Роздержавлення: свобода або смерть

Цього тижня Верховна Рада України ухвалила Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», який передбачає роздержавлення преси. Йдеться, зокрема, про вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування зі складу засновників (співзасновників) друкованих ЗМІ та редакцій. При цьому членам трудового колективу кожного видання пропонують зареєструвати редакцію як суб’єкт господарювання. Якщо ж протягом установленого законом строку трудовий колектив не подасть пропозиції щодо своєї участі у реформуванні, майно такої редакції буде приватизоване. У разі, якщо приватизацію не було проведено, випуск видання припиняється.

Роздержавлення здійснюватиметься у два етапи. Протягом першого року з дня набрання законом чинності (1 січня 2016 року) реформуватимуть ЗМІ, які звернулися до Держкомтелерадіо зі своїми пропозиціями. Працівники таких редакції отримають можливість пройти курси підвищення кваліфікації. Доля всіх інших видань вирішиться протягом двох наступних років. Реформованим ЗМІ держава обіцяє свою підтримку, зокрема у вигляді пільгових умов надання в оренду приміщень, що перебувають у державній або комунальній власності. Водночас закон передбачає, що друковані ЗМІ, засновані центральними органами виконавчої влади, перетворюватимуться на офіційні друковані видання й фінансуватимуться з бюджетів своїх засновників.

Нагадаємо, що Україна ще 2005 року зобов’язалася перед Радою Європи ухвалити подібне законодавство. З того часу парламент здійснив декілька невдалих спроб реформувати «державну» пресу. Ухвалити проголосований цього тижня законопроект рекомендували численні журналістські організації, зокрема Українська асоціація видавців періодичної преси та Національна спілка журналістів України, а також міжнародні експерти.

Автори закону, як і всі активісти, які його підтримали, сподіваються, що роздержавлення зменшить кількість замовних матеріалів у пресі. Така проблема справді є, й її потрібно вирішувати.  «Наша експертна група вже майже чотири роки проводить моніторинг регіональних медіа у восьми областях України, – розповідає виконавчий директор Інституту демократії ім. П. Орлика, медіаексперт Світлана Єременко. – Дослідження показали, що найбільше (від 50 до 60%) матеріалів з ознаками політичної і комерційної замовності – «джинси» – розміщують саме комунальні та державні медіа. Фактично їхні шпальти заполонили прес-релізи. Журналісти, які працюють в цих виданнях, часто мають дуже низький рівень професійної підготовки».

Але хто може гарантувати, що коли комунальні видання опиняться у приватній власності, вони почнуть працювати чесно? Вочевидь, роздержавлення — лише один із необхідних кроків, якому мали передувати багато інших. За інформацією Олександра Бухтатого (стаття «Комунальна преса: оцінка готовності до свободи», «Журналіст України», №7(398), 2015), сьогодні в Україні видається 555 регіональних і місцевих газет комунальної форми власності загальним накладом  1,9 млн примірників. Вони становлять майже третину від усього ринку місцевої та регіональної преси. Чи не станеться так, що внаслідок ухвалення закону значна частина цих видань просто зникне, а журналісти опиняться на вулиці?

ВИЖИВУТЬ — ЛИШЕ НАЙКРАЩІ?

«Так, вочевидь, нове законодавство призведе до зменшення загальної кількості друкованих видань. Але слід зважати на те, що у нас їх доволі багато, я б навіть сказала, надто багато, – захищає закон Світлана Єременко. – Наприклад, в Німеччині у містах на зразок Сум чи Краматорська може бути одна, але якісна газета. У нас їх буває – до десятка. Зменшення кількості видань призведе до більшої конкуренції серед ЗМІ та журналістів – у професії залишаться лише найбільш професійні. На кожну газету припадатиме більше реклами, що допоможе їм покращити власний фінансовий стан. Водночас сподіваюсь, що більша частина комунальних видань все ж зможе адаптуватись до нових умов. Все залежить від редакторів та творчих колективів. Від багатьох доводилось чути: «Щойно парламент прийме закон про роздержавлення, ми одразу почнемо працювати по-іншому». Але є й пасивні, залежні журналісти та редактори, які звикли виявляти активність лише після директиви зверху. Зрозуміло, що такі «не виживуть». Яким буде їх відсоток – спрогнозувати неможливо».

Вочевидь, якби реформі передувала певна попередньо зроблена робота, цей відсоток був би меншим. «Нам потрібна загальна концепція розвитку комунальної преси, своєрідна дорожня карта — вважає головний редактор громадсько-політичного тижневика «Волинська газета», одним зі співзасновників якого є Волинська ОДА, Володимир Данилюк. — Успішність реформування комунальних ЗМІ безпосереднього залежить від адміністративно-територіальної реформи. Слід розуміти, що, наприклад, у Волинській області скоро вже не буде 16 районів, як зараз — їх буде, скажімо, чотири. Комунальні ЗМІ втратять не лише джерела фінансування, а й свою мережу розповсюдження. Водночас сьогодні в них нерідко просто немає кінцевого споживача у вигляді поштового ящика у вас вдома. Ці видання часто не вміють працювати з інтернет-аудиторією, соцмережами. Переконаний, що комунальним газетам треба допомогти навчитися працювати в умовах ринку».

На думку Володимира Данилюка, ухвалюючи такий закон, Верховній Раді слід було подумати про державні інтереси. Й тут особливої уваги потребують ЗМІ в прикордонних областях. Адже зазвичай медіа наших країн-сусідів намагаються «працювати» не лише із власною національною аудиторією, а й з українською. І йдеться не лише про Росію, а й про такі країни, як Польща чи Білорусь. Чи буде реформована місцева преса захищати національні інтереси, зокрема пропагуючи українські ідеї на суміжних територіях? Це питання, як і багато інших, залишається без відповіді.

Економічний спад, подорожчання паперу та інших матеріалів, відсутність ефективної системи розповсюдження — через ці та інші чинники багато видань уже опинилися на межі виживання. Навряд чи хтось сумнівається в тому, що сотні державних та комунальних газет, залежних від представників влади різного рівня, — це радянський рудимент, від якого слід відмовлятися. Питання в тому, чи вистачить депутатам і уряду стратегічного мислення, щоб зробити це грамотно й не втратити ще один такий потрібний країні інформаційний ресурс.