«Щиросерді миролюбці» чи новітні «істинні арійці»?

Торік у жовтні майже у всіх вітчизняних мас-медіа з’явилася вістка: «Українські та російські журналісти закликали відмовитися від мови ворожнечі». Мовляв, зустрілися у Женеві на семінарі «Роль засобів масової інформації у запобі ганні та боротьбі з пропагандою національної, расової та релігійної ненависті, що представляє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі і насильства», що відбувся під егідою Верховного комісара ООН з прав людини, українська і російська делегації, сформовані за сприяння Союзу журналістів РФ, Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України, й ухвалили спільну заяву. Мовляв, «використання "мови ворожнечі" в теле- і радіоефірах, інтернет-виданнях і друкованих ЗМІ обох країн є одним з факторів розпалювання збройного конфлікту на Сході України». Тому треба бути толерантними, не вживати цієї мови (тобто не називати бандита бандитом, терориста – терористом, агресора – агресором), оскільки вона збільшує «прірву між народами, а також прихильниками різних поглядів і переконань». А особливо деяким українським журналістам сподобалося, що один із членів російської делегації розкритикував пропаганду як таку. Мовляв, це ж неабиякий прогрес!

Тоді мені здалося, що йдеться про банальну дурість з боку української делегації, яка погодилася зі зрівнянням агресора та жертви агресії (в тому числі й дезінформаційної), з кваліфікуванням російського вторгнення як «конфлікту на Сході України», з вимогою не називати речі своїми іменами, а начебто «політкоректно» задурювати голови українцям. Сьогодні, як на мене, зрозуміло, що має йтися про спецоперацію відповідних російських служб, які провели зондаж настроїв офіційних структур української медіа-спільноти та успішну вербовку для використання «втемну» низки знаних журналістів. Так-так, саме вербовку, хоча самі завербовані про це й не здогадуються (як це роблять російські спецслужби, раджу почитати у Віктора Суворова…). Автор цих рядків не перший рік вивчає технології радянсько-російських спецслужб, і має підстави для таких тверджень (кілька років тому я у «Дні» назвав ліворадикальну «Боротьбу» агентурою Луб’янки; на мене накинулися – а де докази, де документи? це брудний наклеп! а потім ніхто не вибачився, коли «Боротьба» взяла активну участь в акціях «русской весны» 2014-го…).

І що цікаво: практично синхронно на російських телеканалах і у пресі різко зменшився потік несамовитого бруду, що виливався на Україну й українців.

Одне слово, «мир, дружба, фестиваль», як говорили у радянські часи (саме на міжнародних фестивалях молоді, до речі, сотнями вербували потенційних майбутніх лідерів західного світу та країн, що розвиваються…). Що ж, дехто з українських літераторів уже встиг відреагувати на це все, заявивши, що під час війни потрібна «мова любові», а не «мова ненависті»…

Натомість, як на мене, після зондажу настроїв українських журналістів влада РФ розпочала новий етап спецоперації «боротьба за мир», мета якої – деморалізувати українське суспільство, розколоти його, позбавити самої можливості отримання об’єктивної інформації та за допомогою гасел про «братерство» і «негайний мир» домогтися щонайменше капітуляції України, а бажано – переходу влади в ній до «партії миру», тобто сателітів Путіна.

Утім, у цих прийомах немає нічого нового. Ані у вербуванні «втемну», ані у використанні ідейних «корисних ідіотів», ані у закликах до «нагайного миру» та «братерських відносин». За допомогою цих інструментів більшовики йшли до влади в Росії; вони їх аж двічі успішно використали проти УНР – і наприкінці 1917-го, і наприкінці 1918-го; ну, а боротьба за мир на Заході у 1960-80-х, як після розпаду СРСР було підтверджено документами, значною мірою спонсорувалася й організовувалася Кремлем і Луб’янкою. А от у війні проти Фінляндії у 1939-40 роках ця технологія не спрацювала; невдалою була і спроба застосувати її в цілому ряді інших випадків.

А от що є новим – так це використання росіянами Інтернету для розкладу ворожого тилу (будемо називати речі своїми іменами). Варто подякувати журналістові Андрієві Цаплієнку, який чи не першим звернув увагу на зміну тональності «кремлеботів» і на інші цікаві речі: «У Кремля теперь новый тренд: "Украинцы братский народ". Никаких "фашистов" и "хунты". Сайтами о мире и дружбе с Украиной уже завалена вся сеть.Меня эта новая риторика рашистов, честно говоря, настораживает… Обычно утро на фейсбуке начиналось с отстрела "кремлеботов". Но после Нового Года ребятишек из логова в Ольгино как корова языком слизала. Признаюсь, как-то скучно без них. Думал, может у ботов послепраздничный запой?))) Но нет, башенки работают и выдают россиянам новую прошивку для мозгов».

