Словами очевидців

У часи лихоліття рукотворного Голодомору Закарпаття входило до складу Чехословацької республіки, тож мої краяни-прабатьки хоча й не їли досита, але й від страшної біди їх було вбережено недосяжністю до них людиноненависницького режиму сталінщини. Однак інформація про страшний голод у Великій Україні, як тоді у нас називали УРСР, долала Карпатські перевали, передовсім завдяки тогочасній україномовній пресі, яку читали найперше учителі, ремісники, грамотні селяни та робітники, а звістки, які було прочитано, поширювали серед просвітян, молоді, односельців, церковних прихожан.

Під рубрикою «Що чувати в світі?» газета «Свобода» від 23 червня 1932 року писала: «Катастрофа голоду на Україні приймає страшні розміри. Ограблене до решти населення розпочало масову мандрівку. Хто сего не бачив на власні очі, той не може собі уявити всего жаху безпримірного горя українського народу. Сотки тисяч, ба міліони обдертих українських селян рушили зі своїх сіл і йдуть самі не знаючи куди. З мішками на плечах, в котрих міститься все їх майно, йдуть ті маси днями й ночами по степам України. Залиті ними всі шляхи, всі залізні дороги, всі стежки... Люди сідають в поїзди без огляду на те, куди ті поїзди їдуть. Ті мандрівки мас, що шукають хліба, змінили цілковито вигляд країни».

В іншому виданні — газеті «Українське слово» від 15 червня 1933 року розміщено повідомлення «Голод на Україні», в якому написано: «Останні вістки з України говорять про голод, який там панує. У Києві не можна купити хліба за жадну ціну. На торзі в Києві продають вже й лушпину з бараболь — за дуже високу ціну. Голодні люди нападають на склади поживи. Більшовицька преса чим раз частіше нотує такі факти й називає їх ділом бандитів. Правительство побільшило «ударні відділи», зложені із жовнірів середньої Росії, які є дуже ворожо настроєні до населення України».

Тож у ці поминальні дні тисячі закарпатців — діти, а переважно онуки і правнуки тих, хто зберіг на генетичному рівні пам’ять про страшну трагедію українського народу, цієї суботи, 23 листопада, традиційно прийдуть до храмів, де пройдуть панахиди, на Театральну площу Ужгорода, центральні вулиці міст і селищ краю на мітинги-реквієми, щоб особисто запалити свічку пам’яті за передчасно вбитими голодом та ненародженими внаслідок цього мільйонами українців.