«Шустер LIVE»: звичайна маніпуляція

Програма «Шустер LIVE» від 30 вересня 2016 року стала, як на мене, до певної міри знаковою. В тому сенсі знаковою, що її автор і ведучий дозволив собі більш ніж необережно торкнутися надзвичайно дражливої та болючої теми Бабиного Яру. Зробив він це у притаманній йому манері «зштовхування лобами» присутніх у студії; і навіть якщо для когось ця програма виявилась кроком до пізнання істини, то сталося це завдяки не так ведучому, як всупереч йому.

На початку програми Шустер заявив: «Наші редактори знайшли останнього очевидця трагедії Бабиного Яру». Те саме — про останнього свідка — він потім повторив ще раз. Звати цього свідка Михайло Сидько, тоді йому було шість років. Але ж насправді Сидько не єдиний, хто тоді залишився живим. На сайті «Радіо Свобода» — розповідь Раїси Майстренко, котрій тоді було тільки три роки, — її врятувала її українська бабуся. Її пам’ять також зберегла страшні епізоди, які сталися 29 вересня 1941 року. Зараз Раїса Майстренко керує дитячим ансамблем «Оболонь», який підготував спеціальну програму до роковин Бабиного Яру, вона неодноразово розповідала мас-медіа про той день і про життя під німецькою окупацією, посилання на ці розповіді є в Інтернеті… То чому ж такий начебто серйозний журналіст, як Савік Шустер, викинув в ефір типову «дезу»? Чи не тому, що в розповіді Михайла Сидька йдеться — через кому — про «бандерівців, поліцаїв»? І про їхню «западенську українську?» Не міг шестирічний хлопчик розібратися, хто бандерівець, а хто — ні. Це — пізніша ідеологема, накладена в радянські та пострадянські часи. Так, справді, участь у конвоюванні євреїв до Бабиного Яру брали й українці, але то були не бандерівці, а нещодавні радянські вояки, які пішли на службу до німців; були серед них, ясна річ, й уродженці Галичини. Принагідно: історик Віктор Коваль, який підлітком пережив у Києві нацистську окупацію, розповідав, що восени 1941-го з подивом побачив серед щойно сформованої з українців, росіян та білорусів німецької поліції двох знайомих міліціонерів; а потім, уже після звільнення Києва від нацистів, побачив тих самих міліціонерів, які два роки вірно служили фюреру, знову в радянській уніформі…

Ну, а далі з’ясувалося, що перед початком програми аудиторії поставили таке запитання: «Чи вважаєте ви, що володієте повною інформацією про те, що відбулося в Бабиному Ярі?». Як на мене, запитання вкрай абсурдне з погляду логіки, а реально — суто провокаційне. Повну інформацію може мати тільки Господь. Ніхто з людей не здатен на це. Навіть ті, хто спеціально багато років досліджував цю проблему, — бо весь час відкриваються нові й нові факти, які доповнюють картину. Не дивно, що відповідь 91% аудиторії була «ні». Я б теж так відповів. Проблема в тому, що цим запитанням були об’єднані абсолютно різні категорії людей — від тих, хто ніколи нічого не чув про Бабин Яр, і до фахівців-дослідників цієї трагедії. Тому воно стало інструментом маніпуляції та підґрунтям заявленої з телеекрана неправди. Як на мене, Шустеру була потрібна максимально велика цифра — і він її отримав нечесним шляхом. А далі почав відверто брехати, оцінюючи те, чому маємо таку цифру: «Тому, що ніхто про це не розказує, ніхто про це не говорить, ніхто про це не пише». Така заява — справжній плювок в обличчя українській, і не лише українській інтелігенції. Не наводитиму численних фактів, які категорично заперечують цю неправду, не називатиму прізвищ тих, хто ще за радянських часів насмілився всупереч компартійній політиці вести мову про трагедію Бабиного Яру, — зауважу тільки, що сам я про це писав і розповідав по радіо десятки разів. А тому Шустер і мені особисто плюнув в обличчя.

Не стану далі аналізувати програму, зверну увагу лише на один її момент. Євген Червоненко заявив, зокрема, що він проти декомунізації. Але Голокост на окупованій нацистами території, участь у ньому певного числа українців — це прямий наслідок, крім усього іншого, й політики більшовиків. Адже в роки більшовицького панування зросло ціле покоління, для якого донос і наклеп стали нормою повсякденного життя. А ще такою нормою став страх перед владою, постійний і панічний. І крім усього іншого, кияни та інші жителі радянської України вже мали досвід співучасті в масштабній етнічній чистці 1937 — 1938 років, коли виловлювали, відправляли в ГУЛАГ і розстрілювали тих поляків, які мали нещастя жити в СРСР… І декомунізація, серед іншого, має на меті подолання національної травми, спричиненої нищенням найкращих жителів УРСР та участю інших у репресіях сталінської доби. Бо ж наслідки таких травм самі по собі не зникають, вони передаються через покоління…

Загалом же Шустер може робити свою справу тільки за умови, що його програма не має реальних конкурентів на телебаченні України. І не тільки на телебаченні. Бо ж у «Шустер LIVE» нерідко обговорюються питання, які мала б обговорювати на сесійних засіданнях та парламентських слуханнях Верховна Рада. Або на рівні прес-клубів інтелектуальної еліти. Загалом же маємо те, що маємо: нестачу сміливості й відповідальності в телепросторі України і закономірне використання цього Савіком Шустером…