Шанс вийти на норму

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення сформована і структурована. На місця колишніх її членів парламент обрав до неї Ольгу Герасим’юк, Олександра Ільяшенка, Катерину Котенко та Олега Черниша. Президент своєю чергою призначив Юрія Артеменка, Владислава Севрюкова та Григорія Шверка. Ще один член Нацради за президентською квотою — Оксана Головатенко — перебуває у декретній відпустці, тому номінально залишається на посаді, хоча і не може брати участі в роботі цього регуляторного органу. Зібравшись на перше засідання Нацрада розв’язала організаційні питання: обрала своїм головою Юрія Артеменка, першим заступником голови — Ольгу Герасим’юк, заступником голови — Григорія Шверка, відповідальним секретарем — Катерину Котенко.

Із усіх новообраних членів Нацради тільки її голова та перший заступник є публічними особами. Юрій Артеменко якийсь час очолював Запорізьку облдержадміністрацію, а Ольга Герасим’юк добре відома і як телеведуча, і як депутат Верховної Ради. Всі інші є тими менеджерами інформаційного простору, які досі залишалися за лаштунками, але виконували ті чи інші важливі функції в медіа-корпораціях. Та й Артеменко й Герасим’юк теж у минулому не цуралися високих посад у ЗМІ. Нинішній голова Нацради свого часу входив до керівних органів ЗМІ, що належали Порошенкові — зокрема, його радіостанцій та газети «Правда України». А його перша заступниця була генеральним продюсером телекомпанії «Студія 1+1», яка належить Ігореві Коломойському. Із тієї ж «пісочниці» й член Нацради керівник департаменту розвитку мережі мовлення «Плюсів» Олег Черниш. Олександр Ільяшенко є директором компанії «Капіталінвест», яка займається цифровим мовленням, а Катерина Котенко — виконавчим директором асоціації «Індустріальний телевізійний комітет». А от призначені Президентом Порошенком Григорій Шверк та Владислав Севрюков так само, як й Артеменко, із його медіа-кадрів: перший у минулому обіймав посаду віце-президента UMH Group, яка тоді належала нинішньому главі Адміністрації Президента Борису Ложкіну, а другий був керівником комерційного відділу телерадіокомпанії «НБМ», яка мовить під логотипом порошенківського «5 каналу», а останнім часом є помічником депутата Юрія Стеця — генпродюсера згаданого вже мовника.

Інакше кажучи, якщо минулий склад Нацради був, як то кажуть, лояльним до медіа-груп «Інтер» Дмитра Фірташа та «Україна» Ріната Ахметова, то нинішній має двох членів, лояльних до «Студії 1+1» Ігоря Коломойського та трьох — до «5 каналу». Втім, судячи з перших заяв Ігоря Черниша, він також де-факто належить до президентської «команди» в Нацраді, а це означає, що Порошенко у плані підтримки своїх ініціатив та інтересів спирається на більшість голосів у керівництві регулятора ефірного мовлення України.

Ба більше: зустріч Президента з новопризначеними членами Національної ради з питань телебачення та радіомовлення засвідчила, що глава держави розглядає цю інституцію не як бодай відносно самостійну структуру, що регулює медіа-простір, а як виконавця своєї волі. Звичайно, поставлені ним перед Нацрадою завдання є актуальними і змістовно вірними. Адже Петро Порошенко, констатувавши: «Ми всі розуміємо, що сьогодні йде війна за нашу незалежність», — наголосив, що коли в умовах миру головне для Нацради — забезпечення принципів демократії, свободи слова, закріплення європейських цінностей у телерадіопросторі, то сьогодні на перший план вийшли питання інформаційної безпеки. Нацрада має зайняти жорстку позицію у галузі інформаційної безпеки, оскільки проти України постала, за словами глави держави, «надзвичайно добре розроблена пропагандистська машина». Особливо ця теза стосується «обробки» населення Донбасу; тому для цього регіону, наголосив Президент, важливою є розробка програми спеціального інформаційного мовлення про Україну, Європу та світ. Усе правильно, але постає проблема: чи може Президент, навіть за умов фактичної війни проти України, фактично напряму інструктувати членів Нацради?

Утім, здається, що ніхто з членів Нацради не запротестував проти форми їхнього напучування главою держави. Зрештою, їм не звикати — саме такі відносини існують у бізнес-структурах, звідки всі вони (включно з Президентом) прийшли. Ці відносини можуть бути вельми ефективними у своїх сферах, але чи слід їх переносити на загальнодержавний рівень? Можливо, саме в силу небажання і парламенту, і Президента вибудовувати нові, незвичні поки що для України відносини у царині регулювання медіа-простору до Нацради так і не потрапили «білі ворони» — висунуті на основі консенсусу (чого дуже важко було досягнути, але це сталося) структур громадянського суспільства — медіа-юристи Тарас ШЕВЧЕНКО (Інституту Медіа Права) та Тетяна КОТЮЖИНСЬКА (НСЖУ). Ці експерти, з їхньою високою професійною репутацією, досвідом, юридичними знаннями могли би, на думку речників громадянського суспільства, внести новий струмінь у роботу Нацради та виступити ініціаторами важливих реформ в інформаційній сфері. Але, як бачимо, з громадянським суспільством, із незалежними експертами у нової влади відносини залишилися складними. Чи можна вважати таке, схоже, демонстративне нехтування політиками позиції громадськості справді державницьким підходом? Риторичне запитання, чи не так?