Цей «неполіткоректний» запис і його обговорення, а на додачу – публікації в електронних мас-медіа є однією з підстав говорити про складові цілого, про єдиний ланцюг подій і про спецоперації відповідних служб РФ з метою формування настроїв на користь «миру» і «дружби народів» в Україні. Як зазначає український політолог Денис Богуш, кремлівська пропаганда нині перейшла до нової стадії «гібридної війни»: «Мені здається, з’явилися сили, які почали відпрацьовувати ту частину «гібридної війни», яка пов’язана з російсько-української дружбою». З цією метою запущена низка Інтернет-проектів з метою «визначити… можливості перепрограмування свідомості українців». При цьому головний удар спрямований проти «напівватників» - тих громадян України, що й далі симпатизують Росії (їх, за даними західних соціологів, до 20% дорослого населення), для того, щоб вивести їх на мітинги – «не проти «хунти», а за російсько-українську дружбу», - каже Богуш.

Наразі в ідеологічний бій кинуто навіть новоязичників, від імені яких такий собі Ведун Богадар закликає: «Войну можно остановить только в одном случае – если на войну никто не пойдёт, с обеих сторон… Если отказаться от страха и греха убийств по причине нравственности и совести, при этом пройти обучение в Славяно-Ведическом Храме Наследия Предков, став священнослужителем или советником мирян, то самый лютый враг из тёмных сил не сможет заставить вас убивать ближнего свого».

При цьому насправді реальною метою «борців за мир» є зовсім не мир, а мобілізація якомога більшого числа українців на боротьбу з демократичними державами Заходу під гаслами «слов’янської єдності». Для того, щоб наочно переконатися в цьому, зазирнімо на так званий «сайт дружби», гаслами якого є: «Один народ, одна история! Хватит политики! Хватит пропаганды! Хватит читать тонны злобы в соцсетях! Русские и украинцы – братья!» (звернули увагу, на «пропаганду» і «злість»? згадайте, документ якого змісту з російської подачі підписали керівники делегацій журналістських організацій України – та сама чекістська розробка…).

Отож увага, фрагменти записів на сайті (з невеликою граматичною правкою, бо чимало росіян-дописувачів погано знає російську мову):

«…Мы один народ, просто очень большой».

«Мы один народ, мы одна страна, искусственные разделения от супербогатых людей не сделает нас счастливыми, у нас одна Вера и это не даёт покоя евролидерам видеть, что наши народы хотят жить по Божески».

«Русские, украинцы, белорусы, сербы, чехи… славяне! объединяйтесь для противостояния тем, кто уже не один век усердно вбивает меж нами клинья! у нас столько общего… на фоне мирового вавилона мы один народ, который мог бы охранять мир во вей европе».

«Я считаю что мы один народ (просто очень большой и в силу этого имеющий мелкие особенности языка)».

«Есть такие понятия: «генетическая память» и «генетическая связь». Её между нами искусственно пытаются разрушить. Но я рада, что она настолько сильна, что нас не разьединить… Гоните амеров в шею».

«Мы все от одного родителя СССР».

«Я, родившаяся в СССР, верю, что разум восторжествует и мы с вами будем жить в прекрасной, богатой и сильной ЕДИНОЙ СТРАНЕ!!!!»

«Как мы (Россия и Украина) можем быть врагами? Мы одна семья».

«ЧТО МЫ ДЕЛИМ-ТО? Хватит бранится на радость «АМЕРИКОСА-ЕВРО-УКРО-ДАУНАМ»!»

І т. д., і т. ін. Це я майже підряд російський бік цитував. Поміж таких писань є ще абстрактні побажання щастя та добра, гарних свят, щастя і радості. А от з українського боку де-не-де трапляються репліки притомних людей, в яких делікатно, але твердо російську публіку ставлять на місце і зазначають, що найвищі здобутки України – незалежність і свобода. Щоправда, росіяни одразу ж переводять розмову на тему «свободи України від америкосів»…

При цьому повідомлення з Севастополя, Мінська, Алмати, Ялти, Луганська, Шостки і навіть Коломиї перебувають на російському боці сайту, в рубриці, що зветься: «Сообщения от россиян». А деякі юзери з російського боку місцем свого проживання вказують «СССР», вихваляючи «славетне минуле».

І це тільки один сайт, присвячений дивовижній «слов’янській дружбі», яка водночас має вилитися у протистояння «євродаунам» й «америкосам». Що ж, замініть «слов’ян» на «арійців» чи підставте в формулу «єдиного народу» німців й австрійців на початку 1938-го – й ідеологія «миру» та «братерства», яку пропонують спецслужби РФ українцям, набуде остаточних рис.

Що ж, стежитимемо за наступними кроками з боку Кремля та Луб’янки, бо, як то кажуть, «далі буде»…