Розібратися у дійсності

Вночі з 29 на 30 червня о 00.15 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-кіно» та картину німецького режисера Кристіана Петцольда «Барбара».

«Барбару» позаторік було удостоєно Срібної нагороди Німецької кіноакадемії, власне, як найкращу національну ігрову стрічку. Тоді ж, 2012-го, її режисер Кристіан Петцольд одержав «Срібного ведмедя» від журі Берлінського міжнародного кінофестивалю за найкращу режисуру, а Національна рада кінокритиків США зарахувала «Барбару» до п’ятірки найкращих неангломовних фільмів року.

Сюжет картини розгортається влітку 1980-го. НДР — Німецька Демократична Республіка, себто, комуністична Східна Німеччина. Барбара, молода лікарка, подає документи на виїзд за кордон. Її ж по тому одразу карають засланням — працювати до глухої провінції. Тим часом коханий Барбари, котрий живе на Заході, готує для неї втечу...

Кристіан Петцольд і, зокрема, його «Барбара» представляють у німецькому кінематографі так звану Берлінську школу «примарного реалізму». Ця кіношкола, хоча й не об’єднана жодними маніфестами, характеризується такими поняттями як «реалізм», як «документальність» зображуваного, а також програмово рефлексує життя в об’єднаній Німеччині.

Та цей реалізм недарма називають примарним, бо він не просто, не прямо намагається розібратися з німецькою дійсністю. Петцольд як його представник вочевидь слідує мистецьким практика Альфреда Гічкока, звертаючись до світу примарного, що ховається за так званим реальним. І це примарне нерідко криється у минулому, минулому людини й суспільства.

Східнонімецька письменниця Анна Зегерс колись зауважила: «Втрачаючи минуле, ти ніколи не матимеш майбутнього». Петцольд та його однодумці за Берлінською школою намагаються знайти відповіді на злободенні суспільні питання, зазирнувши за, сказати б, «берлінський мур часу» — осягнути  історичну й ментальну реальність НДР.