А тим часом самої констатації наявності проблем інформаційної безпеки та визнання їх першорядними замало — треба конкретно визначити ці проблеми, вибудувати їхню ієрархію, визначити зв’язки із загальнополітичними та макроекономічними питаннями, намітити заходи з розв’язання цих проблем — від жорстких, як-от рішуче відключення трансляції російських телеканалів і заборона транслювання програм російських пропагандистських радіостанцій українськими FM-станціями, до, так би мовити, м’яких, як-от: віддання переваги при розподілі ефірних частот тим медіа-структурам, що якнайкраще забезпечують правдиве й ефективне інформування населення (особливо «проблемних» регіонів») про події в країні та світі. І зрозуміло, слід раз і назавжди викинути з ефірного простору України різного роду пропагандистів «русского мира», хоч в яке би благопристойне ідейне вбрання вони рядилися.

І, звісно, залишається актуальним дражливе, але значно актуальніше, ніж раніше, мовне питання. Не може домінувати російська мова (причому нерідко з відчутним блатним присмаком) та російська попса (особливо кримінальний «шансон») у радіоефірі країні, де — за даними перепису — для 2/3 населення рідною є українська мова. І якщо хтось почне волати про «порушення прав людини», то наразі реально порушуються права більшості громадян України. І не лише цих двох третей — події останнього часу довели, що для значної кількості російськомовних громадян офіційна російська політична культура, офіціозне російське мистецтво та цінності «русского мира» є чужими. Крім того, події у Криму та Донбасі наочно довели, що заколоти і терористичні дії проросійських сил стали там можливими не тому, що населення було піддане насильницькій українізації; навпаки, в цих регіонах усі роки незалежності, а особливо за часів режиму Януковича, було катастрофічно мало можливостей доступу до української культури, які насамперед у сучасному світі дають телебачення, радіо та Інтернет.

Чи впорається з усім комплексом завдань, які слід терміново вирішувати, новий склад Нацради? З одного боку, там зібрані ефективні менеджери медіа-компаній; з іншого всі вони (за винятком хіба що Ольги Герасим’юк) не мають досвіду розв’язання проблем не на бізнесовому, а на державному рівні. Крім того, відсутність у Нацраді незалежних медіа-експертів неминуче ускладнить взаємини регулятора медіа-простору зі знехтуваним при призначенні членів цієї структури громадянським суспільством. А без тісної взаємодії з останнім, без його постійної допомоги навряд чи можна швидко й ефективно давати відповіді на виклики сьогоднішньої непростої ситуації.

«На першому планi – інформацiйна безпека»

Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, перший заступник голови Нацради:

