими патріотами насамперед за національною та мовною ознаками. Так само чужі вони серед тих російськомовних, для яких центром тяжіння залишається Росія. Ситуація ускладнюється, на жаль, досить вдалими спробами певних сил сіяти розбрат серед українців, провокуючи напруженість на «мовному» фронті.
Це ж так просто — об’єднатися навколо демократичних принципів і загальнолюдських цінностей, ідей порядності та любові до своєї країни. І водночас це надзвичайно складно, оскільки цій простій ідеї протистоїть потужний арсенал провокацій, спецоперацій та комбінацій, відпрацьованих прийомів промивання мізків і, на жаль, ЗМІ, котрі працюють, скоріше, на розбрат, аніж на об’єднання.