— Перед Нацрадою сьогодні стоїть кілька пріоритетних завдань. Якби зараз був мирний час, варто було б передусім говорити про підтримку свободи слова, створення громадського телебачення і перехід на цифрове мовлення. Але сьогодні на перший план виходить інформаційна безпека. Інформаційна війна, яка нині триває, розпочалося ще задовго до війни справжньої. На жаль, ми в ній фактично не брали участі — нас взяли без бою. Як і решта суспільства, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення не готувалася до неї. Завдання, які стояли перед цим органом, зокрема й визначені законодавстом, були зовсім іншими. Сьогодні Нацрада має отримати законні інструменти для боротьби з ворожою пропагандою. Ми повинні зачищати інформаційний простір так само, як українські бійці зачищають від терористів схід. Інформаційний тероризм вбиває уми і душі. Ми будемо моніторити все, що відбувається в медіа-просторі й притягатимемо до відповідальності тих, хто транслює ворожу пропаганду. Вона вбиває надію людей на мир і сіє зневіру, істерики, конспірологію, ганьбить нашу армію і наш народ. Переконана, що в цьому нас цілком підтримає суспільство. На нещодавній зустрічі з Президентом ми зокрема говорили і про необхідність створення спеціальної програми для розмови зі сходом. Ідеться не про окреме шоу чи канал, а про об’єднання зусиль усіх медіа. Але спершу ми маємо повністю відновити український інформаційний простір на сході, який там зараз відсутній — битви за телевишки були чи не найзапеклішими. Ми маємо забезпечити людей на сході інформацією, якої їх позбавили агресори. Сьогодні вони прокидаються вранці й не знають, хто проти кого воює, що на них падає з неба, і ким воно було запущено. Разом із телебаченням потрібно повністю відновити і fm-мовлення — сучасні технології дозволяють це зробити. На жаль, раніше у цьому регіоні українське ТБ і радіо не шанували — споживали переважно російський продукт. Сьогодні постає запитання, чи стануть там дивитися українське. Переконана, що так — якщо воно буде якісне, чесне й поважатиме глядача, а не намагатиметься маніпулювати ним. Ніколи до цього ми не мали з Донбасом справжнього діалогу — вони жили у власному замкненому просторі й голосували за тих, хто сьогодні фактично платить за їхні смерті. Сьогодні ми повинні відточити свій професіоналізм й виконати цю надважливу гуманітарну задачу. Журналісти мають створити добровольчі батальйони, які будуть воювати в інформаційній війні. Зараз не час для догадок й неперевірених чуток — замість них має прийти патріотичний професіоналізм. Сьогодні ми мусимо повернутися на державницький шлях — це пріоритетне завдання для Нацради. Дуже багато людей звертаються зараз до мене з інформацією про операторів, які незаконно ретранслюють російські канали, або повідомляють про українських журналістів, які займають антиукраїнську позицію. Вони просять вжити заходів, і ми обов’язково будемо цим займатися. До речі, приклад політики, яку провадили в інформаційній сфері США після 11 вересня, вартий того, щоб його запозичити. Задля порятунку держави треба діяти жорстко й безкомпромісно, і з цензурою це немає нічого спільного. Крім того, сьогодні дуже важливо зняти корупційну ауру, яка завжди існувала навколо Нацради. Цей орган повинен повернутися обличчям до галузі й перестати бути каральним — контроль передбачає не лише покарання. Ми маємо сприяти розвитку соціально відповідального медіа-ринку, встановити чіткі правила гри, створити передумови для чесної конкуренції. Завдяки переходу на «цифру» різниця між великим каналом і малим може зникнути — всі матимуть однакові можливості. Ми повинні сприяти цьому, забезпечити, щоб все відбулося по справедливості. На мою думку, все це може суттєво змінити українське телебачення.

«МИ ПОВИННІ ВИРОБИТИ ПРОЗОРІ І ЗРОЗУМІЛІ ПРИНЦИПИ РОЗПОДІЛУ ТЕЛЕРАДІОПРОСТОРУ»

Олег Черниш, член Нацради:

– Нові члени Нацради намагаються сьогодні увійти у курс справ. Майже всіх їх я знаю особисто вже давно. Усі – хороші спеціалісти, кожен з яких досяг вагомих успіхів у своїй галузі. Ми розмовляємо однією мовою – нікому з нас не треба пояснювати, що таке «фідер», «рейтинг», «доля» чи «ліцензування». Тому, як на мене, сьогодні у нас є всі перспективи для формування єдиної професійної команди. Роботи накопичилося дуже багато. Певні конкретні пропозиції у нас вже є, але перед тим як їх втілювати, ми плануємо залучити до діалогу усіх гравців медіаринку: телекомпанії, провайдерів кабельного телебачення, журналістські організації тощо. На основі висловлених ними побажань ми спробуємо сформувати перелік кроків, необхідних для вирішення проблем, що існують зараз в інформаційному просторі. Пріоритетом сьогодні безумовно є інформаційна безпека держави. Зустрічі і консультації з цього приводу, тривають, однак озвучувати наші майбутні кроки у цьому напрямку зараз було б передчасно і недоцільно. Деякі з них потребують законодавчого врегулювання, а також узгодження з різними структурами нашої держави. Звісно визначені законом повноваження Нацради щодо вирішення таких питань дещо обмежені, але визначальною тут, на мою думку, є наявність політичної волі. Ще одне важливе завдання, яке стоїть сьогодні перед Нацрадою – це перехід на цифрове мовлення. Вже у червні наступного року, відповідно до взятих на себе Україною зобов’язань, частину аналогових передавачів буде відключено – у випадку, якщо вони створюватимуть перешкоди цифровим передавачам на території інших держав. Водночас значна частина частот продовжуватиме працювати. Повна відмова від аналогового мовлення можлива лише тоді, коли населення буде забезпечене сетобоксами. Коли цей процес буде завершено, важко сказати, хоча державна програма підтримки соціально незахищених верств населення у цьому контексті існує – на сьогодні реалізовано вже близько 800 тисяч штук. Поки що повна відмова від аналогових частот запланована у нас на 31 грудня 2015 року, але якщо населення не буде забезпечене сетобоксами до цього часу, її доведеться відкласти. Сьогодні ми також працюємо над тим, щоб визначити підходи і критерії, за якими будуть видаватись ліцензії на мовлення. Ми повинні виробити прозорі і зрозумілі всім принципи, які дозволять уникнути будь-яких звинувачень у лобіюванні інтересів тих чи інших медіакомпаній. Згодом вони будуть озвучені.

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»